О 9 ранку рівно рік тому російські війська були на кільцевій дорозі Харкова, окупанти й не думали, що російськомовне місто так відчайдушно боротиметься.
Залізобетон — так своє місто і назвали самі харків’яни. Харків стоїть, попри постійні атаки, не підкорився й осипав ворога жаром.
Росія цього не пробачила і чи не щодня б’є по Харкову ракетами, Північна Салтівка перетворилася на другу Прип’ять, загалом близько 500 будинків в місті не підлягають відновленню.
В області від обстрілів пошкоджено понад 8 тисяч житлових будинків. Ракети вдарили по сотнях шкіл і садочків.
Ворог убив майже 2 тисячі мирних людей, з них 74 дитини.
Проти ворога повстало все місто: Збройні Сили, Нацгвардія, поліція, ТРО, хто не вмів стріляти, колотив коктейлі Молотова.
– Синегубов взяв автомат, заслав патрон в патроннік і став біля цього вікна, – Тимошко.
Мине кілька місяців і про Харків як символ незламності заговорить увесь світ. А Харків отримає почесне звання Міста-Героя.
У небі гаряча стріла – за хвилину вибух, руйнування і жертви. І це стало жахливою буденністю – більшість ракет оборонці просто не встигали збивати.
Путінська армія била по лікарнях, школах, а Північну Салтівку перетворила на другу Прип’ять. Місто було в диму й хаосі, ДТП, затори. Заповнені тамбури потягів, підземка стає укриттям.
О 9-й ранку ворог уже на кільцевій, перша жертва росіян – дитина. На кільцевій розстріляні авто цивільних, вбита жінка. Харків готується до вуличних боїв.
На Харківщину масштабно заходить російська техніка. Вовчанськ, Козача Лопань, Руська Лозова, Липці, більша частина Печенізької громади окуповані в перший день, ворог націлився на Чугуїв – там аеродром, і траса на Ізюм.
За тиждень під окупацією Шевченкове, Куп’янськ, Балаклія – третина Харківщини. Однак жодне село не зустріло їх квітами.
– Ми бачили ті Тигри, повні набиті щитами і палками, тобто ви розумієте, вони готувалися до того, що вони втримають ситуацію довкола обласної державної адміністрації, піднімуть прапор, а далі вже справа тих, хто буде добивати нас тут по місту, розповідає Олег Сахон, генерал-майор Національної гвардії, начальник Східного територіального управління Нацгвардії України
Харківщину тероризували винищувачі, на міста й села падали бомби. І коли на початку березня над Харковом збили перший ворожий літак, а пілота взяли в полон – Харків тріумфував.
Поки путінське військо намагалося прорвати оборону на кільцевій, в обласному центрі точилася боротьба за владу. Були спроби її ліквідації ракетні удари по будівлі обласної ради 1 березня, й наступного дня — по Національній поліції.
За два дні загинули десятки волонтерів, добровольців, поліцейських, зв’язківців.
Був перший ракетний удар, і через декілька хвилин вже інший, а другого березня ми вже потрапили під удар в будівлі головного управління Національної поліції в Харківській області, – Олег Синєгубов, голова Харківської облвійськадміністрації.
День 27 лютого міг стати трагічним для Харкова. Спроби прорватися роблять одразу кілька ворожих груп – колону з боку Малої Рогані Збройні сили України знищили ще на підступах.
А от десяткам псковських десантників таки вдалося прорватися в місто. На Тиграх, озброєні до зубів вони рухалися саме в центр до будівлі СБУ.
– Єдиною метою прориву в центр міста була необхідність захопити одне з приміщень державної установи+забарикадуватися, підняти прапор, – Володимир Тимошко, начальник ГУ Нацполіції в Харківській області
Після бою в центрі Харкова псковські десантники тікали на пробитих колесах, закріпилися в школі на Шевченка – 27 лютого вона стала найпекельнішою точкою міста.
Ворог спробував прорватися, двох ліквідували, одного взяли в полон. Тоді псковський розвідник брехав, що є радистом, що заблукав.
Українські штурмовики тричі заходили в школу і тричі відступали. По росіянах вели безперервний вогонь, але вони не здавалися. І командири підрозділів, що билися за Харків, вирішили спалити російських спецпризначенців.
Вперше Харків видихнув наприкінці квітня, коли окупантів погнали з передмістя. Запрацювало метро, магазини, кав’ярні, почали повертатися люди. Влітку навіть у повітрі вчувалося — щось готується. Підготовка до контрнаступу тривала цілковито секретно.
Її автора — командувача Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковника, Героя України Олександра Сирського харків’яни визнали почесним громадянином Харківщини.
Після звільнення розкрились звірства окупантів, закатованих і вбитих хоронили просто під вікнами будинків. У ізюмському лісі слідчі знайшли масове поховання на майже пів тисячі душ.
Чи не в кожному селі, містечку — катівні. І те, чого ніколи не пробачимо — могили вбитих дітей. 10-річну Катю Вінарську російські кати розстріляли двічі.
Збройні Сили помстились за кожного — блискавична операція, зразкова робота артилерії, аеророзвідки, танкістів і піхоти – це лише половина успіху контрнаступу на Харківщині.
Головне – лють українських визволителів за кожну вбиту дитину, за кожну знищену домівку, за кожну зруйновану долю і полеглих побратимів.
[ru:]В 9 утра ровно год назад русские войска были на кольцевой дороге Харькова, оккупанты и не думали, что русскоязычный город будет так отчаянно бороться.
Железобетон – так свой город и назвали сами харьковчане. Харьков стоит, несмотря на постоянные атаки, не подчинился и осыпал врага жаром.
Россия этого не простила и чуть ли не ежедневно бьет по Харькову ракетами, Северная Салтовка превратилась во вторую Припять, около 500 домов в городе не подлежат восстановлению.
В области от обстрелов повреждено более 8 тысяч жилых домов. Ракеты ударили по сотням школ и садиков.
Враг убил почти 2 тысячи мирных людей, из них 74 ребенка.
Против врага восстал весь город: Вооруженные Силы, Нацгвардия, полиция, ТРО, кто не умел стрелять, колотил коктейли Молотова.
– Синегубов взял автомат, заслал патрон в патронник и встал у этого окна, – Тимошко.
Пройдет несколько месяцев и о Харькове как символе несокрушимости заговорит весь мир. А Харьков получит звание Города-Героя.
В небе горячая стрела – через минуту взрыв, разрушение и жертвы. И это стало ужасающей обыденностью – большинство ракет защитники просто не успевали сбивать.
Путинская армия била по больницам, школам, а Северную Салтовку превратила во вторую Припять. Город был в дыму и хаосе, ДТП, пробках. Заполненные тамбуры поездов, подземка становится укрытием.
В 9 утра враг уже на кольцевой, первая жертва россиян – ребенок. На кольцевой расстрелянных авто гражданских, убита женщина. Харьков готовится к уличным боям.
В Харьковскую область масштабно заходит российская техника. Волчанск, Казачья Лопань, Русская Лозовая, Липцы, большая часть Печенежской общины оккупированы в первый день, враг нацелился на Чугуев – там аэродром и трасса на Изюм.
Через неделю под оккупацией Шевченково, Купянск, Балаклея – треть Харьковщины. Однако ни одна деревня не встретила их цветами.
– Мы видели те Тигры, полные набитые щитами и палками, то есть вы понимаете, они готовились к тому, что они удержат ситуацию вокруг облгосадминистрации, поднимут флаг, а дальше уже дело тех, кто будет добивать нас здесь по городу, – рассказывает Олег Сахон , генерал-майор Национальной гвардии, начальник Восточного территориального управления Нацгвардии Украины.
Харьковщину терроризировали истребители, на города и села падали бомбы. И когда в начале марта над Харьковом сбили первый вражеский самолет, а пилота взяли в плен – Харьков торжествовал.
Пока путинское войско пыталось прорвать оборону на кольцевой, в областном центре шла борьба за власть. Были попытки ее ликвидации ракетные удары по зданию областного совета 1 марта и на следующий день — по Национальной полиции.
Через два дня погибли десятки волонтеров, добровольцев, полицейских, связистов.
Был первый ракетный удар, и через несколько минут уже другой, а второго марта мы уже попали под удар в здании главного управления Национальной полиции в Харьковской области, – Олег Синегубов, глава Харьковской облвойска администрации.
День 27 февраля мог стать трагичным для Харькова. Попытки прорваться предпринимают сразу несколько вражеских групп – колонну со стороны Малой Рогани Вооруженные силы Украины уничтожили еще на происке.
А вот десяткам псковских десантников удалось прорваться в город. На Тиграх, вооруженные до зубов, они двигались именно в центр к зданию СБУ.
– Единственной целью прорыва в центр города была необходимость захватить одно из помещений государственного учреждения, забаррикадироваться, поднять флаг, – Владимир Тимошко, начальник ГУ Нацполиции в Харьковской области
После боя в центре Харькова псковские десантники убегали на пробитых колесах, закрепились в школе на Шевченко – 27 февраля она стала самой адской точкой города.
Враг попытался прорваться, двоих ликвидировали, одного взяли в плен. Тогда псковский разведчик лгал, что является заблудившимся радистом.
Украинские штурмовики три раза заходили в школу и трижды отступали. По россиянам вели непрерывный огонь, но они не сдавались. И командиры подразделений, сражавшихся за Харьков, решили сжечь российских спецназовцев.
Впервые Харьков выдохнул в конце апреля, когда окупантов угнали из пригорода. Заработало метро, магазины, кафе, начали возвращаться люди. Летом даже в воздухе чувствовалось — что-то готовится. Подготовка к контрнаступлению продолжалась совершенно секретно.
Ее автора — командующего Сухопутными войсками ВСУ генерал-полковника, Героя Украины Александра Сырского харьковчане признали почетным гражданином Харьковщины.
После освобождения раскрылись зверства окупантов, замученных и убитых хоронили прямо под окнами домов. В изюмском лесу следователи нашли массовое захоронение почти на полтысячи душ.
Едва ли не в каждом селе, городке — пыточные. И то, чего никогда не простим – могилы убитых детей. 10-летнюю Катю Винарскую российские палачи расстреляли дважды.
Вооруженные Силы отомстили за каждого — молниеносная операция, образцовая работа артиллерии, аэроразведки, танкистов и пехоты – это только половина успеха контрнаступления на Харьковщине.
Главное – ярость украинских освободителей за каждого убитого ребенка, за каждый уничтоженный дом, за каждый разрушенный удел и павших собратьев.
