Перша ракетка України у чоловічому тенісі Ілля Марченко у лютому виграв турнір в італійському місті Б’єлла, у фіналі обігравши екс-першу ракетку світу британця Енді Маррея.
В ексклюзивному інтерв’ю для Фактів ICTV Ілля Марченко розповів про свої плани, чи справедливим є розподіл призових у жінок та чоловіків, скільки треба тенісисту-професіоналу для підготовки та чому не змінив резиденцію в ATP з Донецька на Братиславу.
— Я знаю, що у вас були проблеми зі здоров’ям, чи не було у вас думок закінчувати грати в теніс?
— Я для себе вирішив, що закінчення моєї кар’єри – це буде не моє рішення, швидше за все це буде якась травма, через яку я просто не зможу повернутися. А мені вже втретє буквально доводиться підніматися цими сходинами рейтингу. І ось я зараз бачу, що я набираю обертів і ніби останній ривок, але я не молодий, травм вистачає і весь час щось болить. І щотижня якісь нові проблеми вилазять і вже важко терпіти біль день у день.
Звичайно, рано чи пізно закінчити кар’єру доведеться, але знову ж таки, коли – це вже буде вирішувати моє тіло, наскільки довго я зможу грати – настільки довго й буду.
— Зараз ви наскільки готові виносити п’ятисетові матчі, щоб грати на Grand Slam ?
— У якихось аспектах краще, в якихось гірше. Я б сказав, на 70%.
— Ваш найкращий результат на Grand Slam – це 1/8 фіналу на US Open. Як хотілось би себе проявити в цьому турнірі, яка ваша особиста ціль?
— Я не ставлю жодних цілей тому, що дуже часто все залежить не від мене. Ось я був у хорошій формі у кваліфікації в Австралії, але буквально за кілька днів до початку мене почало турбувати коліно, якось я відновив його, наскільки це можливо, але це було не те. І було дуже сумно, що стільки часу підготовки пішло даремно. Хай як я зіграв на тому рівні, на якому зміг, потім ця вся робота вилилася в результати на челенджах, перемогу в Б’єллі, й узагалі за відсотковим співвідношенням у цьому році на челенджах я ледь не третій або другий.
— Які далі турніри розглядаєте в цьому сезоні, звісно, якщо карантин все не зупинить?
— Зараз незрозумілий календар. Зараз буде ґрунт – не найулюбленіша частина сезону. Тому я буду грати необхідний мінімум, потім вже готуватися до трави і до харду, там, де я розраховую набирати очки.
— Ви не раз говорили, що система розподілу призових між жінками і чоловіками – це не досить справедливо. Яка зараз існує система розподілу призових грошей для підтримки спортсменів з низьким рейтингом?
— У нас дуже сильна різниця. Переможці, окрім призових, ще отримують гарантії за приїзд на турнір, вони отримують контракти, маркетинг, все. А на гравців, які нижче, вже менше звертають уваги. Та й ATP менше працює на те, щоб їх якось просувати.
— Чи може статися ось така ситуація, що топові гравці створять свою Лігу чемпіонів і будуть між собою грати, збирати всі вершки з рекламодавців?
— Лігу чемпіонів вони створити можуть, але питання в тому, наскільки довго людям вона буде цікава, тобто це все-таки одні й ті ж особи, вони можуть в якийсь момент набриднути і вирішать, що інші краще.
Тобто це все добре, але візьмемо Джоковича без інших 2 тис. гравців – його б не було просто, ось приберіть 2 тис. гравців – і кого він буде обігравати? Якщо вони гратимуть тоді один з одним – це буде цікаво може місяць або два, але потім це набридне.
Як глядачу, мені дуже не подобається, що весь час одні й ті ж грають у фіналі. Я не дивлюся, я вже бачив матчі Джокович – Надаль сотні разів, і нічого нового там немає. Вони вічно грати не будуть, хоча грають вже досить довго.
— А стосовно грошей, скільки треба тенісисту-професіоналу для того, щоб гідно готуватись? Ну от ваш необхідний мінімум?
— Я не знаю, скільки – це дуже залежить від країни, де ти живеш, дуже багато факторів. Якби я хотів full-time тренера, то це десь $100 тис. на рік, ось зараз у мене є тренер в Братиславі, але я його з собою не вожу, бо це зараз дорого і я стільки не заробляю. Десь доводиться економити і такі способи економії шукають всі гравці, хто не в топ-100. Просто вони все не можуть собі дозволити: мати ту ж команду, як інші гравці, і ця різниця все збільшується.
Якщо ти краще готуєшся і у тебе краща команда, то ти будеш краще виступати, і, виходить, цей розрив весь час відбувається, тому тут теж треба дивитися, на чому економити. Приміром, американська, австралійська чи британські федерації дуже багаті – у них є Grand Slam, вони значно більше можуть допомагати своїм гравцям і проводити турнірів тощо.
Отримати wildcard, навіть перебуваючи у сотні на Challenger, нереально – ніхто тобі його не дасть просто так. Вони дають або своїм, або через те, що є великі менеджери, які вирішують ці питання. Я не отримав жодного wildcard в основу челенджа при тому, що я був топ-50 і грав у четвертому колі US Open. Грубо кажучи, якби я був французом, то у мене було б набагато більше можливостей грати на Grand Slam в основі.
— Сергій Стаховський вже зробив свій бренд, став виноробом. Чи думаєте ви про власний бізнес? Або про додатковий вид доходів?
— Я особливо не роздумував, що буду робити після кар’єри. Найімовірніше буду тренувати. А де це буде – немає значення. Я вільна людина, можу поїхати куди завгодно, та в мене зараз є хобі. У мене є YouTube-канал, у вільний час ним займаюся, жодних планів із заробляння на ньому в мене немає, але якщо вийде, то чому ні. Зараз мені просто це подобається.
Це гумористичний тенісний канал про життя в турі, про Challenger, про Кубок Девіса, ось у мене вийшло нещодавно відео про Кубок Девіса. Все з гумором. Я роблю все сам, починаючи від знімання, пишу сценарій, але не чекайте там якихось неймовірних жартів, тому що все-таки це важка праця їх придумувати. Хорошим стенд-ап комікам жарти пише ціла команда, але я намагаюся робити, що можу, і намагаюся розвиватися.
Якщо порівнювати перше відео, і те, що я роблю зараз, різницю видно неозброєним оком. Таке хобі мені подобається – вчитися робити багато речей, а до цього поняття не мав, як редагувати відео, робити знімання, ставити світло і просто зараз цим займаюся у вільний час.
— Ви живете за кордоном, у Братиславі у вас резиденція? Як часто ви буваєте в Україні, хто у вас там з рідних залишився?
— До України я приїжджаю тільки грати Кубок Девіса, тим більше зараз з цією пандемією… Але і до цього я не часто приїжджав. У мене батьки, брат приїжджають в Братиславу, коли є можливість, вони люблять приїжджати. З братом ми побачилися востаннє в Запоріжжі, коли ми грали Кубок Девіса, то він приїжджав теж.
Живу постійно в Братиславі, там тренуюся, простіше добиратися на турніри, і в цілому для тенісу набагато легше все. Перш ніж поїхати за кордон, я жив у Донецьку, тому і повернутися зараз не можу – ось це, напевно, єдине місце, куди б я хотів повернутися.
— А чи спілкуєтесь ви з кимось із друзів з Донецька? Чи підтримуєте стосунки? Яке ваше ставлення до ситуації, яка склалася на Сході?
— Більшість моїх знайомих, з якими я більш-менш часто спілкуюся – всі поїхали з Донецька. Тому там нікого немає, лише тренер з фітнесу залишився, але дуже-дуже рідко якось листуємося, не знаю, важко і мені питати, що там і як, зрозуміло, що не все ідеально.
У мене там квартира є, резиденція у мене в ATP стоїть Донецьк, я навмисне попросив, щоб мені не змінювали на Братиславу, щоб хоч якось люди звертали увагу, що там нічого не закінчилося. Моє ставлення просте: Донецьк – це Україна, і я буду радий, коли він буде в складі України.
— Розкажіть, будь ласка, про свою родину, дружину, дитину. Просто особистої інформації про вас дуже не багато.
— А її немає не просто так. Тому, що я не хочу це якось сильно афішувати, бо після кожного матчу мені приходить повідомлення, побажання смерті, що ми тебе знайдемо, покалічимо – це реалії спорту, реалії соціальних мереж сьогодні. Люди, які таке роблять – у них не все в порядку, мабуть, з головою.