PCEtLSDQndC1INC00L7QsdCw0LLQu9C10L3QsCDRgNC10LrQu9Cw0LzQvNCwIGZ1bGxzY3JlZW4gLS0hPg==
ФАКТИ iPad / iPhone ФАКТИ Android

З якими економічними проблемами зіштовхнулись українці під час карантину та шляхи вирішення

Ольга Романюк
Ольга Романюк

Карантин – це вимушені заходи для збереження здоров’я, але це також і втрата грошей.

Українці зіштовхнулися з економічними проблемами та фінансовими труднощами. Оскільки всі підприємства також перейшли до карантинних заходів.

Економічних проблем дуже багато. Якщо ми розглядаємо категорію малозабезпечених жінок, тих, які належать до вразливих груп – то тут свої економічні складнощі, адже їм навіть не вистачає коштів на те, щоб придбати продукти харчування, – розповідає кандидат наук з державного управління та національний експерт з гендерної рівності ООН Жінки в Україні Ольга Романюк.

Читайте: Карантин в Україні – все, що потрібно знати, і останні новини

ООН Жінки зробили дослідження, де проаналізували потреби саме у вразливих груп жінок. Понад 40% жінок вже сказали, що скорочуватимуть свої витрати на придбання продуктів харчування. Це досить серйозний сигнал, адже це свідчить про маргіналізацію бідності і про те, що у нас жінки просто будуть не спроможні фінансово вистояти у цій кризі.

Причиною цих проблем є певні структурні диспропорції в економіці України. Це характерно для усіх країн, але в Україні ці проблеми стоять достатньо гостро, адже у нас є певні економічні розриви – наприклад, у зарплатні.

За останніми даними, розрив між зарплатами жінок та чоловіків становить 23,3%. Тобто жінка на цій же самій посаді за такої ж кількості обов’язків отримує на 23,3% менше за чоловіка в Україні.

Це відбувається абсолютно з об’єктивних причин. Насправді ця проблема є скрізь у світі. Уявіть, що ви роботодавець і берете на роботу жінку репродуктивного віку. Треба дуже багато інвестувати у людину, щоб вона потім давала економічний ефект.

Роботодавці досить прагматичні люди і зазвичай розмірковують так: Я візьму її на роботу, а вона захоче піти у декретну відпустку і треба знову наймати нового працівника, знову інвестувати у тренінги, відправляти на семінари, конференції і це знову витрати.

Якщо жінка йде на півроку чи на три роки у декрет, роботодавець втрачає свій ресурс, тому, враховуючи ці ризики, дає відразу нижчу зарплату. І це відбувається скрізь.

Що ж стосується державного управління, тут є ранги службовців. Але питання у тому, що знову ж таки жінка на певний час випадає і вже не може робити кар’єру таку, як чоловік. Тобто тут інша проблема. І ці проблеми у світі вирішуються. Це держава повинна коригувати ці всі питання.

Читайте: Орієнтація на медицину та доставку. Як підприємці пристосовуються до карантину

Дуже гарні практики є у Швеції. Наприклад, жінка 50% часу працює і 50% часу чоловік. І ці 50%, що працює жінка та чоловік компенсуються державою.

У нас таке глобальне питання потребує свого вирішення, адже чоловіки та жінки дискриміновані по-різному. Жінки мають менші економічні можливості, меншу заробітну плату і, як наслідок, менше можливостей заощаджувати. А чоловіки працюють понаднормові години і психологічно є годувальниками.

У нас є стереотип, що чоловік – це годувальник. Жінка собі може дозволити піти у декретну відпустку, або навіть займатися домашнім господарством і слова ніхто не скаже, а чоловік має працювати. І ці стереотипи дуже негативно відбиваються на суспільстві, а особливо у період таких криз як сьогодні.

Ця пандемія призведе до економічних проблем. У нас буде економічна криза, зважаючи на те, що відбувається тепер із підприємцями, малим та середнім бізнесом.

Наразі 91% – це жінки-підприємці у сфері дошкільної освіти, 87% – початкова освіта, 94% – це послуги краси і 72% – туристичні агентства, всі вони призупинили свою підприємницьку діяльність під час карантину.

Середньому та малому бізнесу буде дуже не солодко виживати. Звичайно, легше самозайнятим особам, які продають інтелектуальні послуги: консультанти, юристи, бухгалтери. Вони можуть працювати онлайн. Усі, хто може, перевели свою роботу в онлайн, щоб хоч якось заробляти.

Читайте: Важче, ніж здається: як працює малий бізнес в умовах карантину

А от дуже важко зараз власникам малого бізнесу. Я, як економіст і людина, яка має фах з державного управління розумію, що державі треба дуже сильно попрацювати, аби врятувати малий бізнес.

Якщо говорити про жінок, які займаються бізнесом, то власниць і топ-менеджерів найбільше у мікробізнесі. 26% – серед топ-менеджерів і 28,9% – серед власниць мікробізнесу. А мікробізнес – це до 10 осіб. Це малесенькі підприємства, і це той бізнес, що постраждає найбільше.

У великому бізнесі нині трохи більше 18% жінок серед топ-менеджерок, у середньому бізнесі – 24%, малому – 16%.

Серед власниць більшу частку займає мікробізнес, малий – 22% і середній – 27%. Тобто жінки складають десь трохи менше третини.

Жінки-підприємці озвучують дві проблеми. Ніхто не позбавляє сплати ренти за приміщення. Тобто треба якісь відстрочки щодо сплати. Також жінки взяли кредити на бізнес і зараз не можуть їх повернути.

Потрібно, щоб наш уряд зініціював програму у співпраці, наприклад, з банками України, аби компенсувалася з бюджету частина відсотків або надання гарантій під кредити. Можна зробити ці всі програми, продумати їх, щоб захистити цих жінок. Я проти того, щоб просто компенсувати та давати гроші, адже економіка має працювати. Та якщо хоча б дадуть допомогу у виплаті кредитів, то це буде вже хороша допомога.

Закриття бізнесу – означає не тільки те, що підприємець втрачає доходи, а ще й те, що усі наймані працівники втрачають.

Що стосується жінок-найманих працівниць, то багатьох зараз звільнили, когось відправили на неоплачувані відпустки, і люди втрачають можливості підтримувати ці надходження. Купівельна спроможність падає, а це означає, що коли криза закінчиться, люди просто не зможуть купувати товари. Це призведе до того, що бізнес буде загинатися.

Навіть більше, зростатиме неформальна економіка. Неформальна зайнятість – це загалом самозайняті підприємці. У нас дуже високий відсоток самозайнятих фізичних осіб-підприємців, які працюють у неформальному секторі. Зокрема частка жінок там становить 74%, частка чоловіків – 70%. Тобто це люди, які працюють без соціальних гарантій, наприклад, члени родини безоплатно.

Неформальна економіка – це тіньова економіка. І це проблема, адже у період кризи ця частка зростатиме.

Коли ми говоримо у контексті гендерної рівності, то ці економічні розриви, а особливо в зарплатні, відрізняються за регіонами. Наприклад, у Донецькій області цей розрив – 36%. Це призводить до розривів у пенсіях, який становить 30%.

Ось дані деяких областей:

У Донецькій області пенсійний розрив – 51%; у Луганській – 47%; у Закарпатській – 13%; Чернівецькій – 14%; у Києві – 38%. В Європі цей розрив набагато менший. І всі ці диспропорції, які існували в економіці до кризи тепер стануть тільки гіршими.

У нас жінки зайняті загалом у галузях бюджетної сфери – освіта, здоров’я, де зарплати нижчі. У фінансовій сфері високі зарплати, але там більший розрив. Так, на початку 2019 року зарплата чоловіків у фінансовій сфері складала у середньому за місяць трохи більше 21 тис. гривень, а зарплата жінок трохи більше 13 тис.

Чоловіки в основному працюють у галузях промисловості та інформатизації. Це називається горизонтальна сегрегація зайнятості. Тобто у нас у менш оплачуваних сферах сконцентрована жіноча зайнятість. Ще вертикальна сегрегація зайнятості – коли жінки працюють на посадах молодшого та середнього рівнів. Тобто жінок набагато менше серед топ-менеджерів.

Через всі ці деструкції в економіці і гендерні розриви, Україні буде важче пережити кризу. Особливо велика проблема захисту жінок із вразливих груп. Наприклад, серед людей, зареєстрованих у територіальних центрах соціального обслуговування – жінки становлять 70%.

І в нашій країні це пов’язано із серйозним розривом тривалості життя жінок та чоловіків, який становить 10 років. І він також розрізняється залежно від області. Так, найбільший розрив 11,5 років – у Чернігівській області, Житомирській та Волинській.

Найдовше живуть жінки в Івано-Франківській – 78,6 років, в Тернопільській – 78,4 та у Львівській – 78,4. А найменше жінки живуть у Закарпатській та Одеській – трохи більше 75-ти років.

Читайте: Влада повинна підтримувати великий український бізнес - Сергій Ліщина Уряд розширює програму кредитів для малого бізнесу 18% малих підприємств закриються назавжди: як карантин вплине на бізнес в Україні

Що стосується очікуваної тривалості життя чоловіків, то найдовше чоловіки живуть у Чернівецькій області – там вони живуть майже 70 років. Трохи менше у Івано-Франківській та Тернопільській. А найменше живуть у Житомирській – 64,8 років та у Київській – 65 років.

Дуже серйозним фактором тривалості життя саме чоловіків є ситуація зі стресостійкістю. Це поглиблюється в умовах економічної кризи, адже чоловіки більше піддаються стресу, вони більше переживають і у них дуже висока частка серцево-судинних захворювань та серйозні проблеми із репродуктивною функцією.

Жінки навпаки кризу краще переживають, швидше знаходять роботу і легше відновлюються, бо вони більш гнучкі, їм треба думати чим нагодувати родину. І той факт, що у суспільстві все покладається на чоловіків – це теж неправильно, адже чоловіки частіше перебувають у  стресі.

Взагалі питання гендерної рівності полягає у тому, щоб дати рівні можливості та права жінкам та чоловікам. Наприклад, є дуже багато сімей, де жінка заробляє більше чоловіка, тому що родина вирішує, хто краще справляється з ситуацією у період кризи.

Читайте: В українців на карантині підвищився рівень депресії – опитування

Якщо взяти сукупний дохід жінки та чоловіка, то у чоловіка превалюватимуть доходи від зайнятості, а у жінки велику частку складають надходження від соціальної допомоги, допомоги від родичів і так далі. Тому за економічної кризи більше страждатимуть малозабезпечені верстви населення, матері-одиначки, матері дітей з інвалідністю, жінки з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи.

Що стосується жінок з інвалідністю – там взагалі серйозна проблема і у доступі до ліків та інформації. Наприклад, не у всіх є інтернет та доступ до якісної інформації. Також не вистачає надання соціальних послуг вдома, адже немає потрібної кількості людей.

Якщо говорити про жінок внутрішньо переміщених, там інша проблема – дуже багато осіб без реєстрації.

Карантин виявив, що не так багато людей в Україні вміють просувати онлайн-послуги чи вести бізнес через інтернет. Але існують тренінги, як це все правильно організувати, як користуватися соціальними мережами, як правильно продавати через інтернет.

Але виявилось дуже багато недоліків навіть у системі освіти. Нині триває дистанційне навчання, але, на жаль, не кожна дитина має доступ до персонального комп’ютера.

Навіть в умовах обмежених коштів можна багато зробити для мобілізації громад, громадських організацій, волонтерів. Потрібно розвивати цей сектор, щоб він працював, а соціальні працівники доходили до людей, які справді потребують цих послуг.

Окрім того, треба взагалі розуміти скільки у нас таких людей, адже навіть з доступністю до послуг є дуже багато проблем. Далеко не усі сайти подають інформацію, яка доступна людям з обмеженими зоровими чи слуховими можливостями.

Якщо підсумовувати, єдиний позитивний момент – усі проблеми випливли на поверхню. І, можливо, ми зі свого боку, як представниці ООН Жінки зможемо артикулювати їх чіткіше та домогтися, щоб наші рекомендації були враховані, і наша країна відповідала європейським стандартам.

Автор: Ольга Романюк – кандидат наук з державного управління і національний експерт з гендерної рівності ООН Жінки в Україні.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.

Вгору Вгору
Вверх

    Знайшли помилку в тексті?

    Помилка