Чим більше я дізнаюся про те, як ми влаштовані (маю на увазі наш мозок, те, як утворюються нейронні зв’язки, чому та як ми ухвалюємо рішення), тим більше хочу донести деякі речі іншим, щоб допомогти їм почуватися комфортніше в цьому світі, впевненіше в собі, менше боятися, менше переживати і таке інше.
Хочу поговорити про так звану метапозицію, або дорослу позицію.
Дитяча позиція
Візьмемо приклад із життя.
Ви працюєте на певній посаді, у вас є керівник, він дає вам завдання, ставить мету (сподіваюся), озвучує свої очікування, надає ресурси (дуже сподіваюся). А далі відбувається те, що трапляється на будь-якій роботі: часто-густо результат не влаштовує керівника.
Ступінь незадоволеності вашою роботою може варіюватися від нуля до 100%. Іноді керівник вважає, що завдання виконано на 80%, тож треба лише дещо переробити, переоформити, перефарбувати. Але ж трапляються ситуації, коли начальникові “усе не так, як треба”. Тут варто сказати, що відповідальність, звісно, покладається на обох – керівник має забезпечити можливість виконання завдання, а співробітник – направити весь належний професійний ресурс, час та увагу на досягнення поставленої перед ним мети.
Але розгляньмо сценарій, у якому керівник незадоволений результатом вашої роботи. До того ж, давайте припустимо, що співробітник (ви) недостатньо пракачані в плані софт скілз. Вам дають зворотний зв’язок: мовляв, “не те, дивися – ми ж говорили про інше”, ще й ось тут “треба доробити”, та й “взагалі так не варто це робити” і т. д.
Що ж відбувається далі? Співробітник (себто ви) ображається, впадає в негативні емоції, іноді навіть плаче. Які наслідки? Для того, щоб добре виконати завдання, такий співробітник не має психічного ресурсу. Ви настільки “провалилися” в ситуацію, що не в змозі з неї вийти.
Але хто ще зазвичай так реагує? Правильно, дитина! Це дитяча позиція. Мама/тато/бабуся/дідусь/ і т. п. посварили, (сказали, як не потрібно робити і як треба), а дитина засмутилася та образилася: “Ну, як же, я ж, ніби-то, молодець, я намагався, і цього вже достатньо, а мене, бачите, лають”. Та й взагалі “це не я винен, а все навколо”.
Доросла позиція
Але у житті все не так просто. Якщо ви хочете досягти результату, потрібно стати дорослим і зайняти метапозицію. Що це таке? Це коли ви дивитеся на ситуацію “збоку”, наче це ви не конфліктуєте із начальником, а дивитеся кіно.
І ось у цьому кіно, уявіть, у начальника також є керівник, завдання клієнтів, мета, відповідальність і таке інше. А співробітник не виконав те, що просили (за оплачений час). І ось нещасний начальник не може видати далі по ланцюжку. Відтепер вже не ви, а він поганий співробітник.
Але якщо ви докладете зусиль і зрозумієте та дасте йому те, що потрібно, з дорослої позиції, то, найімовірніше, він буде радий і зможе також бути продуктивним. Відповідно, коли ваш керівник дає вам зворотний зв’язок, ви маєте не засмучуватися, що щось не вийшло (ну і що?! Таке буває, це нормально, якщо не десять разів поспіль, звичайно).
Ви можете спробувати його зрозуміти: чи є приклади того, що треба виконати; що потрібно покращити, а що вже добре; що у цьому важливе, а що є другорядним і т. п.
До того ж надалі ви могли б надавати керівникові проміжні варіанти або проміжні результати виконання завдання, задля того, щоби потім якнайкраще та якнайшвидше контрольовано дійти кінцевого результату.
Наступного разу подібне завдання ви виконаєте значно швидше, а значить – будете ціннішими в очах менеджера.
Що робити не треба
Що не треба робити? Приходити й намагатися сказати: “не виходить, зробіть за мене”, “у мене не виходить, напевно, я не можу це зробити цього разу”.
Звичайно, це варіант, але тут знову прийшла “дитина”: “Мамо, зроби за мене, бо я не зрозумів нічого”. Ви ж на цій роботі, на цьому місці, тому швидко та вчасно вирішуйте, чи хочете ви тут, на цьому робочому місці досягти успіху, чи хочете ви зберегти цю роботу, ким ви хочете бути – “дитиною” чи “дорослим”.
Насправді навичку бути в метапозиції мало хто має. Чи хочете ви бути тим, хто здатний подолати себе, здатний зробити зусилля і стати кращим? Навряд чи ви побажали б собі провалитися в жалість до себе, звинувачувати світ, всесвіт та злого начальника в тому, що у вас не все виходить так, як ви хочете.
Тож, вибір за вами, а я насамкінець відкрию читачеві ще один секрет: якщо ви думаєте, що НЕухвалене рішення – це якесь відтермінування, то ви помиляєтеся. Бо насправді це є ухвалене вами рішення: “Не ухвалювати рішення”.
Яке ж рішення ви ухвалюєте сьогодні? Чого ви прагнете? Ким хочете бути? Щиро бажаю всім удачі в саморозвитку та самооновленні! Усе вдасться!
