Кейс Шарія дуже показовий у своїй провальності. Його варто внести у підручники зі стратегічних комунікацій як приклад створення “опозиціонера в екзилі” ( у вигнанні, – Ред.) з пересічної кримінальної біографії.
Звісно, найпростіше сказати, що кремлівські голови винахідливі та безжалісні у методах гібридної війни. Втім, якщо уважно розібратись у деталях, то вийде, що саме Україна створила “шарія” і піднесла цей медійний інструмент Кремлю на блюдці з блакитною облямівкою.
Відбулось це не навмисно, а винятково завдяки непрофесійності та безсистемності знешкоджувальних дій.
Далі будуть викладені мої оціночні судження, які ґрунтуються на аналізі інформації з відкритих джерел, і я маю на це право (це я для суду пишу, раптом що).
З 2011 по 2021 рік Україна хотіла обґрунтовано притягти Шарія до кримінальної відповідальності, але через непрофесійність так і не змогла цього зробити. Під страхом перетворитись з так званого політичного біженця на звичайного злочинця людині, звісно, довелось демонструвати політичну боротьбу в екзилі з усіма, хто був за цей час при владі в Україні.
Бо тільки демонстративна відчайдушна політична боротьба дає шанс, що ЄС не видасть його Україні. Тож 10 років, які зволікала Україна, стали в нагоді Шарію для розгону шаленої політичної активності. Назад в нього дороги немає.
– Але замість того, аби довести до кінця розпочаті кримінальні провадження, у квітні 2019 року Шевченківський районний суд Києва відмовився ініціювати екстрадицію, скасував розшук і заочний арешт Анатолія Шарія, а також повернув його справу щодо перестрілки у McDonald’s на додаткове розслідування в прокуратуру.
А у вересні 2019 року рішенням Солом’янського суду міста Києва повернули на додаткове розслідування та зняли з розшуку і у другій справі за ст. 383 Кримінального кодексу. Йдеться про обвинувачення в інсценуванні замаху на самого себе.
Визначальним критерієм для суду стала необхідність перевірки доводів підсудного та його захисника щодо можливої фальсифікації цієї кримінальної справи, як одного з елементів його переслідування в державі, що стало наслідком отримання статусу політичного біженця.
Не бачу сенсу розбиратись, яка ланка тут непрофесійно спрацювала: чи на стадії досудового розслідування, чи судового, бо це все – держава, яка програла Шарію. Адже провадження були відкриті ще в 2011 році, тож на розслідування і доведення вини був час.
Власне, як був час і на співпрацю з країнами ЄС. Скажімо, Литва ще у 2015 році почала перевірку щодо позбавлення Шарія статусу політичного біженця. Тож була можливість допомогти всіма силами задля пришвидшення процесу.
І от зараз нібито з’явився шанс на екстрадицію, адже Литва позбавила Шарія статусу біженця. Втім, формально, є підстави для відмови у видачі, бо йому оголосили підозру у державній зраді. А це не загальнокримінальний злочин, а злочин у сфері політики.
– Тобто, з одного боку нарешті діяльність Шарія викликала підозру у державній зраді, з іншого – ми повинні розуміти, що саме через цю статтю допомагати нам ніхто не буде. А розслідування тих злочинів, за якими ми могли розраховувати на міжнародну допомогу, Україна провалює.
Тепер все залежить від позиції та законодавства країни його перебування – наразі Іспанії, якщо він там. Найбільш технічно можливе у цій ситуації лише заочне засудження, та й то, якщо не будуть розслідувати 10 років, як це сталось з попередніми двома провадженнями.
Ще одна стратегічна помилка – наші правоохоронці та дипломати не використали привід для ефективної міжнародної допомоги, який був просто подарунком долі. Йдеться про історію із звинуваченням у статевому злочині проти дитини (ймовірно, племінниці).
Там дуже заплутана історія. Звинувачувала нібито сестра, яка живе у Нідерландах. Щодо тієї історії у 2015 році був позов Шарія до Оболонського суду Києва проти своєї сестри. У ньому була вимога до неї спростувати інформацію про те, що він педофіл та злодій, а його співмешканка Ольга Бондаренко займається проституцією.
Суд відмовив у задоволенні позову Шарія. Був ще один позов – до російського суду. Шарій оскаржив інформацію, поширену російським адвокатом про нібито кримінальне провадження у Нідерландах. Російський суд задовільнив позов Шарія, але журналісти BBC не змогли відшукати його в картотеці суду.
Історія цікава у двох площинах:
- як привід налагодити грамотну співпрацю з поліцією Нідерландів, країнами ЄС, Інтерполом та Європолом і без жодної політики розібратись – було/не було;
- якщо все це правда, то є привід нашим спецслужбам перевірити, а чи раптом не шантажує нашого громадянина Російська Федерація.
Автор: Ганна Маляр – юрист-криміналіст