PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Анастасія Федченко
Автор: Анастасія Федченко

Що читати? “Виховання” Клер Кіґан

Оповідання “Виховання” Клер Кіґан – про маленьку Лін.

У мене було щасливе дитинство. Дідусь і бабуся читали мені казки, а коли скаржилися, що в них болять очі, я просила прочитати бодай іще трішки. Книжку відкладали аж тоді, як сліпнули від утоми. Мама пекла неймовірно смачні пироги і катала на велосипеді. “Настя” було нечуваною грубістю, мене так називали в родині, коли я робила щось погане. Але це траплялося рідко. Я була “Настуня”, “Настуся”, “Настюша”, “ластівка”. А ще мама ніколи не жаліла для мене обіймів і поцілунків. Дідусь так само. Бабуся була стриманою.

Мені складно уявити: як почувається дитина, коли її не люблять. Коли звертаються: “Ти”, коли відвозять до дідуся й бабусі невідомо, на який час.

Оповідання “Виховання” Клер Кіґан – про маленьку Лін. Її ім’я я дізналась тільки тоді, коли до неї звернулась бабуся (чи просто родичка, з твору незрозуміло, хто саме, та це загалом і неважливо). Досі дівчинка була безіменна. Її тато – лудильник (стара професія, представники якої наносили олов’яне покриття на сталеві вироби), який любить «наїдатися різними рідинами» та робити дітей. У Лін є сестри (вона не уточнює скільки), молодший брат, і в маминому тугому животі (дівчинка відчуває його, коли мама заплітає їй коси) – наступне немовля. Родина живе дуже бідно, і в розпал жнив матір розплачується з косарями за минулорічні послуги. Мати, до речі, зовсім не має часу займатися з дітьми. Єдине, чому вона навчила Лін – назвам найпоширеніших трав і бур’янів.

 

 

Однієї неділі, після церкви, батько відвозить доньку до родичів дружини. Він говорить, що дівчинка багато їсть, у неї кепський характер, навіщось бреше про те, яка прекрасна цьогоріч косовиця, обідає і їде додому. Він навіть не залишає доньці речей, не каже, коли її забере, а на прощання напучує: “Постарайся не падати у вогонь, ти”.

Лін купають, смачно годують, їй купують книжки та одяг. А ще чоловік із прізвищем Кінселла (материн родич) якось веде її до моря за руку. Для дівчинки це настільки незвично і дивно, що вона спершу хоче, аби чоловік відпустив руку. Кінселла називає її пелюсткою, обіймає її. Але Лін не може відповісти на ці почуття, бо її не навчили любити. Вона ніби сліпе кошеня, яке виповзло з коробки і заблукало. Дівчинка навіть боїться плакати, бо знає – гіршого від сліз немає нічого. Можна лише здогадуватися, чому Лін має таке переконання. Напевно, їй якось дісталося від батька, який випиває, та матері, що знервована і втомлена від хатньої роботи та догляду за виводком дітей, жодне з яких так само не знає любові і ласки.

Наприкінці літа Лін відвозять додому, і коли Кінселла з дружиною їдуть, дівчинка біжить за машиною. Авто зупиняється, чоловік підхоплює малу на руки, і вона називає його татом.

Чи навчиться дівчинка любити? Чи носитиме вона куртку мертвого хлопчика (це окрема історія в оповіданні), чи проходитиме повз поля з коровами до глибокого колодязя? Відповісти на ці запитання авторка дає право читачам, залежно від їхнього виховання, історії та поглядів на життя.

Кіґан не оцінює вчинки героїв оповідання, лише описує їх. “Виховання” – твір, що не залишає байдужим. Він не дає порад, як виховати повноцінну та успішну особистість. Однак це коротке оповідання можна вважати посібником для батьків. Адже сумна історія безіменної дівчинки, яка від кожного ласкавого слова спершу сахається, ніби бездомна тваринка, – дуже яскрава ілюстрація до того, що дітей потрібно любити.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка