PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Автор: Олександр Мусієнко

План дій Зеленського: чи має він право на життя

Нещодавно Володимир Зеленський дав велике інтерв’ю, в якому розповідав про свої методи комунікації з суспільством, проведення реформ в разі обрання його на посаду президента України.

Говорилось про те, що при кожному державному органі повинні бути call-центри для контакту з народом, що варто легалізувати гральний бізнес та повернути Донбас шляхом повернення свідомості людей до України.

В Україні на сьогодні діють гарячі лінії Кабінету Міністрів України, різних міністерств та відомств, мерій великих міст тощо. Крім того, існує можливість електронних петицій з різного роду питань та проблем, які турбують людей. Звертатись із такими петиціями можна до Президента України, Верховної Ради, муніципальних органів влади на місцях.

Також у громадян є можливість звертатись з індивідуальними скаргами, зверненнями, заявами навіть в електронній формі, а не лише в класичній паперовій. А ще кожен охочий може звернутись із запитом про надання публічної інформаціі. Тобто не можна сказати, що нині громадяни не можуть комунікувати із владою, зокрема для просування якихось  важливих та корисних ініціатив.

Відомі непоодинокі випадки, коли навіть розміщений пост у соціальних мережах привертає увагу чиновників і вони змушені реагувати. Щодо того, що в президента має бути якийсь свій call-center, який чутиме ледь не будь-яку пропозицію щодо того чи іншого закону та рішення, то це надзвичайно складно і майже нереально.

Згадайте епізод із фільму Брюс Усемогутній, коли головному герою, якого зіграв Джим Керрі, Бог дає дар – чути усі молитви. Закінчується тим, що Брюс не може зосередитись, в нього починає боліти голова і він просить Господа звільнити його від такої можливості.

Президент обирається для того, аби бути лідером, який дає стратегічне бачення і вектор розвитку держави. А за допомогою команди професійних та підготовлених людей розподіляє владу і повноваження таким чином, коли з будь-якою ініціативою, що стосується покращення життя в якомусь містечку чи регіоні України, необов’язково йти до Адміністрації Президента. Достатньо зібрати поміж себе відповідальних ініціативних громадян, котрі обирають і контролюють органи місцевої влади і територіальні громади.

Це і є принципом субсидіарності, розвинений в західних демократіях. В ідеалі тут ще може бути, шляхом внесення змін до Конституціі, реалізована модель, за якої територіальні громади в кожній області об’єднуватимуться і делегуватимуть по 2-4 представника від себе в парламент. Саме конкретні обранці представлятимуть інтереси таких громад в законодавчому органі, а відповідно, і підзвітні та підконтрольні людям на місцях.

Саме про такі можливі механізми покращення комунікації влади і громадян потрібно говорити на стратегічному президентському рівні.

Якщо Володимиру Зеленському не вдасться достроково припинити повноваження чинного складу Верховної Ради України і не вдасться створити бодай ситуативну більшість, яка ухвалюватиме потрібні йому проекти законів та інші ініціативи, гадаю, що можна буде почути від нього дискурс на кшталт: “Люди, я хочу для вас якнайкраще, але ж ви бачите, без парламенту цього зробити не можу, тому прошу вас, виходьте під будівлю парламенту і вимагайте від депутатів ухвалення необхідних рішень”.

Така технологія може спрацювати не більше одного-двох разів і лише якщо дійсно зачіпатиме важливі інтереси громадян.

Але проблема української політики, більшості старих і нових її обличь, в тому, що ми маємо надмірну кількість популізму, коли фактично кандидати в президенти роздають пусті обіцянки, починаючи зі зменшення тарифів, закінчуючи соціальними і пенсійними виплатами, знаючи, що виконання цих обіцянок не зовсім у їхній компетенції.

Тому потім, коли починаються звинувачення в бік парламенту чи уряду, мовляв, це не я, а це їхня компетенція, люди не дуже хочуть в це вірити, і виникають проблеми.

Набагато складніше вести професійну дискусію, пояснюючи людям механізми ухвалення рішень в державі, зокрема ініціацію таких рішень, але “розбещення виборців” популістичними обіцянками гратиме “злі жарти” із будь-яким політиком.

Читайте: Не готовий віддати наказ - Зеленський про звільнення Донбасу воєнним шляхом Я не ховався: Зеленський пояснив, чому не ходив на ток-шоу Мужики не зрозуміють: Зеленський про легалізацію проституції та марихуани в Україні

Якщо говорити про Схід, то гуманітарна складова в поверненні окупованої частини Донбасу важлива. І безумовно, необхідно шукати точки дотику і шляхи для спілкування із громадянами, які проживають на тимчасово окупованій території.

Це завдання для інформаційної політики держави, яка, на жаль, поки програє потужній російській пропагандистській машині на цих територіях. Одначе, для того, щоби в повній мірі вести діалог, має бути пройдена так звана безпекова складова.

Це запровадження миротворчії місії на окупованих територіях, виведення російських військ, роззброєння усіх регулярних та нерегулярних збройних формувань і режим сталого перемир’я. Ці речі можна впроваджувати поступово і комплексно. Така ідея має право на життя і є приводом для дискусії.

Щодо грального бізнесу, про який говорив Зеленський, то бодай частково, але його потрібно легалізовувати. Бо зараз він і так існує в тіні, сплачуючи гроші “за кришування” правоохоронцям, а не віддає частку в бюджет у вигляді податків. Тому, звичайно, для збільшення доходів в бюджет і зменшення корупції в цій сфері слід розглядати питання про його легалізацію.

Автор: Олександр Мусієнко, політичний експерт, керівник Центру військово-правових досліджень.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка