PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Автор: Василь Саф'янюк

Питання, яке хвилює кожного українця – за кого голосувати

За кого голосувати? Запитання, яке з кожним днем все частіше чую від різних людей. Рідні, близькі та друзі – вже давно знають мою відповідь – я за Порошенка. Тепер пояснюю всім іншим свою мотивацію. Постараюся без емоцій – лише факти.

Найголовніше досягнення президента Петра Порошенка – Україна, як держава, досі існує.

Так, без тимчасово анексованого Криму і без тимчасово окупованих окремих районів Донецької і Луганської областей. Але головне існує. Бо весною 2014 року ми реально були над прірвою.

Хто забув нагадаю – русская весна після Криму була в Донецьку, Луганську, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні, Одесі. Ще один кремлівський проект – Новороссия, на щастя, теж не реалізований. Він залишився хіба що у хворобливих фантазіях російської верхівки.

Одна з невиконаних обіцянок Порошенка, про яку найчастіше згадують: “АТО не буде тривати 2-3 місяці. Вона має і буде тривати години”.

Так президент говорив на прес-конференції у червні 2014 року. А вже в серпні Росія окрім постачання зброї і ДРГ та постійних обстрілів зі своєї території, ввела регулярні війська. Далі були Іловайськ, ДАП, Дебальцево.

Просто факт – російська армія з бюджетом $47 млрд на другому місці, одразу після США і попереду Китаю, у світовому рейтингу від Global Firepower.

Друге найважливіше досягнення головнокомандувача Порошенка – у нас є українська армія.

Наші збройні сили за п’ять років війни не просто відновилися і модернізувалися, а за даними того ж Global Firepower у 2018 році вже на 29 місці серед 136 країн. Але викид компромату за місяць перед виборами та розслідування про зловживання в Укроборонпромі справді залишають неприємний осад.

Навіть попри те, що у них не було жодного факту про особисту причетність Порошенка. Та з ситуації президент вийшов гідно – звільнив Гладковського з усіх посад і звернувся до НАБУ.

Раніше своїх у нас захищали до останнього. Тепер потрібно почекати результати розслідувань і зрозуміти, де реальні факти, а де придумані фейки.

Створення Православної Церкви України і отримання Томосу – це справді історична подія. Думаю, вона в одному ряду із проголошенням незалежності і проведенням референдуму 1991 року. А ще це й геополітична катастрофа для Росії і режиму Путіна.

Нагадаю, про створення помісної церкви в Україні говорили майже всі президенти, починаючи з Леоніда Кравчука, однак реально не словом, а ділом зробив Петро Порошенко.

Далі справа за самими українцями, громади вже поступово переходять до ПЦУ. Тут важливо не поспішати та не піддаватися на ймовірні провокації з боку Російської православної церкви та колишнього Московського патріархату.

Угода про асоціацію з Євросоюзом, зона вільної торгівлі та поступова переорієнтація на європейські ринки, безвізовий режим.

З цього переліку, думаю, що прості українці вже оцінили саме безвіз. Адже за 1,5 року біометричним паспортом для подорожей в ЄС вже скористалися понад два мільйони наших громадян. А загалом безвізовий режим Україна нині має із сотнею країн світу.

Окрім цих важливих досягнень, про які раніше ми могли хіба що мріяти, за п’ять років президентства Порошенка Україна вийшла із СНД та припинила дію Договору про дружбу і співробітництво з Росією.

Порошенку також вдалося сформувати справжню антиросійську коаліцію великих світових держав, які постійно продовжують санкції. І це попри шалений опір в середині багатьох країн ЄС, російську пропаганду, втручання кремля у вибори в США, і Чорногорії, замах на Скрипалів у Солсбері, та війну в Сирії.

І ще одне важливе досягнення – українська мова поступово стає модною в Україні.

Не раз сперечався з водіями щодо музики (ну як музики: шансону і російської попси) у автобусах і таксі. Всяке бувало, особливо у 2014 і 2015 роках. Часто і тоді, і нині чую такі аргументи – мій холодильник і мій гаманець – ось це аргументи, а мова, пісні, фільми і декомунізація – то таке!

Але у 2018 році у кожна друга пісня, що пролунала у нашому радіоефірі – українська. Такі дані від Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Тобто, україномовних пісень стало навіть більше, ніж того вимагає закон, який ухвалила Верховна Рада.

Адже згідно з квотами на радіостанціях 35% мають бути українські, і 60% ведення ефіру теж має бути державною мовою.

На телебаченні мовна ситуація теж тішить. Показово, що навіть на вічно російськомовних Інтері та Україні вечірні новини тепер українською.

Є здобутки і у книговидавництві та кінематографі. Так – в Україні є власний кінематограф. І сподіваюся, що поступово кількість українських фільмів переросте у їхню якість. Тож, можу повторити, гасла про армію, мову та віру – справді реальні справи, а не брехливі обіцянки.

Тепер, про те, чим найбільше незадоволений – це нинішній рівень життя більшості українців, а особливо пенсіонерів та працівників бюджетної сфери. Мабуть мільйони українців не впевнені у завтрашньому дні – пенсіонери переймаються як вижити, а молодь думає про навчання та роботу за кордоном.

Знову лише факти: у лютому 2014 року після втечі Януковича, на всю державу було 108 тисяч гривень – тобто чверть копійки на одного громадянина. І в цей час Росія анексувала Крим, вторглася на Донбас, а потім закрила свій ринок, який був головним для нашого експорту, а згодом ще й заблокувала транзит.

Нині ж на єдиному казначейському рахунку 18 млрд грн, а золотовалютні резерви зросли майже до $21 млрд. Тобто – гірше вже позаду, і економіка поступово зростає.

Нагадаю, якби не було важко, але зарплати і пенсії (окрім літа 2018 року) виплачували вчасно. З цього місяця вперше почали автоматичний перерахунок пенсій, який тепер не залежить від додаткових рішень уряду.

Розумію, всі ці цифри, статистика та новітня 5-річна історія більшості мабуть не цікава і втомлива. Адже хочеться простих рецептів і негайних змін, щоб зарплата та пенсія як у Європі, а ми при цьому працювали менше і побільше вихідних. Ну як у анекдоті – “Всім, все і безкоштовно!”

Такої передвиборчої обіцянки на бордах я поки не помітив, але загальний настрій вона передає дуже влучно.

Нині, якщо вірити соціології, люди вірять у Зеленського-Голобородька. Адже шоумена сприймають, як чудово зіграного ним персонажа – простого вчителя історії із серіалу Слуга народу.

Але реальне життя інше – триває війна з Росією, проблеми в економіці, нездоланна корупція, незавершені реформи. А ще ж є величезна проблема – недовіра до влади. Чесно, не уявляю собі головнокомандувача Зеленського чи його зустріч із Меркель або Трампом.

А ще я не хочу знову побачити офіційні переговори Тимошенко і Путіна.

Автор: Василь Саф’янюк, журналіст Фактів ICTV.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка