Найбільша танкова битва біля села Прохорівка під Бєлгородом визначає хід другої світової війни. Після неї фашистські загарбники вже тільки відступають. У ці весняні дні розпочинається саме підготовка до тих вирішальних боїв.
Через сімдесят років потому тут теж готуються: дорослі до зустрічі високих гостей на ювілей битви лагодять дороги. Діти – до поїздок у кабіні віртуальних танків.
Полетіти, поїхати, постріляти, почути – одне слово, з головою зануритися у воєнні дії в Прохорівці можна краще, ніж у комп’ютерних іграх. Музей танкової битви три роки тому переобладнали мультимедіа-технологіями. Це і звичні відеопанелі, і незвична стеля.
«Ця стеля – плити розжареного заліза, що розсуваються. Вони підсилюють ваше сприйняття експозиції, і ви відчуваєте себе на полі бою, ви чуєте звуки літаків, що пролітають, звуки бою», – розповідає заступник директора музею «Третє ратне поле Росії» Оксана Мішкіна.
Усе наближене до дійсності, окрім манекенів. Фактично без обличчя, вони немов нагадують – у війни воно жахливе. З новими технологіями тут змінили й ідеологію.
«Ну, сказати слово «фашисти»…Німецькі люди, які до нас зараз приїжджають, вони зовсім далекі від цієї іделогії. І слово «фашист» ми, звичайно, намагаємося не вживати»,- каже заступник директора музею «Третє ратне поле Росії» Оксана Мішкіна.
А щоб заохоти до історії дітей, їх тут справді відправляють у космічні мандрівки та пропонують танк-симулятор. Дорослі у захваті теж.
Танків справжніх – теж повно. Військові археологи знаходять їх часто. Але ще більше – останків вояків.
«Воїнів дуже багато, пропалих безвісти, убитих, котрих потрібно викопувати і перепоховувати за християнськими звичаями» – каже начальник відділу військової археології музею «Третє ратне поле Росії» Олексій Шевченко.
Це тільки здається, кажуть археологи, що сімдесят років – багато часу. У землі досі – безліч загиблих. За різними оцінками, у танковій битві полягли сім тисяч радянських вояків, але десятки тисяч зникли без вісти. Німецьких ушестеро менше. Перемога на полі поблизу Прохорівки малою кров’ю не далася. Великий розмах її музейного центру – лише данина пам’яті.
«Починаєш цінувати, як кажуть, патріотизм прокидається десь там в глибині душі – каже жителька с. Прохорівки Галина Мандаровська.
Марина Петрова, «ФАКТИ», ICTV