PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Василь Саф'янюк
Автор: Василь Саф'янюк

Мешканець Краматорська про терористів: Переживав, аби собака не почала на них гавкати, щоб ще його не підстрелили

Після пережитого всі хочуть, щоб було як раніше – єдина Україна

Як нам з цим жити і повертатися до мирного життя!

Запитання – яке постійно приходило на думку під час 5-ти денного відрядження у Донецьку область.

Краматорськ, Миколаївка і Слов’янськ – 3 міста, які майже 3 місяці жили в іншому світі ДНР: без світла, води, газу зате в постійному страху, під  обстрілами та з неймовірними чутками замість інформації. Про загиблих і руйнування написано, показано і сказано вже чимало. Усі місцеві наввипередки розповідають як було страшно під час обстрілів та боїв, просять подивитися на їхні зруйновані будинки чи вибиті вікна. Охочих говорити на камеру не багато. У багатьох страх, що “ополченцы” – саме так вони називають бойовиків, можуть знову повернутися. Інші ж не розуміють, чому взагалі так сталося і запитують у мене і оператора: де ви раніше були? Ми чесно відповіли: не могли до вас доїхати, бо ще з кінця квітня у Донецьку наших журналістів і операторів били та забирали техніку. А на початку травня на блок-посту перед Слов’янськом під дулами автоматів кілька годин тримали дві знімальні групи і відібрали 4 камери, 2 ноутбуки, фотоапарат.

У Миколаївці, де під час бою на проспекті Миру зруйновано середину величезного дому: від 1-го до 5-го поверху, нас зустріли докором: чому ви показуєте що це газовий балон вибухнув? Це ж бомба з літака в цей і ще кілька будинків влучила розповідають нам місцеві чоловіки. Троє  чоловіків кажуть – тут у Миколаївці блок-пости були лише на околицях, а бомбили все місто. Вони з дволітровими пляшкам “Львівського” спостерігають, як рятувальники розбирають завали. Тому замість інтерв’ю у нас вийшла 1,5 годинна дискусія – не на камеру. До нас підійшли ще кілька людей. Розмова з десятком чоловіків 40 – 60-річного віку за цей час дала багато інформації для роздумів і головного питання: як нам з цим жити і повертатися до мирного життя?

Ці люди налякані, зневірені і розчаровані. Вони вважають, що це Київ їх навмисно бомбив і взагалі хоче стерти Слов’янськ і міста навколо нього з лиця землі. Все для того, щоб безперешкодно добувати тут сланцевий газ. На українських військових і національних гвардійців ці чоловіки дивляться, як на окупантів, розповідають страшні історії про знущання над мирними людьми і про зґвалтування місцевих дівчат. На запитання звідки така інформація кажуть – знайомі знайомих розповіли. Так само знайомі розповіли, що гвардійці під час боїв, особливо на Карачуні, добивали своїх поранених, а потім розрізали їм животи і вирізали органи. І все це дорослі 40-60-ти річні чоловіки розповідають із блиском в очах і впевненістю, що саме так все це й було. Додають – дивимося лише російські канали, а українським не віримо, бо ви не показуєте правду.

А от “ополченцов” у Миколаївці  ці чоловіки вважають такими собі Робін Гудами, у яких на кожного “было только по два рожка на автомат”. Вони відбирали машини і гроші у місцевих бізнесменів, а простих людей не зачіпали. Більше того, додає 50-річний чоловік, якби Путін допоміг і прислав їм сюди чеченців тут був би порядок. На запитання, так ви хочете до Росії каже: ні, нам не треба ні Росія, ні Україна, залиште нас у спокої, Донбас ніхто не поставить на коліна. Після години розмов і пояснень чому насправді почався Майдан, і що люди в Києві, Центрі та Заході насправді не Яценюка і Порошенка хотіли привести до влади, а змінити країну і нормально жити – чоловіки погоджуються: теж хочуть спокійно жити, мати роботу і вчасно отримувати зарплату, а мовне питання їх не турбує. А жінки, які сваряться в черзі на гуманітарну допомогу, дякують що влада її дала, а потім починають проклинати Київ за зруйноване місто.

Потім підходить жінка, а згодом і кілька чоловіків та хлопців і розповідають інші історії. Кажуть: як по іншому проводити АТО, якщо бойовики за нами ховалися, що ж тоді влада і армія мали робити. Розповідають, як на власні очі бачили, як у цих бойовиків  не “только по два рожка на автомат” було, а й гранатомети і міномети. Вони встановили їх під вікнами багатоповерхівки, потім біля гастроному і стріляли в інший бік міста. Чоловіки в камуфляжах проходили біля школи і дитячого садка – говорили по телефону, чи то по рації. А за кілька хвилин туди прилітали бомби. А ще зараз дуже багато познімали камуфляжі і штовхаються в перших рядах щоб отримати гуманітарну допомогу. Двоє молодих хлопців 27-30 років,  кажуть – ми вже і військовим і СБУшникам про цих переодітих розповідали – реакції жодної.

 А в Краматорську багато людей, навіть не запитавши звідки, ми починали матюкатися на російські канали і телебачення. Кричали: сколько можно врать? Виявилося – у них у міськраді весь цей час було “Радіо FM ДНР”. І за 3 місяці людям капітальо промили мізки: постійно розповідаючи про “успіхи “ополченцов”, “звірства нацгвардійців і правосеков” та “злу Америку і добру Росію”. Тому нічого дивного у такій їхній реакції немає. Те, як роздають допомогу і воду біля міськради знімає ще один канал. На його синьому мікрофоні цифра 1, однак немає напису Первый канал. 50-річний чоловік підходить до нас і каже: чому ми нічого не робимо із цим москальським каналом, адже вони знову брешуть. На моє запитання, а чому він, місцевий житель мовчить і нічого не робить, щоб у його місті не було таких каналів, чоловік розвертається і йде.

Пенсіонерки біля залізничного вокзалу у Слов’янську запитують, як там у Києві, чи допоможуть їм. Вірять чуткам, що влада місто і околиці навколо хоче зруйнувати і добувати сланцевий газ. Коли я пояснюю, що ще у 2011 році їхній земляк Янукович підписав із “Shell” контракт на розробку і видобування цього газу – бабусі матюкають Януковича і переходять на іншу тему. Кажуть, що хочуть щоб Донбас не ображали і не обзивали як у 2004-му “бидлом” і “третім сортом” і не погрожували “огородити колючим дротом”.

45-річний чоловік із Краматорська, який постійно вигулює собаку, розповів, як бойовики тікали. Каже, спочатку думав, що українські канали брешуть про чеченських найманців. Але коли минулої суботи на центральній площі міста із Слов’янська приїхала колона – на власні очі побачив сотні “бородачей”. Каже – вони тут сиділи і лежали просто на землі, на бордюрах і тротуарах. Переживав, аби собака не почала на них гавкати, щоб ще його не підстрелили. Потім всі зібралися по машинах і колоною виїхали з міста. І все це було білим днем. Чоловік не розуміє: чому дали можливість їм безперешкодно виїхати із Краматорська і доїхати в Донецьк. Адже військовий літак кружляв над містом і все бачив. Каже один бойовик наводив на літак ПЗРК однак чомусь так і не вистрілив.

І таких запитань без відповіді дуже і дуже багато.

Та все ж переважна більшість людей задоволені, що нарешті не стріляють і не бомблять. Люди страшно втомилися, вони не знають що буде далі: як і хто відбудовуватиме міста і села, чи допоможе Київ

 

Всі хочуть щоб був мир і Київ їх не зрадив, і щоб знову не повернулися “ополченцы”. І жодна людина нам вже не сказала, що хоче жити в ДНР чи Росії. Після пережитого всі хочуть, щоб було як раніше – єдина Україна. 

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка