Щоб зупинити російський Starlink, потрібно спалити цех у Самарі? Давайте розбиратися, що було вражено сьогодні і чому це ставить на довгу паузу космічну програму ворога.
Останні півтора місяця українські експерти били на сполох: Росія оперативно розгортає Рассвет, власний аналог Starlink. І робить це швидше, ніж від неї очікували — у липні пішла друга партія супутників.
Пояснюю, чому це важливо, бо не всі розуміють масштаб. Сьогодні російський дрон прив’язаний до наземного зв’язку, який можна заглушити, перехопити або відрізати ударом по вишці.
Власне, низькоорбітальне угруповання супутників цю прив’язку скасовує. У разі успіху росіяни могли отримати стійкий широкосмуговий канал над будь-якою точкою фронту, що дозволило б їм керувати технікою та отримувати відео із Шахедів у реальному часі тощо. Все це росіяни, до речі, мали, поки їм не відключили Starlink.
Далі почалися дискусії. Збивати апарати на орбіті виявилося поганою ідеєю через уламки, які потім заважатимуть усім. Санкції вже накладені й нікого не зупинили. Тон зводився до формули: загроза реальна, а інструментів немає.
Тож замість супутників вдарили по заводу, який піднімає ці супутники.
Офіційно. У Самарі загорівся головний виробничий корпус ракетно-космічного центру Прогрес. Цей завод є найтоншою точкою всієї російської космічної програми, бо єдиний виготовляє носій Союз-2.
Союз-2 — це ракета-носій або засіб виведення вантажу на орбіту. Він одноразовий. Кожен пуск — це нова ракета, зібрана з нуля, яка потім згорить в атмосфері. Ніякого повернення ступеня, як у Falcon 9.
Хочеш вивести супутник — будуй ще одну ракету. Звідси й цифра шість–вісім пусків на рік, що є фізичною стелею виробництва.
На цьому носії Росія тримає майже все своє орбітальне господарство: оптичну та радіотехнічну розвідку, військовий зв’язок і тепер Рассвет.
Як писав вище, його серійно збирає (тобто збирало) одне підприємство.
До сьогоднішньої ночі вони випускали шість–вісім носіїв на рік проти вісімнадцяти, потрібних для повного розгортання Рассвету.
Ракета не сходить із конвеєра, як автомобіль. Це кілометровий послідовний ланцюг, де корпус проходить стадію за стадією і не може перестрибнути жодної. Оснащення унікальне — другого комплекту немає.
За попередніми даними, українські ракети зайшли в корпус бортової електроніки та приладів, тобто не туди, де ріжуть метал, а туди, де ракета стає ракетою.
Там монтують бортову електротехніку, прилади та друковані плати, систему управління, кабельну мережу, приладовий відсік. Без цього ракету неможливо зібрати. Ось чому є сенс бити у такі вузли.
Під час Другої світової війни союзники двічі били по Швайнфурту, де вироблялася половина німецьких підшипників. І це дало результат. Через рік вони перенесли зусилля на заводи синтетичного пального, і виробництво авіабензину впало зі 170 тис. тонн у квітні до 10 тис. тонн у вересні. Люфтваффе мало літаки до останнього дня війни, але не було чим заправляти.
Складання ракети-носія стоїть на цій шкалі.
І якщо тоді Німеччині допомогли нейтральні Швеція та Швейцарія, то тут нейтралів немає. Китай ніколи не давав Москві технології засобів виведення, а Іран із КНДР самі стоять у черзі на російські пуски.
Фото: Supernova+