Оскільки через незрозумілу паузу в навчальному процесі у нас тут практично нічого не відбувається, я вирішив трохи відійти від хронік і написати про таке.
Днями я описував наш тернистий шлях до місця служби і зробив в кінці невтішний висновок, що в нашій армії, окрім форми (і то не у всіх), наразі мало що змінилося. А потім подивився, подумав трохи і вирішив: дещо важливе таки змінилося. Змінилося ставлення до людей.
Я не служив раніше ані в радянській, ані в українській армії. Але, судячи з розповідей моїх більш досвідчених комрадів, 25 років тому все було інакше – якщо коротко: муштра, дурисвітство і садизм. Нічого подібного в нашій учебці я наразі не помітив.
Можливо, ми тут аж надто розслаблені. Найбільше з покарань, що я наразі бачив, – це як командир частини привселюдно вилив на газон перед казармою вилучені в одного з бійців пів пляшки горілки, а самого порушника ввічливо повів на виховну бесіду.
Було, правда в нашій казармі в день прибуття, що одного бухого “старожила” зв’язали скотчем і закрили в оружейці, але він буйний був, так що ніхто йому не співчував
І ще одна важлива річ: ніякої кругової поруки. Хто дебоширить, того якось там карають, нормальні люди при цьому регулярно ходять у звільнення і не відчувають жодних утисків.
Сьогодні в частині якась президентська перевірка, і навіть при цьому – жодних надзвичайних шикувань чи “шмонів” – звичайний робочий день. Не було також жодних настанов, що можна казати, а що ні. Сказали: кажіть, як є.
Тож загальний висновок: до людей тут ставляться по-людськи. Я не знаю, чи додає це нашій обороноздатності – старі служаки до такої м’якості ставляться скептично. Але завжди приємно відчувати себе людиною, навіть в армії
ДАЛІ БУДЕ…
