PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Володимир Кочетков-Сукач
Автор: Володимир Кочетков-Сукач

Про добровольця Вадима, який дарує надію

Життєва історія такого справжнього і такого звичайного патріотизму.

Я розповім сьогодні історію про Вадима. Тому що він… один із тих, хто дарує нам Надію!

Ми познайомились ще в зимку на Автомайдані.

Потім прийшла ганебна окупація Криму, ми всі готувались до партизанської війни. Вадік придбав собі офіційно СКС карабін, і повернувся в рідний Бердянськ.

Ми не довго всиділи дома і в квітні, коли побачили ще й здачу Донбасу, вирішили, що треба кудись їхати.

Згадали про Вадіма і рушили в Бердянськ. Як раз в ніч на день народження сатрапа Ульянова, розмалювали його ідола.

Пам’ятаю, як Вадік виводив на постаменті великими літерами КАТ. І раптом, ми як діти, побігли від ППСної автівки, яка серед ночі приїхали боротися з “вандалами”. Потім довго сміялися з того, що самі не зрозуміли, навіщо треба було бігти. В нас з собою зброї було більше ніж у всього міського відділку міліції.

Тоді ми всі ще були живими, здоровими, з руками і ногами, і наші жінки навіть не здогадувалися, що ми поїхали не на пробіг Автомайдану з прапорцями…

Потім ми разом брали в полон бердянських сепарів, не маючи ні прокурорської санкції, ні законого права. Хоча місцеві патріотичні СБУшники самі нам зливали інформацію, про пересування сепарів, тому що знали, що не дочекаються дозволу на арешт ні від судій, ні від прокурорів.

А потім було створення Батальйону “АЗОВ”, і наш перший великий бій разом в Маріуполі 9 травня. Ми були там разом з Вадимом і з іншими хлопцями з Автомайдану. Зовсім зрадницький бій. Тоді ми відчули, що таке удари в спину. Коли посеред бою, ВВешники арештовують нашу штурмову групу, відпускають сепарів, арештовуюють СБУшників, а потім здають місто терористам і тікають звідти, як пацюки.

Саме тому, я не повернувся тоді. Бо на війні неможливо без розуміння тилу. Кожен з нас пішов шукати для себе такий тил, щоб піти знову в бій впевненним.

Вадим поїхав в Батальйон “ДОНБАС”. Напевно там він відчув ту команду, з якою можно йти вперед. Він не міг сидіти вдома.

Далі тільки листування через ФБ. Іловайськ. Смерть Миколи Березового…

І Катастрофа Іловайська.

Про Вадима нічого не чути… Потім звістка, про полон…. про відчайдушну втечу з полону і тиша – день, два, три… тиждень.

Потім він мені наснився, веселий…

А сьогодні зателефонувала Юля, наша медсестричка, і сказала:

Він живий і вийшов з оточення з іншими хлопцями.

Отаке життя… за нього варто боротися!!!

p.s. Зараз направлені результати розслідування парламенської комісії щодо подій 9 травня в Маріуполі. І шо ви думаєте? ВВешники атакували терористів і звільнили будівлю, про нас ні слова… В комісії 60 відсотків колишні регіонали…

Життя їх ні чому не навчило…

Джерело: www.facebook.com/vo.kachet

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка