PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Одарка з Америки
Автор: Одарка з Америки

Американські бульки, полайт і френдлі

Невигадані історії про життя українки у США.

У нас на районє десь зо 20 мамочок — маю на увазі тих, хто сидить з дітьми, або працює раз-два на тиждень, а інший час — у хаті з дітьми. Багато з них живуть тут уже роками, а то й десятиліттями. У бульках. Просторих або не дуже, але, вочевидь, комфортних, бо не хочуть звідти виходити.

Окрім мене та “чистих” американців, тут — чешка, пуерторіканка, мексиканка, алясчанка, китайка, корейка, в’єтнамка, індуска, тайванка і ше кілька з Азії, яких я ніяк не можу заловити й ідентифікувати, бо вони реально ховаються по своїх хатах і не моціонять вулицею. Бо тож у бульках. Хоча вони — не корінні, а понаєхавші (як і я), які активно втягнулися в булькову традицію (я — позабулькова. покишо).

Шо найбезглуздіше у цій ситуації (з моєї вузької точки зору) — у більшості своїй ці мамочки або не знають одна одної, або знають на рівні “хелло, хав ар ю, хев а найс дей”. І фсьо. Бо — у бульках. Бо там — комфортно. Навіть імен друг дружки чи віку сусідських дітей (або навіть сам факт їхньої наявності) — не так шоб і знають. Нема спільних прогулянок з колясками вранці та ввечері. Нема спільно-дитячих ігр на вулиці. Дуже рідко перетинаюся на вулиці з іншою прогулючою мамочкою, запрошую зразу ж в гості, мені обіцяють “стопудово прийду, бо це ж інтєрєсно”, беруть телефон і — і дулі. Обіцянка-ціцянка. Сидіти у бульці — значно комфортніше.

Мене ця річ страшенно дратує  і дивує. Уявляла навпаки — країна, збудована емігрантами з емігрантів, переплетіння культур і всяке таке. Люди, теоретично, мали бути зацікавленими в спілкуванні… Якби зараз нєгра да в моє село… А тут… вочевидно, того так склалося, шо їх тут — ціла купа різних національностей, а не просто один негр на районє.

…І хоч я розумію, шо в чужий монастир із своїм уставом нєфіх пхатися, все одно воюю з тим бульковим способом життя. До речі, вже від кількох американців почала “ну ти того… ту мач френдлі”.  Думаю, це мене матюкнули чи комплімент зробили?

Хоча… попри бульковість, тутешній народ — дуже полайт, тобто мені, наприклад, ніхто ше не сказав “у тебе акцент такий, шо убиця мона”. Натомість — “твій акцент такий претті, шо капець як інтєрєсно”. Або — шось як учудю, то почую не “яка ж фігня у тебе вийшла”, а — “нада ж як інтєрєсно плучилось… нада й собі так не учудить”:)

І да, все — з посмішкою. Вони — посмішки — кругом і в неміряній кількості. У мене таке враження, шо навіть немовлята народжуються тут із посмішкою на всі 32 відсутні. А знаєте, чиї улибки до ушей мене найбільше здивували? – Водіїв! І саме тих водіїв, пішоходи перед якими переповзають дорогу там, де ніззя.. Хоча, якшо так прикинути, то, кажись, тут пішоходам мона ходити кругом. Я так собі якось подумала, якшо тутешнім непідготовленим ходунам жизнь дасть шанс походити дорогами Києва, де навіть на червоне їздить ціла купа джигітів, які і зєбру вупор не бачать, і паркуються, де хочуть, і ігнорять безмашинників по-повній… То для багатьох американських пішоходів такий шанс стане останнім западлом, шо їм підсунула жизнь… А тут — вони спокійно знають: водій загальмує, пропустить і ше й усміхнеться приязно, типу, “ну йди собі, йди і май хороший день”. І ніякого бібікання типу “куди тебе пре на твоє зелене, матьперемать?!”

Мож ви скажете, ну так вони ж таке роблять, бо інакше їх оштрафують нехіло, а не тому, шо вони хороші. Так от. Мож раніш усе і починалося зі штрафів. Не знаю. А щодо зараз — відчуваю, шо це вже культура, яка у крові.

Культура поведінки на дорозі й без дороги, культура обов’язково відійти на стежинці вбік, коли назустріч біжать бігуни чи велосипедять велосипедисти, культура терпіти до туалету і культура мати туалети на кожному кроці, як і смітникові урни, культура дарувати посмішки і запитувати на касі “а чи все знайшли, шо хотіли?.. Допомогти?.. Майте хороший день”. І мож якась зануда зараз, читаючи ці слова, буркне “зато у нас у школи розумніші” (пам’ятаєте той анекдот про молдаван?:))… Еее, то хоч я з ним і погоджуся з цього приводу, то все одно хай буркає в тєму — як я писатиму про тутешні школи…

О, і на останок ше трошечки про американську френдльність. Як тільки ми сюди переїхали я все чекала, коли ж сусіди принесуть тортика з нагоди нашого новосєлія… Я таке в старому американському кіно бачила:):) І таки дочекалася від найближчої сусідки, попри песимістичні прогнози чоловіка. А ше вчора ця сусідка — яка дуже інтєрєсна женщіна і яка не зовсім у бульці, смснула мені “у мене тут тефалька нова на тебе чекає”. Приємно. На моє “а за шо?” сусідка сказала: “Ну бо ти так завжди робиш”. Удвічі приємніше стало, скажу я вам.

…Тиждень почався по-френдські тепло і в житті і в погоді, чого і всім бажаю:):)

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка