PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Автор: Тетяна Ющенко

Судова система в Україні: чи можна її врятувати

Реформування судової системи в Україні триває понад 20 років, однак комплексна реформа всієї системи правосуддя була розпочата лише після Революції Гідності.

Її ініціатором був український народ, який висловив недовіру чинній на той час системі. Виконавцем волі народу був новообраний президент, але не тільки від нього залежало настання очікуваних змін.

Жодній людині самотужки не вдалось би реалізувати глобальний проект без команди професіоналів, які глибоко розуміються в сфері та мають конкретні ідеї. Підкреслюю, ідеї, а не популістичні гасла. І якби комусь не хотілось зараз це визнавати, але тоді, в 2014-2015 роках, така команда була створена.

Результатом її роботи був чіткий план проведення комплексної реформи системи правосуддя, яка повинна була реалізовуватись поетапно на декількох рівнях: законодавчому, інституційному, кадровому.

Основною відмінністю цієї реформи від тих, що намагались провести до цього, було розуміння, що проблема судової системи та недовіри до неї громадян виникає не тільки і не стільки через поганих суддів, як через небажання виконавчої, законодавчої влади відмовитись від засобів впливу на суд.

Судді не хороші і не погані. Ці якості не можна абсолютизувати. Вони представники суспільства, в якому ми з вами живемо. Повірте, ніхто з них не прокидається вранці з думкою прийти на роботу і змусити когось страждати, незаконно запроторивши до в’язниці, та не лягають спати задоволеними від того, що допомогли відібрати у когось бізнес.

Поганими суддів роблять представники влади, які, використовуючи свій адміністративний вплив, примушують їх ухвалювати незаконні рішення. Такими їх роблять гроші, які пропонуються для вирішення того чи іншого питання. Поганими їх робить нечесний прихід на посаду, коли потрапляння в залежність відбувається на старті кар’єри.

Cильною стороною реформи системи правосуддя, яку було започатковано в 2014-15 роках, було усунення на законодавчому рівні політичних впливів на призначення та просування суддів кар’єрною драбиною та забезпечення гідного розміру суддівської винагороди.

Вперше було запроваджено заняття суддівських посад у вищих судових інстанціях на конкурсній основі. При цьому до участі в конкурсах допускаються не лише судді, але й науковці, адвокати.

Таким чином забезпечується можливість потрапляння до професії найкращих з кращих представників правничого ремесла. Сильною стороною реформи можна назвати розроблену та ухвалену законодавчу базу: зміни до Конституції України, нові закони Про судоустрій і статус суддів, Про Вищу раду правосуддя, Про Конституційний Суд України, Про Вищий антикорупційний суд України, нові процесуальні закони тощо.

Все це можна назвати цеглинками в міцний фундамент майбутньої незалежної системи правосуддя. Нове законодавство дозволило не тільки ліквідувати старі і створити нові судові установи шляхом перейменування та перевішування табличок, але й суттєво оновити їх кадровий склад.

Втім, поряд з успіхами у вигляді створення нового Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів були й невдачі. Основним їхнім проявом, який міг відчути на собі кожен, була поява судів без суддів.

Так сталось внаслідок дисбалансу двох потужних процесів: оновлення та очищення судової системи. Очищення відбувалось значно швидше, ніж оновлення. Судді йшли у відставку, їх перевіряли, відсторонювали та звільняли, а їхні посади залишались порожніми або до повернення після перевірки, або до обіймання іншими особами.

Коли ситуація з порожніми судами досягнула ознак системності, була реалізована ідея тимчасового відрядження суддів до тих районів, де вони були відсутні.

Проте кадрова нестача не промайнула непоміченою. На все потрібен час: час на перевірку чинних суддів та екзаменування (і навчання) нових. Тому ще однією слабкою стороною реформи можна назвати її непрогнозованість в часових рамках.

Громадськість неодноразово закидала органам, відповідальним за кадрові призначення в судовій системі, довгу тривалість різних процедур. Однак для об’єктивності варто зауважити, що напрацювання нових алгоритмів перевірки кандидатів на посаду судді вимагало затрати часу і задіяння значних людських ресурсів.

Фактично після ухвалення відповідних законів обов’язок щодо подальшої реалізації судової реформи ліг на плечі двох колегіальних органів судової системи – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя.

Ці органи формуються у спосіб, який забезпечує потрапляння туди авторитетних представників різних правничих професій, тому закиди про обрання суддів суддями, які періодично звучать з вуст політиків, не мають нічого спільного з дійсністю.

Оцінити озвучену пропозицію – перезавантажити органи, які нині реформують судову систему дещо складно, оскільки немає розуміння механізму реалізації такої ідеї та її виправданості.

Після Революції Гідності вже відбувся прецедент офіційного висловлення недовіри цим органам, точніше їх тодішньому кадровому складу. На той час такий крок законодавця був виправданим очікуваннями суспільством швидких змін та зрозумілим, хоча одночасно призвів до кадрового колапсу.

Читайте: Зеленський анонсував закон про відповідальність за незаконне збагачення Мораторій на продаж землі: чому затягується реформа та як купують землю зараз Верховний Суд закрив справу щодо надання томосу ПЦУ

Станом на сьогодні, коли переважна частина зобов’язань за коаліційною угодою в частині реалізації судової реформи виконана, коли в розпалі кваліфікаційне оцінювання суддів та на завершальній стадії перебуває добір кандидатів на посади суддів першої інстанції та конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності, сценарій, за яким ці органи не зможуть виконувати свої повноваження, недопустимий.

Формування суддівського корпусу – це постійний кропіткий процес, тому кадрова ротація в цих органах має відбуватись таким чином, щоб забезпечити його безперебійність. Інакше владі знову доведеться виправдовуватись перед громадянами за тимчасові незручності, повязані з вічним ремонтом.

Призначення новообраного президента не має впливати на роботу Вищого антикорупційного суду України, як і не має впливати на роботу всієї судової системи.

Відповідно до Конституції України, президент є гарантом дотримання прав і свобод людини, на сторожі яких, власне, і стоїть суд. Саме тому найкраще, що може президент – зробити так, щоб в Україні утвердився незалежний і справедливий суд.

Це означає, що він має бути послідовним в дотриманні стратегічного курсу на проведення комплексної реформи системи правосуддя, впроваджувати її наступні етапи, а також забезпечувати реформування суміжних правових інститутів.

Переконана в доцільності курсу на формування нової концепції суду присяжних, який ідеологічно можна реалізувати разом з реформою в сфері місцевого самоврядування.

Відповідальні громади – означає відповідальні громадяни. Чим більше людей долучатиметься як присяжні до процесу здійснення правосуддя, тим більше буде розуміння важливості та складності суддівської роботи в суспільстві, а отже, ростиме рівень поваги та довіри.

Ідея впливового та відповідального суду присяжних не є новою та знайшла своє відображення у відповідній стратегії проведення судової реформи, однак не була реалізованою.

Що стосується інших пропозицій, таких як інститут мирових суддів, то їхнє запровадження вимагає попередньої глибокої аналітичної розробки та широкого (не тільки експертного) обговорення.

На моє переконання, владі необхідно першочергово зосередитись на проведенні реформи адвокатури, прокуратури та окремо – органів досудового розслідування.

Судова ж система вже проковтнула свою гірку реформаторську пігулку та має право на одужання.

Автор: Тетяна Ющенко, асоційований експерт аналітичного центру Український інститут майбутнього, адвокат АО Саєнко Харенко.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка