Український учитель у Китаї — про освіту, школярів, світогляд та вірус

У ці дні актуально прочитати про життя українців у Китаї, тим паче країною шириться коронавірус. Проте герой нашої статті Георгій Шуель каже: суттєвої паніки нема.

— Та все нормально, нема нічого критичного. Є вірус, не сильно заразний, люди одужують, але є і смертельні випадки серед місцевих з хронічними захворюваннями і старшого віку. Відео, що гуляють інтернетом, це фейк, ЗМІ роблять сенсацію, сіють паніку. Я ношу маску, не ходжу у місця скупчення населення. Так, китайці у масках, але тут так часто буває.

З теми коронавірусу перейдемо до побутової історії українця у Китаї.

Ужгородець Георгій Шуель виїхав туди понад чотири року тому, у місцевій школі веде фізкультуру й викладає англійську, а також тренує футбольну команду. Про роботу і буденність, людей та їхній менталітет, про школу і балуваних дітей, дружбу й кохання, про космічну урбанізацію та неймовірну природу, а ще про нову картину світу — далі у матеріалі Фактів ICTV.

Передісторія

Китай трапився спонтанно: Георгій миттєво вирішив, знайшов в Україні агенцію із працевлаштування, поїхав. За чотири роки мешкає вже у четверотому місті. Спочатку оселився поруч з десятимільйонником Ханчжоу, далі подався в Усі — напрочуд історичне місто, де центральна вулиця є спадщиною ЮНЕСКО. Усі розташоване неподалік Сучжоу. У Китаї шириться приказка: Є небеса, а небеса на землі — це Сучжоу і Ханчжоу. Згодом українець опинився у Чженчжоу, а наразі зупинився у Шанхаї.

Георгій намагався працевлаштуватися через українську агенцію, яка добряче “кинула” його, утім уже на місці він доволі спритно зорієнтувався і знайшов хорошу вакансію. Про його роботу — трішки згодом, а наразі — про перші враження у новій країні.

Перші три WOW

Перша емоція по прильоту — мовленнєвий бар’єр. Величезний аеропорт у Шанхаї, і скрізь дзвенить китайська.

— Це був жах: я прилетів, загубився в аеропорту, пішов до поліцейського, він тричі гукнув на мене китайською, і я зрозумів, що не варто очікувати допомоги. Тому почав більше стежити за вивісками, вони дублюються англійською. Але все одно у шанхайському аеропорту дуже легко загубитися.

Подальший шок — культурний, адже у Китаї цілковито інша культура, вони поводяться інакше, шумні, галасливі.

Найяскравіше WOW — природно-архітектурне, було відчуття абсолютно нового світу, архітектура разюче інша, неймовірне азіатське будівництво, повсюди аж пахне історією.

— Після Шанхаю я поїхав у Ханчжоу — в давню столицю Китаю і одне з найгарніших міст. Там є озеро Сіху, поруч — старовинний буддійський храм, багато всіляких пагод. Країна просочена історією, красою, тому цей шок переважив початковий негатив і переляк.

Робота і житло

Георгій має педагогічну освіту і сертифікат TOEFL, що дає право викладати англійську у країнах, де ця мова не є рідною. Його основний вектор: фізкультура й футбольне тренування, тож, крім англійської, веде фізкультуру, тренує футбольну команду. Спочатку з працею не було гладко, шукав роботу через українську фірму, котра наприкінці всього “кинула”, як це подеколи трапляється. Уже в Китаї моніторив мережу WeChat — аналог Viber — у ній легко дістати контакти, хоч на місяць лети.

— Я не соромився, знайомився з китайцями, а вони дуже люблять додавати іноземців у друзі. Через них, через “добрий день, до побачення, язик до Києва доведе” знайшов роботу за тиждень чи два.

Бюрократичні колізії з працевлаштування бере на себе школа, а самотужки, вочевидь, це нереально оформити. До речі, у школах цінують вчителів-іноземців.

— Багатий китаєць не приведе свого сина в школу, де не буде іноземців. Він навіть не дивиться на рівень тих іноземців, для нього важливо, аби вони просто були. І мене це обурює, адже не рідко працюють люди, які і не вчителі зовсім, а блондини з блакитними очима, я і близько не допустив би їх до школи.

Подеколи школа допомагає з житлом, а зазвичай квартиру у Китаї варто шукати через агента нерухомості. Георгію простіше, адже його питання закриває роботодавець: сприяє у пошуку апартаментів і сплачує оренду. Нюансів вдосталь, тож чудово, якщо працедавець допомагає владнати паперову тяганину. До слова, у Китаї необхідно прописатися.

— Якщо не пропишешся, то поліція може арештувати тебе, бо вважатиметься, що ти тут нелегально.

Шкільна рутина, контракт, зарплата і показовий трудоголізм

Якою є буденність учителя у Китаї? Кількість уроків на тиждень залежить від контракту: може бути 13, 20, а трапляється і 40. Краще вкрай уважно підписувати папери, адже потім тебе можуть спитати за кожним пунктом. З іншого боку, є плюси, позаяк тебе не змусять робити щось поза договором.

Щодо зарплати, то, за словами Георгія, мінімалка для китайців є нижчою, ніж для іноземців. Стандартна платня для вчителя-китайця 3,5—4 тис. юань. 3 тис. юань — це близько $436.

— Це не супердостатньо, на ці гроші я не зміг би жити у Китаї. З іншого боку, у них дещо інша структура життя. Наприклад, там батьки накопичують дітям на житло, авто…

Скільки годин щоденно трудяться китайці? Вони працюють багато годин, та це не ознака хорошої продуктивності та якісної ефективності.

— Якщо спиш на роботі, то це немов свідчення, що ти хороший працівник. Якщо я за чотири години зроблю, як за дванадцять, то вважатимуся поганим співробітником. Їхній трудоголізм більше показовий.

Бюрократія

З якими бюрократичними колізіями стикається Георгій? Годі збагнути механіку роботи офіційних установ та осягнути замкнене коло кабінетів. Йому поталанило, що роботодавець допомагає владнати паперову епопею.


Що наразі суттєво складно — візове питання, правила подання документів стають жорсткішими. Бюрократія і в лікарні: нема паперів — нема меддопомоги.

— Навіть зі страховкою спочатку маєш заплатити гроші, і тільки тоді тебе лікуватимуть. Не важливо, що у тебе кров фонтанує з артерії, тобі вкажуть на касу. Страховка потім повертає гроші. Ну, ніби повертає, бо ще від страховки залежить.

Адаптація, дружба, дозвілля

Спочатку Георгію було не легко, перші чотири місяці видалися складними, бракувало рідного мовлення, друзів, огортала ностальгія за домом.

— Тоді я вперше в житті відчув, що весь день розмовляю англійською, голова жахливо тріщала. Найважче було без друзів, сумував за домом. Але я комунікабельна людина, почав спілкуватися, дружити. У нас зібралася компанія: американець, американка, англійка, мексиканка і двоє з Гани — всі такі божевільні, тож ми як почали витворяти!

Поступово ставало веселіше, втягнувся у життя. Згодом поїхав у відпустку в Україну, і вже за тиждень сумував за Китаєм, кортіло хутко повернутися. Водночас у Китаї Шуель без упину ностальгує за Україною.

А як же товаришування з китайцями? Над цим питанням Георгій замислився, але таки-так, і з ними він знайшов спільну мову.

— Ну, мабуть, усе-таки у мене є і друг-китаєць. Ми з ним грали три роки в одній футбольній команді. Ще дружу з чоловіком моєї колеги з попередньої роботи, він допоміг мені багато у чому і не особливо чекав щось навзаєм.

У Китаї вкрай легко організувати насичене дозвілля. Саме тут Георгій закохався у мандри й гори, об’їздив країну. Чи не в кожному місті є аеропорт, безліч відносно дешевих рейсів, поїзди мчать 300 км за годину. Відстань від Шанхаю до Пекіна — це майже вся Україна, а потяг долає цей відрізок за майже шість годин.

Погода, природа, архітектура, транспорт, ритм

Масштабний Китай має різні настрої погоди: ось у Чженчжоу, де мешкає Георгій, субтропічний клімат і вкрай висока вологість.

— Влітку просто нереально погано, взимку просто нереально погано! Дуже важка погода.

Однак природі байдуже до погоди, вона завжди досконала.

— У Китаї є вся природа, вся, вона неймовірно красива! Гори Аватар, Жовті гори, гора Лотос, безліч озер, пустелі, Тибет, що ще можна додати?

Разом з природою шалено вражає історична й модерна архітектура, проте Китай суцільно забудований. Цікаво, що біля парку спадщини ЮНЕСКО може бути вліплений завод… І хоч у країні шикарний транспорт — літаки, поїзди, метро — однак дуже часті затори, годі авто припаркувати. Не легко організувати комунікацію з певними районами.

— Коли у закритому дворі 20 двадцятиповерхівок, а у нас, у такому ж дворі (в Україні, — Ред.), — п’ятиповерхівки, то кому легше?

І вся країна сповнена жвавим ритмом життя, навіть у кафе — тільки поспіхом. А ще тут кепсько з особистим простором.

— Китай — шумний, погано пахне, адже дуже часто відрита каналізація, смог, багато пилюки і тофу смажать. За запахом Китай — не краща країна для життя.

Люди, стосунки, школа, кохання

Безумовно, китайці — інші та з власними поняттями бізнес-відносин, дружби, любові. З досвіду Георгія, тут слід покладатися винятково на себе, переважно все будується на взаємному паритеті. Країна велика, й апетити не менші. Китай не для усіх: багато людей приїжджають і швидко від’їжджають. Треба збагнути їхній менталітет, їхню дійсність, вписатися у це все, це Схід, і це треба усвідомлювати.

— Сьогодні вони тобі клянуться: ти мій брат, ти мій друг. А завтра їм від тебе вже нічого не потрібно і вже й не вітаються. Китайці — самі за себе. Вони розуміють: їх багато, і своє треба вигризати.

Георгій зізнається: подеколи годі осягнути послідовність дій китайців. Він відчуває їхній інший, абсолютно відмінний від українського, тип мислення. На його думку, ми більше зважаємо на логіку, а китайці — на усталені традиції.

— Якщо ж спитати у них, чому ви чините саме так, вони скажуть, що означає, чому, є така традиція, і ми завжди так робитимемо. І хай це буде неправильно, на наш погляд, але вони довіряють традиції. Тисячі років історії — це відповідь на багато запитань у Китаї.

Оскільки Шуель працює з дітьми, то цікаво, які ж вони. Золоті і розпещені. Політика однієї дитини, вочевидь, вплинула на принципи виховання. Батьки балують малюків, а ті ростуть одноосібниками і не  вміють ділитися й поступатися.

— Навіть у футболі й баскетболі бачу, що кожна дитина воліє щось робити сама. Вони дуже некомандні, вони у собі. І дуже балувані — все собі. А ще вони ябеди — якщо хтось не прийшов на урок, то всі його здадуть, а у нас (в Україні, — Ред.) так не заведено.

І хоч хлопці й дівчата егоцентричні, проте вчителі суворі. Відтак дисонанс: на уроки приходять максимально розпещені діти й не тямлять, чому на них кричать. Лояльніше у закладах International Department, де навчаються сини й доньки заможних китайців та іноземців. А ось у National Department — доволі жорстко.

На думку Георгія, у китайській освіті завжди певна нестабільність, позаяк вони не надто прагнуть визначити й сформувати власний освітній шлях і прямувати ним, а орієнтуються на модні програми Оксфорда, Кембриджа.

— Їхні діти більше схильні до точних наук, їх з дитинства навчають математичному мисленню, бо бізнес і математика можуть принести гроші. У них працює система зазубрити, а без цього ти і китайську не вивчиш. Треба знати 3-5 тисяч ієрогліфів, аби хоч газети читати.

З розповіді Георгія вимальовується асоціація: Китай напрочуд цинічний. Навіть кохання — раціональна матерія. Люди радше сфокусовані на роботі, кар’єрі, бізнесі, грошах. А любов, діти — певним чином бізнес-проект, у якому одні витрачають, а інші заробляють.

— Вони усвідомлюють, що ростити дитину — доволі дороге задоволення, а якщо ще й хочеш дорогу школу… Дитина — це дорого, а китайці роблять на цьому великі гроші. Один китаєць робить бізнес, а інший платить за це.

Нова картина світу

Китай разюче змінює бачення життя, безліч уявлень перевертає шкереберть. Країна змусила Георгія впевненіше шукати своє місце під сонцем. Сумно, але Китай чітко демонструє: там вартість праці значно вища, ніж в Україні. Та що в Україні суттєво краще, на думку Шуеля, — людські стосунки.

— Не хочу образити китайців, але у наших людей більше душі. У нас не спілкуються тільки про Ти голодний? Як у тебе день? До побачення. А ще у нас світогляд ширший.

До речі, можливо, саме Китай надихнув Георгія спланувати навколосвітню подорож, однак це вже інша історія.

Фото: архів Георгія Шуеля

Евеліна Гурницька