Станом на сьогодні можна зробити кілька важливих висновків щодо ситуації у Казахстані.
1. Казахська влада втримала ситуацію, жодного падіння “режиму Назарбаєва – Токаєва” не сталося, і далі ми спостерігатимемо кристалізацію нової квазіавтократичної системи.
2. Захід просто проігнорував ситуацію і вирішив не втручатися. Вони в Казахстані мають комерційний інтерес, і дестабілізація була б контрпродуктивною. Тому жодних заяв про права людини, демократію та цінності закономірно не було. Це вкотре підтверджує, що не ціннісно-моральні установки мають визначальний вплив на політику провідних країн світу.
3. Токаєв прибрав Назарбаєва під шумок “газових бунтів”, тим самим підводячи межу під політичним транзитом, започаткованим у 2019 році самим “елбаси”. Саме цей сюжет був визначальним у вчорашніх подіях і буде головним у подальшому розвитку ситуації у Казахстані. З ліквідацією фактичного двовладдя запускається перерозподіл політичного впливу та фінансових потоків.
4. Входження військ ОДКБ на прохання Токаєва у коротко- та середньостроковій перспективі посилить Росію в Центральній Азії як гаранта безпеки. А це дасть Москві додаткові аргументи у торгах із Заходом та Китаєм. Утім, якщо РФ почне використовувати місію ОДКБ для тиску на владу Казахстану в питаннях, не пов’язаних із їхнім мандатом (російська мова, культура, демографія, економіка), то в стратегічній перспективі це обернеться проти них вибухом антиросійського націоналізму, який зростає в Казахстані.
5. Жодного “відвернення уваги” РФ від України в результаті подій у Казахстані не відбулося. Навпаки: можливості посилитися внаслідок заходу військ ОДКБ та підтримки влади зміцнять переговорні позиції РФ у нашому напрямку. Іншими словами, на нас ситуація в Казахстані взагалі ніяк не позначилася, а потенційно може навіть погіршити наші позиції по мірі цементування Росією образу “гаранта у сфері безпеки” та гравця у процесах регіональної стабілізації, про що Путін веде діалог із Байденом.
6. Протести у Казахстані – індикатор серйозної “хвороби” багатьох країн постковідного світу. Соціально-економічний, “голодний”, характер протестів, їхня безсуб’єктність, хаотичність і антисистемність, що переходить у погроми, мародерства, вбивства та “люмпенізовані” бунти, мають потенціал спалахнути в багатьох країнах світу, і стають все більш поширеним способом висловити як протест проти системи, так і відчайдушне бажання хоча б на день покращити умови свого життя. Такі протести – найруйнівніші, які легко маніпулюються. Відсутність чіткої адженди та лідерів спростила уряду завдання зачистити їх силою.
