Аліна Матвійчук

П’ять років я в журналістиці і досі тому не вірю.
Одразу після школи пішла вчитися на телеведучу. Не бачила себе у технічній спеціальності, а ті ведучі, які кожен ранок розповідали усій країні брати парасольку чи сонячні окуляри, ще з дитинства закарбувалися у моїй пам’яті. Вони ніби з екранів дивилися на мене і кидали виклик «а ти так зможеш?»

І от у свої 23 я маю п’ятирічний стаж на телебаченні у ролі журналістки та ведучої новин. Та я ще вчуся, і завжди буду. Вже не мрію бути ведучою прогнозу погоди. Тепер мрія глобальніша – допомагати.

Журналістика володіє величезною і потужною силою, яка тільки завдяки правильним словам і картинці може допомогти хлопчику з Коростеня отримати надзвичайно дорогий протез, знайти рідних тяжко побитого поштаря з Києва, який втратив пам’ять, або зібрати кілька мільйонів гривень трирічній Софії на лікування закордоном.
Це історії, які були у моєму житі. Я їх переживала разом з героями. І от коли вкінці видихнувши, усвідомлюєш, що зробила – надихаєшся ще більше. У такі моменти розумієш – це твоє.