3 лютого у Київ завітав з офіційним візитом президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган. Що можна винести з цього візиту.
Перше, добрі, позитивні сигнали про активізацію ролі України в транспортних коридорах Центральна Азія-Туреччина-Європа.
Вперше за довгий час у нас це підняли на обговорення. Це добре. Сподіваюся, отримає практичне продовження, а не тільки залишиться на декларативному рівні.
Друге – не менш гарні посили з приводу імпорту каспійського газу в Україну через Туреччину та Болгарію.
Так, є питання щодо ціни та умов, якщо дійде до реалізації проекту. Але те, що обговорювалася можливість диверсифікації, яка є життєво необхідною з точки зору національних інтересів України – це позитив.
Знову ж таки, сподіваюся, все не обмежиться розмовами. В іншому випадку цю, і попередню ідеї можна буде викинути на смітник втрачених можливостей та деактуалізованих концептів. І яма ця в Україні тільки зростає з кожним роком.
Третє, дурна та невдала фраза Зеленського про турецьких солдатів в Ідлібі, яку він повторив двічі.
Я вважаю, що це було недоречно та неправильно. Висловлювати співчуття з приводу загибелі турецьких військових в Ідлібі і проводити тут паралелі з Україною – максимально дивний посил.
Турецькі військові в Ідлібі перебувають незаконно як окупанти. Потрібно вміти використовувати контекст у тему. А ця фраза – це гол у свої ворота.
Четверте, Зеленський доручив СБУ зайнятися питанням діяльності гюленітських культурно-освітніх установ.
Це питання Ердоган лобіював з самого моменту перевороту 2016 року. Як тактичний прогин перед Туреччиною – зараховується.
Стратегічно – гадаю, помилка. Ми втягуємося в абсолютно непотрібне нам та незрозуміле нашому правлячому класу протистояння між Ердоганом та турецьким тіньовим істеблішментом, у якого, я нагадаю, непогані політичні позиції та лобістські мережі в Штатах і Європі. Як би нам це не відгукнулось.
П’яте, зона вільної торгівлі не підписана. Її відклали до березня.
Це, ймовірніше, позитив, ніж негатив. На мою думку, ЗВТ – це не те, що зараз потрібно Україні з урахуванням наших національних інтересів. Туреччині – так, це треба. Нам – не впевнений.
ЗВТ з Туреччиною може вбити нашу легку промисловість, ринок овочів та інші галузі. Так, все залежить від умов договору, але за будь-яких розкладів ми будемо отримувати менше вигоди від нього, ніж Анкара. Та й вагу Туреччини і України не можна порівняти. Нам нічим торгувати, нічим впливати на Туреччину, а тому – ми в позиції слабкого на цих переговорах.
Я вважаю великою помилкою те, що у нас у суспільно-політичній свідомості закріпили ЗВТ як виняткові критерії успішності зовнішньої політики. Прагматизм повинен бути в пріоритеті.
Шосте, Туреччина виділила українській армії $50 млн. Принаймні, такий був заголовок у багатьох ЗМІ.
Дивимося умови. Всі ці гроші Туреччина виділяє Україні, щоб Україна на них закупила турецьке військове обладнання або техніку.
Іншими словами, вигоду отримує Туреччина. Втім, на базі цього пункту можна, за бажанням і належному зусиллі, вийти на спільне виробництво в галузі ВПК – те, що нам кров з носа треба з урахуванням ситуації з Росією.
Сьоме, розмиті та каламутні заяви про якісь безликі домовленості щодо Чорноморської співпраці.
Це пріоритетний напрям у нашій зовнішній політиці. Туреччина – наш природний партнер. Треба говорити. Але зрозуміло, що без будь-яких зрушень у плані будівництва сильного флоту ми претендувати на масштабну співпрацю з Туреччиною в контексті захисту судноплавства в Чорному морі не можемо.
Якщо Росія перехопить ініціативу, це буде боляче, погано та неприємно.
Восьме, Ердоган і далі надаватиме послуги парламентера та медіатора.
Це нормально. Хороший та надійний канал комунікації щодо звільнення ув’язнених, особливо кримських татар. Ясна річ, тут є особистий інтерес Ердогана та його партії. Крим для них – частина регіональної геостратегії.
Дев’яте, Туреччина побудує житло для 500 кримськотатарських сімей в Херсонській області.
Знову-таки, див. попередній пункт. Україна так і не бере участі в цих процесах. На жаль, держава не працює щільно з кримськотатарською громадою, і Туреччина зараз стає головним гравцем.
Десяте, поставили планку $10 млрд товарообігу. Зараз це близько $4 млрд.
Можу тільки побажати успіху. Це хороша, амбітна мета. Головне, щоб було чим торгувати, та можна було за рахунок цього розвивати національне виробництво.
Автор: Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру Український інститут майбутнього.