Думаю, цей час настав. Я беруся за популяризацію досить туманної для нас теми – садотерапії!
Але як зійшлася я, багаторічна інформаційниця і ведуча соціальних токшоу, з терапевтичним садівництвом? Насправді, можливо, саме тому.
Медійна робота завжди має побічні явища – вигоряння і втрата ресурсу. Тож з цим треба постійно боротися, як з авітамінозом. Я відчула цілющий вплив саду ще на батьківській дачі під Херсоном. На жаль, зараз вона під обстрілами і, ми сподіваємося, що вціліє.
Фото: Тетяна Висоцька
Потім ми купили свою дачу під Києвом. Навесні 22-го вона опинилася в окупації, і це щастя, що в перші дні великого вторгнення ми не поїхали туди. Жартома ми називали її криївкою, і насправді вона нею і є для мене. Це місце видиху і повного вдиху. Але більше про це буде далі, в колонці, яку я хочу започаткувати.
Тож почнемо з головної новини, як кажуть новинарі. Що воно таке, та садотерапія?
Мій похід на другу магістратуру дехто щиро підтримує, дехто дивується, мовляв, що-що? І нащо? Але головне – майже ніхто в нашій країні достоту не знає, що це. Трудотерапія? Зцілення сапкою? Ідейне викопування картоплі? І що, помагає? Все – ні, крім останнього.
Фото: Тетяна Висоцька
Ще в XI столітті, як пише Сью Стюарт-Сміт, авторка книги Садотерапія, так описували монахи з абатства у Франції дію саду на хворих (тоді ж лікували при монастирях):
– Хворий сидить на зеленій галявині, й аромати різноманітних трав тамують його біль… приємна зелень рослин і дерев тішить його око… хор різнобарвних птахів голубить його вуха… земля дихає плодовитістю, а хворий очима, вухами і ніздрями вбирає пречудові кольори, пісні й аромати.
Отже, по-перше, має бути запит і добровільна участь. По-друге, починається все з пасивного споглядання. Сюди ж – “лісові купання”, один із видів медитації, який японці прописали в своїй Національній програмі охорони здоров’я.
По-третє, для відновлення потрібен захищений простір, який проглядається. Цей простір має бути рідним, для гірців – з горами, для степовиків – рівнина.
Про це окремо говорили на парі – цього скаженого на завантаження тижня я не лише слухала онлайн установчу сесію #терапевтичне_садівництво, а й встигла офлайн на пари в університеті.
Фото: Тетяна Висоцька
Отже, оглядовість і прихованість. Та таємні кімнати – “зелені”, “Гобіта”, альтанки, будь-які, де у ветерана війни буде захищена спина. Саме тоді простір стає безпечним. Знов цитата з книги:
– Ніби зупинка в часі, захищений простір саду дає змогу нашому внутрішньому і зовнішньому світам співіснувати без тиску буденного життя. У цьому сенсі сади створюють для нас проміжний простір, де можуть зустрічатися наша потаємна, сповнена мрій сутність і реальний фізичний світ. Таке розмиття меж психоаналітик Дональд Віннікот назвав перехідним простором досвіду.
Також на парах говорили про кольорові сади, їхній опосередкований вплив і, зокрема, зменшення кольорового голоду взимку, є методи і розробки, і в нас буде лекція з автором однієї з них!
Та й взагалі попереду багато нових знань і відкриттів, а ще більше – роботи зі створення реабілітаційних центрів та відділень по всій країні, яку у світі вже називають країною ветеранів.
Кількість уражених ПТСР та іншими розладами годі підрахувати, коли війна у розпалі і ми тут і зараз перебуваємо в хронічній травмі і стресі.
Але ми маємо застосовувати всі методи відновлення вже, бо ментальне здоров’я має безпосередній вплив не лише на фізичний стан, а й загалом на якість життя. Тож далі буде!