PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Автор: Кирило Недря

Кіборг Доцент: мені не доводилося бути у більш українському місці в Україні, ніж ДАП

Оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні в 2014-2015. У ці дні Україна згадує його захисників. Про ці дні розповідає його захисник Кирило Недря, заступник командира 5 роти 93 бригади.

Перша частина роти зайшла в ДАП 4 серпня, а друга 14 серпня 2014 року. Завдання було замінити 72 бригаду, яка там вже перебувала з кінця травня-початку червня. Ми мали обороняти територію Донецького аеропорту.

На той момент там було спокійно. Були локальні невеличкі перестрілки по периметру. Ми без ротацій пробули там два місяці. Умовний поділ відбувся 24 серпня, коли відбувалися трагічні події в Іловайську, ми розуміли, що будемо наступними.

Коли був парад полонених в Донецьку та парад підбитої техніки, як вони (сепаратисти) називали, тоді і відбувся перший, нормальний, в повному розумінні слова, артилерійський обстріл. Штурму не пам’ятаю, але після того ДАП став ДАПом, який ми знаємо.

Після того, як оборону аеропорту очолив Редут (командир оборони Донецького аеропорту, Герой України), стало зрозуміло, що не обійдеться без серйозних сутичок. Тому робота на території зводилася до забезпечення оборони. Там же не було ні інженерних загороджень, ні укріплень.

Ми відновлювали техніку, самі копали окопи, укріплення, тягали плити, відновлювали живлення, налаштовували побут.

В середині вересня вперше по відношенню до нас пролунало слово кіборги і почалася кіборг-епопея.

По-моєму, 12 вересня моя сестра скинула скріншоти переписки одного з офісних планктонів Києва. Це була переписка когось з переселенців з Донецька і когось, хто залишився на окупованій території.

В ній говорилося про те, що нас штурмують, намагаються завоювати і нічого не виходить, тому, напевно, ми не люди, а кіборги. Потім ми за кілька днів почули це у виступі президента по відношенню до нас. Насправді, поміж себе, у нежартівливому контексті ми так себе не називаємо.

Коли ми знаходилися там, у мене було розуміння, що ми це робимо з метою утримання території, за межами якої у хлопців буде час краще укріпитися на своїх позиціях, просунутися вперед. А до Мінських домовленостей та і після них – це була оборона нашої землі.

Я там переконувався не раз – в цій країні мені не доводилося бути у більш українському місці, ніж ДАП. Там жодного разу не було конфліктів про те, хто якою мовою говорить, хто звідки приїхав, в кого де проживають родичі, хто на якій машині їздить, хто в якому житлі мешкає. Всі були рівні та всі робили одну справу. Ми були, як пальці одного кулака. Завдання якого було чітке і однозначне.

Я не можу визначити конкретну дату, коли потрібно вшановувати пам’ять, але я впевнений, що дат для того, щоб пом’янути, пам’ятати, згадати і нагадати всім про людей, які пожертвували своїм життям, здоров’ям, майбутнім, у році замало не буде. Окрім того, разом з тими життями зупинилося життя для родини, для батьків.

Був не лише ДАП, був і Луганський аеропорт, був Іловайськ, Шахтарськ, багато інших міст і населених пунктів.

Треба тримати пам’ять про тих, хто там залишився назавжди і окремо, як приклад, про тих, хто не здався і хто може. Треба пам’ятати про тих, хто залишився там людиною і воїном. І, що не менш важливо, – хто залишається людиною в мирному житті.

І саме на цьому мають виховуватися ті, хто зможе інакше цінувати мир, Незалежність, свою власну територію та історію, аби ні в кого не виникало думки це все відняти.

Автор: Кирило “Доцент” Недря, заступник командира 5 роти 93 бригади.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка