PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Одарка з Америки
Автор: Одарка з Америки

Про бабульок – зі скамєйками і в забігах, бобіка і здоровля. Вопшем – о США

Невигадані історії про життя українки у США.

Не знаю, як у вас, але у мене всю доамериканську жизнь була чітка асоціація: “скамєйка – бабулька, бабулька – скамєйка”. Одне без іншого не уявлялося. Нікак. Це як “слава і кпсс”, “Кравчук і кравчучка”, “Ющенко і діоксин”,  “Янукович і..” еее, з останнім – асоціацій на цілий словник… Вернуся краще до моїх скамєйок.

Скільки себе пам’ятаю – і лавочки, і бабульки, і традиції триндіти обо фсьом і обо фсєх залишалися незмінними незалежно від зміни моїх життєвих декорацій – чи то село глухе й забите, чи то мать городов руських. Прешся собі зрання у школу/універ/на роботу, а вони – бабульки – уже на бойовом посту. Сидють і рентгенють. Плентаєшся ввечері додому – а вони все ше там. Говорють. Про політику і жизнь, попутно розділяючи мімопроходящих на простітуток, алкашів, больних на голову і просто приєзжих.

Так от. Ця моя асоціація зникла, як булька на воді, коли мене занесло в Америку (ту її частину, яка називається гордо – США). І не тому, шо тут нема скамєйок чи бабульок. Є. Купа. І лавочки, і розкладні стільчики, і навіть виносні у хороші погоду на вулицю м’які крісла. (Тут навіть у нашого постійного бомжа на перетині вулиць є його власне крісло!) Бабульки тут також є. Купа. Але традиції – інші. І мої асоціації теж. Тепер у голові чітке: “бабулька – білі зуби і підтягнутість”. За зуби прояснювати я не хо – то фсьо залежить від стоматолога і платоспроможності бабульки. А от за підтягнутість буду говорити довго й постараюся не нудно.

Однією з перших мене вбила бабулічка у возрасті… мммм…давно за 70. Вона сказала, шо страшно хоче приєднатися до нашого бой-скаутського походу (діти 10-12 років + батьки). Поход – 10 миль. З рюкзачками, водичкою і хавчиком. По лісовій хащі – справжній. Я, канєшно, ввічливо-радісно покивала головою – тіпа, само собою, йдіть з нами. А глибоко у душі – просто грохнулася з високого стільчика: нєнублін, тільки її для повного шастя нам не вистачало:(

(Ми якось поперлися в похід зі знайомою та її бобіком ну дуже старого віку. Останні 3 милі ми тягнули його на носілках із сумок. Бобік – 50 кг. Сумкам – гаплик був повний. Бобік оклигався через добу).

Бабуся – важча й довша, і на рюкзаках явно не поміститься… Так от. Вона прийшла до фінішу першою, ніж пацани. І – нє, короткої дороги вона не знала, бо її і не було.

Бабуля повідала, що після роботи в саду вона з УСІМА СУСІДАМИ з вулиці ЩОВЕЧОРА – йде надвір намотувати круги у 2 милі, попутно говорячи про політику і жизнь. І вдвічі більше – з чоловіком зранку. Я заплющую очі й уявляю, як оточуючі мою квартіру бабки ввечері злазють з лавочок і купою йдуть по вулиці туди-сюди… НЄ!… навіть моя бурна фантазія дохне вмомєнт. За моїх 4 роки тут з проживанням у 3 штатах таких спорто-бабульок я зустріла тишчі – у парках/лісах на пробіжках і проходках, навіть у горах – з походними паличками і посмішками (!).

Друга річ, яка мене вбила, це – марафони з приводу і без. Вірніше, не сам факт пробіжок, а той народ, який біжить. Я жила у маленькому массачусетському містечку. Зазвичай – з десяток тисяч бігунів. Добра третина з них – пристойно-пенсійного віку. Ті, які ну дуже-дуже вже похилого віку, – просто йшли собі й посміхалися. Ще немала частина – мами з колясками і дітьми (старші діти бігли поруч). Ще – багато інвалідів….

…У мене, як і у багатьох моїх друзів/знайомих, було уявлення про американців як про переважно занадто повних (якшо не вжити слово покруче) людей, обсипаних чізбургерами і картошкою фрі, як дитина вітрянкою. І здоров’ям, мовляв, тут і не пахне. Да, тут багацько товстих людей різного віку. Згодна. Але, народе, як чудово виглядають тут багато (!) далеко немолодих людей, як дбайливо багато (!) з них ставляться до свого здоров’я. І старі, й молоді, і середнього віку. У нас такого нема, на жаль…

Не думайте так вже кепсько про мене., – я люблю наших бабушок. Але я ніколи не бачила вдома, щоб старі люди ходили в походи і просто собі бігали. Заради здоров’я. (Пробіжка за маршруткою чи тролєйбусом – не счітаєця. ) ну не бачила я також, щоб бігом або хоча б спортивною ходьбою займалися бодай з десяток людей середнього чи молодого віку з якоїсь одної київської многоетажки. Чи діти. Тільки інколи й подекуди. Я взагалі не пам’ятаю жодної баченої вдома бабушки, яка була б спортивно-підтягнутою.

(І – да, я визирала на вулицю, і навіть ходила там…).

А тут – на кожному кутку і різного віку.

Хотілося б, шоб і у нас було таке. І в містах, і в селах. Це – здОрово і здорОво.

…Чесно кажучи, я вже наговорила цілу купу про здоровий образ жизні, тому фсьо несказане (а його – купа) відкладу на якийсь інший день.

Далі буде…

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка