Захисники радіоефірів від української музики можуть не хвилюватися. Поки депутати провалюють голосування за запровадження квот, а під парламентом і в теле- радіо-ефірах організовують піар-акції противників обмеження – життя триває і російська попса та шансон перемагають.
Вмовляючим законотворців не рубати з плеча і збільшувати розмір українського продукту у щоденних ефірах поступово: не з 50% а хоча з 35% рекомендую проїхатися Україною громадським транспортом! Можливо тоді захисники “русского продукта” прозріють? Хоча, сумніваюся. Адже складається враження, що інформаційній війні та російській пропаганді в Україні допомагають усі: від депутатів до водіїв автобусів і таксистів.
Минулого тижня проїхав 700 кілометрів із Києва до Хмельницького і з Хмельницького до Києва.
Про комфорт і якість переїзду промовчу. А от музичний супровід – незабутній. Складається враження, що в Україні багато років діє спеціальний підрозділ чи то ФСБ, чи то ГРУ, чи ще якась кремлівська спецгрупа. І схоже саме вони добирають водіїв та програмують їхні музичні смаки. А можливо їм із Кремля за використання виключно російської музики щомісяця виплачують премії?
А як інакше пояснити, що у майже всіх автобусах, маршрутках, бусиках (з таксистами схожа історія, але її вирішую кількома словами) грає лише 3 – 4 радіостанції. Їхній перелік запрограмований у мозку всіх водіїв: “шансон”, “русское радио”, “пятница”. Про існування ще 30-40 радіостанцій ці люди можливо і здогадуються, але чомусь завжди їх ігнорують.
Перше ввічливе прохання змінити радіостанцію викликає у цих “богів доріг” щире нерозуміння. Друга і третя спроба припинити потік шансону і російської попси у більшості водіїв викликає обурення і слова: “всім нормально, а ти чого хочеш і виступаєш?” Доводиться на підвищених тонах пояснювати цим “агентам” і “любителям русского исскуства”, що ми живемо в державі Україна, я громадянин цієї країни і хочу щоб у громадському транспорті грала різноманітна музика, і бажано українська.
Для всіх критиків моєї позиції пояснюю: із 700-кілометрового маршруту у двох різних водіїв, двох різних автобусів були флешки із виключно російською музикою!
І коли під пісню “хеллоу Москва” я вже перейшов на крик і не дуже добирав слова вимагаючи припинити знущання над людьми, водій лише пробурмотів, що не вміє переключити флешку із музикою.
Скажу чесно: я його налякав, що замість мене йому пояснять яку музику слухати інші люди!
Вочевидь страх подіяв, але не так як я очікував.
На зупинці у житомирських лісах водій поскаржився якомусь поціновувачу “русских песен”. Той навіть намагався мені чи то погрожувати, чи то дорікати, що я от теж у їхньому придорожньому кафе пив російську каву з російським шоколадом, а тому на його думку, не маю права вимагати від водія змінювати музику.
Реакція інших 18-20 пасажирів автобуса мене навіть вже не дивує. Люди мовчки спостерігали. Я навіть подумав, а якби після пісні “хелоу Москва” заграв гімн Росії – ці попутники теж би всі мовчали, чи може хтось би ще й підспівував?
От така от історія з однієї подорожі на Західну Україну! А таких автобусів і водіїв у нас вочевидь тисячі! А ви, захисники “русского” бідкається, як же ж це так: на 25-у році незалежності в Україні пробують запровадити на радіо квоти: 50% українського продукту (75% з якого українською мовою).
Заспокоюю: перейматися немає причин, адже “шансон” і “русская попса” поки непереможена.
Щоправда, не все так погано: свою поїздку я закінчував спочатку під англомовні пісні, а на околицях Києва вже в автобусі лунали “Лама” і “Океан Ельзи”.
Сподіваюся, що це свідомість водія прокинулася, а не страх перед моїми погрозами!
