24 вересня 1941 року. Ух, яке знакове фото прислали: перші вибухи на Хрещатику цього дня 1941 р.! Судячи з локації — “Дитячий світ”, над яким розташувалась німецька комендатура, і кінотеатр на Прорізній. Перше в історії застосування радіокерованих мін.
Так убивали місто, збудоване моїми предками: необлічимі жертви, назавжди знищений у вогненному пеклі історичний центр (вічний уклін Олексі Повстенку за врятовану Софію — потім він ще подарував американцям Капітолій!), і десятки тисяч розлізлих по садах і парках погорільців, і кількатижнева пожежа, в якій, здавалось, задихнеться все живе (ох як пора нам нарешті видати досі неопубліковані щоденники Докії Гуменної, яка все те фіксувала!), — і тут-таки схоплені німцями заручники, і блискавично поширена “гібридна” чутка, ніби це все “жиди наробили”(с), і за кілька днів — Бабин Яр…
Так починався Голокост. Так один сатанинський режим передав на моїй землі естафету другому — і цей “танець демонів” став головним мотивом 20-го століття. І все ще не хоче кінчатись.
Сьогодні, цього самого дня, через 76 рр. в Німеччині все ще рвуться до влади на виборчих дільницях “радіокеровані” з Кремля “міни”, і “Альтернатива”, чий ватажок, А. Гаулянд, відкрито й цинічно пропонував “поділ України” (знов на Райхскомісаріат і Дістрікт Галіцієн, що?), — пишуть, начебто таки проходить в парламент.
Останнє відлуння тої війни. Останні поштовхи.
Історично вони вже нічого не вирішують. Але дим і чад пускатимуть на нас — до останнього.
Згиньте вже, нечисті. Розточіться, щезніть, — разом із вашим, дотла прогнилим Карфагеном.
Fiat justitia.
Джерело: Оксана Забужко.