PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Олександр Візгін
Автор: Олександр Візгін

Як мобілізовані у відрядження їздили

Ще трохи про воєнну бюрократію.

Отже, зібралися ми з колегою у відрядження з нашої учебки до стольного граду Києва. Ну, тобто як зібралися – прийшов на нас наказ з Генштабу  Дякувати заму ротного, дав він нам вибір: або вирушати зранку за власний кошт, або чекати до вечора проїздних документів і їхати найдешевшим нічним поїздом, який прибуває в свинячий голос – додому вже пізно, а до пункту призначення ще зарано. Ми, звісно, вибрали перший варіант – аж надто кортіло вдома поспати

Не встигли ми вранці виїхати з Полтави – телефонує мені хтось з невідомого номера, представляється підполковником з Гентшабу і каже, що треба прибути до Києва вже сьогодні. Мовляв, нам мали це “довести”, бо завтра, бачте, буде міністр, і ми маємо бути перед ним чисті, побриті і без перегару

Я кажу, що ніхто нічого нам не доводив, але ми і так вже їдемо. Слово за слово, вияснилося, що ми обидва київські і збираємося ночувати вдома. Він проти нічого не мав, але через пару хвилин передзвонив і попросив таки сьогодні заїхати і відмітитися. Ну ок, приїхали ми у Військовий інститут університету. Добре ще, подруги зустріли нас на авто, то хоч не довелося рюкзаки за собою тягати

Черговий полковник в інституті про нас ні сном, ні духом. Дав у провожаті курсантку і відправив до стройової частини. На поверсі – купа військових, готових до відправки. З трудом вияснили, який нам треба кабінет – по ходу, ті двері ми вже безуспішно смикали. А тут бачимо: хтось звідти вийшов. Ми бігом туди, але не встигли – замок у дверях таки встиг клацнути. Тук-тук-тук! – Мовчать. Ще раз – знову мовчать. Раз після четвертого, коли ми вже ледь не ногами у двері гупали, відкрили нам двоє неприємних типочків сумнівної гражданської наружності і давай возбухати: чого, мовляв, у закриті двері ломитися? Ми кажемо: тихенько, чуваки, нас Генштаб сюди прислав, і пхаємо їм під ніс наші відрядження. Ті подивилися і кажуть: ну, все добре, але приходьте завтра

Ну, ми особливо проти не були, розвернулися та й пішли собі. Але мені цікаво: що це за фігня така, коли високі армійські чини в елементарних речах розібратися не можуть? А якби ми були “самі нє мєстниє”? Нам що, на плацу довелося б ночувати?

Отаке казнащо, коротше 

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка