PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android

Художник Олександр Онищенко та композитор Євген Хмара: унікальна колаборація у Києві

З 12 по 23 лютого у музеї історії міста Києва проходитиме виставка робіт празького художника з українським корінням Олександра Онищенка. Він створив унікальну техніку – писати картини на чорному холсті ще наприкінці 80-х років минулого століття.

О 18.00 виставку буде відкривати грою на фортепіано відомий український композитор та піаніст-віртуоз Євген Хмара. Раніше митці вже дивували своїх прихильників, показавши, як народжується шедевр на чорному холсті.

Олесандр Онищенко, не маючи художньої освіти, вже продав близько 2 тис. картин по всьому світу. Одну з його робіт купили на подарунок принцу Чарльзу, а за хвилину він продав двометровий холст, на якому була написана його дружина. І це була найдорожча з його робіт.

Перед своєю виставкою у Києві він відверто розповів про свою еміграцію, про рекіт та про те, як йому живеться в церкві, якій понад 300 років. Зізнався, як заробив на свою першу виставку та чому кожен художник має знати, як не тільки написати картину, але й продати її на вулиці. Заінтригував, що в Києві є три важливі теми, які йому конче треба відобразити на своїх знаменитих чорних полотнах.

Празький художник Олександр Онищенко та відомий композитор Євген Хмара роблять унікальну колаборацію у Києві

Хранитель чорного холста

Наприкінці 80-х Олександра в Болгарію запросив його друг, теж художник, який там відпочивав. Хлопці зняли невеличке бунгало з видом на море та почали працювати. Згодом знайшлися замовники на створення мініатюр для продажу туристам.

Щоб хвилі на мініатюрах були більш фактурними, художник вигадав підкладати чорний фон. Потім став цю техніку використовувати на великих полотнах.

Як шуткує Олександр Онищенко: він зухвало дозволив собі замалювати чорний квадрат Малевіча.

– Зараз вже не проблема купити чорний холст. Але авторство цієї техніки я залишаю за собою, як і саму технологію. Її я розкажу хіба що перед смертю, – сміється художник.

І додає, що в способі створення чорного холста нічого складного насправді немає. Треба знати, які фарби використовувати, пропорції тощо.

– На чорному холсті можна зробити два-три мазка, потім поставити все це в коштовну рамку і картина готова. Чорний колір затягує та його хочеться швидко замалювати. Тож будь-хто може стати художником, малюючи на ньому, – напівсерйозно говорить Олександр.

Він точно знає, що для створення картин освіта не обов’язкова. Адже сам не має жодної, окрім навчання в студійних майстернях.

– Можу намалювати таких лебедів, що жах. Я ж щасливий трієчник, в школі взагалі нічого не розумів. А в художній гурток потрапив за компанію зі своїм другом відмінником, коли мені було 14 років, – згадує художник.

Причому друг після другого заняття кинув ходити, а Онищенко зацікавився. Викладач був затятий до вигадування як незвичних занять, так і відпочинку. Олександр каже, що вчив його пити та знайомитися з дівчатами. Згодом зрозумів, що вміти малювати досить вигідно – адже поки всі сидять і вчаться, Сашко малює на замовлення класного керівника в кабінеті Куликовську битву або якусь стінгазету.

Празький художник Олександр Онищенко та відомий композитор Євген Хмара роблять унікальну колаборацію у Києві

Про складності еміграції, оксамитову революцію та фіктивний шлюб

На початку 90-х знову потягнуло на пригоди. Друг розповів, що в Югославії художники живуть дуже багато. Зробили югославську візу та поїхали.

– Я не тікав з України або від бідноти. В мене було нормальне життя – квартира, гараж, сім’я. Я тікав з совку, – зізнається художник.

По дорозі до омріяного озера Охрид, як казали раю для художників, вони з товаришем зупинилися у Празі. У друга була там якась важлива зустріч. Прага щойно оговталася від оксамитової революції. Кордони відкрилися, і в Чехію їхали з Європи, щоб подивитися на залишки соціалізму.

Художника просто захопила Прага. Вона була такою середньовічною. Тоді там ще вугіллям обігрівали домівки. Повсюди старезні будівлі з обшарпаними стінами.

Якби тоді Прага була такою, як зараз, сучасною, я б там не залишився. Але те середньовічне диво – просто ідеальне місце для художника, – згадує Олександр.

– Ми потрапили на Карлів міст, він був тоді щось на кшталт Монмартру. Тут торгували всі та всім. В тому числі і художники з різних країн пропонували свої роботи. Я зрозумів, що тут можна заробити. Крім того, на Карловому мосту я дізнався від югославських художників, що в їхніх країні війна і туди точно не варто їхати. Так я почав продавати мініатюри, які залишилися з Болгарії, – розповідає Олександр Онищенко.

Почався період еміграції. Спочатку найважче було те, що зовсім не розумів мови. Стояв у черзі за продуктами, слухав, як говорять чехи і потім як папуга повторював за ними.

Що тільки не довелося тоді їсти через незнання мови, – сміється Онищенко. А далі ще складніше. Коли ти розумієш, що в Україні ти вже не свій, а тут, напевне, ніколи не будеш своїм.

– Відрізати пуповину завжди боляче. Інколи здається, що їде дах. Були часи, коли я просто ходив босий по мосту та дійшов до місця, з якого всі стрибають. Постояв там, подивився на світанок і зрозумів, як же то гарно. Потім зайшов до церкви, просто постояв в ній без молитви – і заспокоївся, – сумно згадує Олександр.

Спочатку він вирішив податися до спілки художників, адже ставши її членом можна було отримати вид на проживання.

– Мене прийняли, просто подивившись на ті мої мініатюри, які я малював на мосту і в Болгарії, – сміється він.

Пізніше друзі запропонували за невеликі гроші фіктивний шлюб. Тож назад шляху вже не було. Дружина, яка залишилася в Україні, категорично відмовилася емігрувати. Але щоб допомогти чоловіку, організувала розлучення. Потім деякий час приїздила до Олександра, але ні залишатися не хотіла, ні навіть не наполягала, щоб він повертався.

– Коли чоловік відчуває себе вільним, такого може накоїти, – замріяно каже Онищенко.

Празький художник Олександр Онищенко та відомий композитор Євген Хмара роблять унікальну колаборацію у Києві

Як на вулиці заробити на власну виставку

Треба сказати, що Карлів міст – досить непросте середовище. Час тоді був неспокійний. Коли відкрили кордони, різні люди зірвалися в Європу. Як шуткує Онищенко: художники та бандити їхали в одному потязі.

Тоді всі, хто стояв на мосту, потерпали від поліцейських, які ганяли нещадно. Для них у Олександра була заготована фраза чеською мовою – це не моє, не знаю, чиє.

Частенько до художників на міст навідувалися рекетири. Вимагали ділитися прибутком. І з ними краще було домовитися, інакше можна було втратити все. Олександр зізнається, що ще в Чернігові працював у підпільному цеху, який шив джинси. Тож, що таке рекіт і як треба поводитися, розумів. Траплялося, що чеські художники просто викидали прямо з мосту його картини.

– Вони коли оговталися після оксамитової революції, то зрозуміли, що їх ринок захопили. Тому так намагалися з нами воювати. Но то не найстрашніше. Ну викинули картину, пішов та написав іншу, – розказує Олександр Онищенко.

Він чітко розумів, що створити картину – це тільки 20% успіху, а 80% – це продати потім її.

Читайте: Як сміття стає мистецтвом – захоплюючі арт-об’єкти з вторсировини

В українця було кілька переваг. По-перше, європейська зовнішність. На той час це було вкрай важливо. Чехи ненавиділи росіян за Радянський Союз. Тож коли в художника питали, звідки він, Олександр завжди з гордістю говорив, що з України.

По-друге, він знав основні фрази на декількох мовах. І найголовніше – Олександр прокидався о 5-6 ранку та йшов на міст малювати. Там взагалі не було людей, і коли вже збирався натовп туристів, художник стояв малював та пропонував купити свої роботи.

– Ще мені допомогла легенда про художника, який малює празькі дахи. Один знайомий мені якось показав ці празькі дахи зі старою черепицею, якій близько 300 років. Я захопився та почав їх замальовувати. Так виникла легенда про мене, – говорить Онищенко.

Було і таке, що одну з робіт українця купили просто на цьому мосту на подарунок принцові Чарльзу.

А одного разу на Карловому мосту до Онищенка підійшов консул Греції. Він не зміг заплатити за вподобану картину, тому запропонував йому поїхати у Грецію та погостювати в його домі. Від пригод Олександр ніколи не відмовлявся, тож погодився. У консула гостював всього три дні. Потім познайомився з місцевими художниками, йому знайшли дешеве житло. І на півтори місяці Онищенко оселився в Греції.

Одного разу його запросили на виставку. Там він побачив інший світ – величезні двометрові полотна. Тоді знайомий грецький художник сказав, що якщо він хоче виставлятися у галереях, треба уходити з мосту. Олександр не дуже зрозумів, що той мав на увазі. Повернувшись до Праги, продовжував ще декілька днів стояти на Карловому мосту, але ця фраза не виходила з думок. Поки одного разу друг не запропонував йому зробити спільну виставку у приміщенні, яке виділив будинок мод під галерею.

– Нам сказали заплатити внесок. Щоб було зрозуміло для вас, його розмір тоді був близько 50 тис. грн, тобто по 25 тис. грн з кожного. Це на той час шалені гроші. В мене була зібрана саме ця сума з продажу картин на Карловому мосту. Але більше просто не залишалося, – говорить художник.

Перша виставка художника Онищенка тривала місяць. За цей час купили декілька картин, потім запропонували продовжити її ще на місяць.

Празький художник Олександр Онищенко та відомий композитор Євген Хмара роблять унікальну колаборацію у Києві

Про власну галерею, фінансову кризу та за скільки продав третю дружину, зображену на холсті

Після цього Олександр вже ніколи не повертався на Карлів міст. Він почав виставлятись у галереях, аж поки не відкрив власну у центрі Праги. Приміщення для якої знайшов випадково. Вони з хазяїном за ніч з вікна зробили вітрину.

– Зараз її утримання коштує $10 тис. щомісяця. Але треба розуміти, що власна галерея – це плата за свободу та понти. Адже у власній ти можеш виставляти свої роботи так, як сам бажаєш, – зізнається художник.

Під час фінансової кризи 2009 року його галерея була на межі закриття – накопичилися шалені борги, але несподівано прийшов чек на $20 тис. з Америки. Справа в тому, що його роботи вже тоді виставлялися в Америці і в якійсь з галерей випадково зіпсували його картини. Всі. Тож художнику виплатили страхування, щоб він не подавав до суду. Так вдалося розплатитися з боргами.

– В Америці я почав виставлятись теж випадково. На вітрині стояла моя картина з птахами. Я переробляв її тричі, адже хотів відобразити рух вітру. Її з вулиці побачили американці та запропонували мені виставку в Нью-Йорку на 5 Авеню, – згадує він.

Після цього з’явилася рецензія про роботи художника з України в The New York Times, а в Онищенка з’явився омріяний новенький джип.

Але найдорожча картина художника та, на якій він відобразив свою третю дружину.

– Якось вона ходила по кімнаті незадоволена, а потім прилягла на жовтий диван. Я моментально схопив двометровий холст та за день написав. Цю картину побачили з вітрини галереї та відразу купили за $20 тис. – згадує митець.

Празький художник Олександр Онищенко та відомий композитор Євген Хмара роблять унікальну колаборацію у Києві

Про життя в церкві, якій понад 300 років, і чи може бути написана головна картина в Києві

Олександр зізнається, що ніколи не пише картини в депресії. Якось в нього купили цілу серію таких депресивних картин і він досі не розуміє, нащо воно таке людині.

– Депресія, кинула жінка – не треба бігти писати картини, краще напийся або йди спати, радить художник.

Він давно вирішив для себе, що треба картинами дарувати радість, а не сум. В своєму домі ніколі не вішає власних картин. Він не любить їх, адже постійно хоче щось переробити.

– Крім того, я вже більше вісімнадцяти років живу в 300-літній церкві. Колись я її випадково побачив та не зміг піти. Повністю реставрував після невеликої пожежі через стару проводку. На все це витратив 3 млн. грн. Але це того вартувало. Чарівне місце просто на схилі – 90 кілометрів від кордону з Німеччиною. З мого вікна видно гори.

Тож які картини можуть висіти, коли ти мешкаєш в церкві?! Там стіни круглі. І на них тільки одна картина української художниці, яку я купив за €600 на аукціоні, гроші з якого віддавали на підтримку української армії, – розповідає про свій дім художник.

Головна картина ще не написана, стверджує Олександр Онищенко. І не виключає, що вона може бути створена в Києві, поки він буде знаходитися тут у рамках своєї виставки, яка триватиме два тижні з 12 лютого.

– В столиці України ще залишилася частинка середньовіччя, яка колись зачепила та залишила мене у Празі на 30 років, – говорить Олександр.

Художник з Чернігівщини став громадянином світу. І стверджує, що його дім там, де постійно хочеться посміхатися.

Празький художник Олександр Онищенко та відомий композитор Євген Хмара роблять унікальну колаборацію у Києві

Нагадаємо, раніше ми писали, куди піти та де відсвяткувати День святого Валентина в столиці.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
Завантаження...

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка