PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android
Володимир Лис
Автор: Володимир Лис

Труха

Спецпроект I like Україна – більше тут.

Читайте: Брати Капранови, Тарасикова ніч

Читайте: Юрій Винничук, Ті, що стежать за нами

Читайте: Сергій Батурин, Естрадист

Читайте: Олексій Волков, Сеньор Робінзон, або за що я люблю Україну

Читайте: Вікторія Гранецька, Жінка з неба

Читайте: Любко Дереш, Імена. Лист Україні

ЧитайтеЯ ♥ Україну. Твір студента підготовчого факультету Амурадабхі Пахлаві

Читайте: Анатолій Дністровий, Адреналінове море

Читайте: Лариса Денисенко, Цивільні та цивілізовані

Читайте: Олена Захарченко, Йолка

Читайте: Маркіян Камиш, Ряска

Читайте: Макс Кідрук, Сюрприз

Читайте: Андрій Курков, Те, чого немає

Труха

(Новела)

Уперше в своєму журналістському житті Ліна по­верталася з відрядження такою дивно роздвоєною. З одного боку, — поїздка ніби вдалася. Привезла цілий диктофон записів. Ось він, в сумочці, готовий будь-якої миті, варто тільки натиснути на кнопку, озватися різни­ми голосами. Тут і спогади колишніх вивезенців з Волині в далеке Зауралля, і розповідь колишнього повстанця, потім політзека, який «відтрубив» у колонії цілих п’ят­надцять років і брав участь у повстанні в Караганді, і слова молодих про те, як вони почали розуміти, що таке Україна і чим вона для них дорога. У двох районах побувала, місті, селищі і кількох селах. Є і записи, і цікаві світлини — на дві, а то й три публікації вистачить.

І все ж… Ліну не залишало оте дивне відчуття. Редактор наказував знайти щось таке, як він сказав, суперцікаве, якусь родзинку, яка б прикрасила номер до Дня незалежності. Все ніби є — і спогади, і пере­гук поколінь, і слова про любов до України, а от, від­чувала Ліна, родзинки отієї, чогось особливого, нема. Доведеться вдовольнятися тим, що назбирала. А що б повинна була таке особливе знайти, — сама не знає.

— Чим незадоволена, мала? — репортер Костик дав їй легенького щиглика по носі. — Бачу, бачу, вер­нулася набурмосена.

— Швидше збентежена, — відказала Ліна.

— То розказуй, що спати не дає.

І Ліна розповіла, поділилася своїми сумнівами.

— Ну, манюня, ти багато хочеш, — відказав Ко­стик. — Все в тебе є, матер’яльчик вийде, — будь здо­ров. А родзинка… За родзинками ходи на базар. Там тобі хоч склянку, а хоч і цілий кілограмчик зважать, аби гривняки були.

— Ну тебе… Тобі аби кпинити…

Ліна сіла за стіл, обхопила голову руками. А далі таки взялася розшифровувати записи.

Їхню розмову чула комп’ютерниця Віта. Вона і ска­зала наступного ранку до Ліни:

— Слухай, ти там вчора про родзинку для матеріа­лу балакала…. Я от подумала… Не знаю, чи тобі зго­диться, але в нашому селі був такий випадок…

— Валяй, не тягни кота за хвіст, — звеліла Ліна.

І Віта розповіла. Сім’ю з їхнього села теж вивезли до Сибіру, десь аж на північ Тюменської області. Так от, розказували, що жінка з тієї родини, баба Ольга, просила, аби їй надсилали туди в тундру квіти, ягоди, травинки, навіть листя з рідної землі, щоб їй про Поліс­ся й Україну нагадували.

— Як надсилали? У посилках?

— І в посилках теж. Та більше в конвертах.

— У конвертах? — Ліна непідробно здивувалася.

— Ага. Вкладали там квіточку чи навіть стеблин­ку між аркушів. Та тобі баба Улянка, дочка тої жінки, більше може розказати. Вона ще жива. Тоді, ще ма­ленькою, з мамою в Сибіру побувала.

«А раптом це й буде родзинка, якої я сподіваюсь?», — Ліна подумала й пішла просити шефа, щоб дав машину — до спецномера лишалося чотири дні.

Вона таки побувала у Вітиному селі. Уляна Лук’янівна виявилася майже вісімдесятилітньою баб­цею — невеличкою, жвавою, хоч і вже геть висхлою. Підтвердила — було таке. Мама покійні попросили над­силати живі вісточки з рідної землі. Їм і надсилали — то проліска, то пелюстку півонії чи ружі, а то й стебельце сунички вкладали до конверта. А раз і просто вишнево­го листочка — там же, де вони були, ні яблуні, ні вишні не росли.

— Ну, мама брали ту квітку чи пелюсточку або й стебельце, нюхали. І якось так дивно дивилися. Мов­би то їм цілий скарб прислали, чи що. Чогось так раз подумала. Я того не розуміла, малою ще вельми була. Квіточки ті й листочки доки до Сибіру їхали та летіли, геть всихали за дорогу, а їм, мамуні покійній, радість була. Казали: «Дивись, Уляночко, тож ніби земля наша озивається. Може, до тої кіточки чи стебельця тато твій торкався. Або й просто їх бачив». Тато ж наш повстан­цем був. Вже, як вернулися, то взнали, що загинув.

— А ті… Квіти й листочки не збереглися? — Ліна спитала це з надією на невідь-що.

— Чого ж… Збереглися. Мама додому привезли. Казали, що і їм на рідну Вкраїну вернутися хочеться.

— Можете показати?

— Та мона. Тільки там одна труха зосталася. Бо ж стільки часу минуло. І викинути шкода. То наче пам­нять про маму.

Бабця Уляна вийшла й повернулася з маленькою коробочкою. Коли зняла кришку, Ліна побачила дріб­ні, перетерті, потрухлі рештки того, що було колись квітами, листям, стеблами, пелюстками. Навела про всяк випадок стільничка, зазнимкувала. Хоча що там фотографувати?

Уже в Луцьку Ліна вирішила подивитися, що воно за слово таке — труха. Дядько Інтернет, звісно, знав геть усе, але їй чомусь хотілося зазирнути до словника. Пішла в бібліотеку, замовила з давнього одинадцяти­томника томище на літеру «Т» і прочитала там, що тру­ха — це те ж саме, що потерть. Мусила брати ще один том. Щоб довідатися, що потерть — це те ж саме, що порохно, порохня. Нарешті на слові «порохня» прочи­тала: «Сипка маса чого-небудь зотлілого, подрібненого і т. ін.». Наводилися й приклади.

«Ось так», — подумала Ліна.

Закрила книжку, віднесла грубезні томи на полицю. Вже як поставила, їй раптом, не знати чого, нестерпно захотілося побачити, як же виглядали колись живими саме ті квіти, стебельця й листочки, що їх посилали в листах з України до далекого холодного Сибіру.

Читайте: Брати Капранови, Тарасикова ніч

Читайте: Юрій Винничук, Ті, що стежать за нами

Читайте: Сергій Батурин, Естрадист

Читайте: Олексій Волков, Сеньор Робінзон, або за що я люблю Україну

Читайте: Вікторія Гранецька, Жінка з неба

Читайте: Любко Дереш, Імена. Лист Україні

ЧитайтеЯ ♥ Україну. Твір студента підготовчого факультету Амурадабхі Пахлаві

Читайте: Анатолій Дністровий, Адреналінове море

Читайте: Лариса Денисенко, Цивільні та цивілізовані

Читайте: Олена Захарченко, Йолка

Читайте: Маркіян Камиш, Ряска

Читайте: Макс Кідрук, Сюрприз

Читайте: Андрій Курков, Те, чого немає

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка