До старту виборчої кампанії залишилось трохи більше, ніж півроку, але кандидати в президенти, які чітко заявили про рішення балотуватись, вже активно розпочали напрацьовувати собі електорат. Отож, неофіційна частина виборчої кампанії стартувала. Як зараз можна спостерігати, сподіватись на чесну боротьбу марно. Гребувати звичними для українського політикуму брудними методами ніхто не збирається. Доказом цього є останні соціологічні опитування, які сколихнули інформаційний простір.
Наприкінці квітня новинні стрічки замайоріли повідомленнями про електоральні настрої громадян. У рейтингу з’явились нові кандидати – Володимир Зеленський та Святослав Вакарчук. Рівень довіри та позитивного ставлення до них згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, яке було оприлюднене 7 травня, досить високий. Він становить 40% для Володимира Зеленського та 37,6% для Святослава Вакарчука.
Власне, тут вийшла ситуація, як кажуть, одружили не спитавши. Бо жоден з них не заявляв про свої президентські амбіції. Ба, більше, Святослав Вакарчук навіть відхрещується від подібних закидів, говорячи при цьому, що влада йому не потрібна. Натомість, партія Слуга народу вже існує, її лідером є керівник ТОВ «Квартал-95» Іван Баканов, але сам Зеленський зазначав, що це не є політичним проектом. І все ж, незважаючи на це, у рейтинги вони потрапляють. Виникає тоді питання: чому? Директорка Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва , соціологиня Ірина Бекешкіна говорить:
Володимир Зеленський і Святослав Вакарчук взагалі не політики, принаймні досі не заявляли про свій намір балотуватися. І, так би мовити, це є люди зі сторони, яких включили соціологи, щоб подивитися, наскільки суспільство справді готове голосувати за нових лідерів, фактично сторонніх. Хоча, до речі, навіть у них баланс негативний, але, звичайно, набагато кращий, ніж у політиків. Тому що політикам люди взагалі не довіряють, жодному з них.
Крім того, не можна не враховувати і інші варіанти. Це може робитись для того, щоб розпорошити голоси між кандидатами або ж для того, щоб висміяти ситуацію, мовляв, криза політичної системи дійшла до того, що діючі політики знаходяться або нижче, або на одному рівні з музикантом та гумористом. Хоча, не можна відкидати й варіант, що це один з ходів політтехнологів – котре лихо менше, те й вибирають. Можливо, саме таким чином хочуть показати, що в нас і так нелегка ситуація, а ви хочете, щоб країною керували люди, далекі від політики.
Зважаючи на це, єдине, що залишається – це чекати на офіційні заяви. Хоча щодо цього є достатня кількість різних припущень, але, якщо думати логічно, то можна поставити питання, а чи потрібно цим людям, маючи власне ім’я, репутацію йти у політику, де є велика ймовірність втратити це все? І чи зможуть вони, потрапивши у систему, якщо не зламати її, то хоча б намагатись протидіяти? Адже, бути керівником держави – це не грати його роль або говорити, що потрібно змінювати в країні, а діяти в існуючих умовах.
Ще один цікавий момент, на який вказують результати опитувань – це потреба в нових лідерах. За даними Центру соціальних і маркетингових досліджень SOCIS, 14% опитаних віддали б перевагу іншому кандидатові, а не вже існуючим чи потенційним. Тобто навіть тих же Зеленського і Вакарчука не вважають альтернативою. Схожі результати подає і соціологічна група Рейтинг – за іншого кандидата готові віддати свій голос 15,3%.
Ці цифри вказують на втому суспільства від вічних порожніх обіцянок політиків та розчарування в них. Крім того, слід звернути увагу на відсоток респондентів, яким важко відповісти на питання, кого вони бачать новим лідером – це 21,5% (соціологічна група «Рейтинг») та 20,1% (Центр соціальних і маркетингових досліджень SOCIS). Трактувати ці дані можна двояко. З одного боку – це можуть бути громадяни, які також хочуть бачити нового лідера, але вони ще вагаються. А з іншого – це тривожний дзвіночок, який може свідчити про цілковиту невизначеність, яка у свою чергу має ризик перерости в апатію і небажання обирати вже хоч когось.
До речі, як тільки мова заходить про нові обличчя, то відразу ж у багатьох з’являються думки, що їх у суспільно-політичному житті країни немає? Суспільство не бачить альтернативи і це є вагомою проблемою. Бо насправді, у нас є лідери, які готові взяти на себе відповідальність і працювати над реальними змінами. Але їхньою чи не найголовнішою перешкодою є те, що про них мало кому відомо, про їхні досягнення знають лише локально. Вони не мають мільйонних статків, щоб постійно займатись своїм піаром. Показником того, що в нас ще не все втрачено і країну є кому вести на шляху розвитку, був запуск 12 березня проекту Нові лідери, реалізацією якого займаються 33 провідні громадські організації. Він покликаний довести, що в Україні є амбітні та ініціативні лідери, в яких є безліч ідей, як можна змінювати життя на краще.
Це можливості для кожного громадянина, віком від 25-ти років, крім керівників центральних органів виконавчої влади та осіб, які не були і не є народними депутатами. Представляючи свої проекти, учасники звертають увагу на важливість впливу кожного громадянина на майбутнє України через вибори та активну громадянську активність. Цей проект намагається підтримати розвиток громадських активістів та формування інших інститутів громадянського суспільства, а також сприяти підвищенню правової культури та правосвідомості громадян.
Не обійшлось і без маніпуляцій у цих опитуваннях. Першою, хто опублікував результати свого дослідження, була соціологічна група Рейтинг. Відповідно до даних, лідирує у цих опитуваннях Юлія Тимошенко (14,2%), другу позицію займає Анатолій Гриценко (10,9%), а наступними йдуть Юрій Бойко (9,4%), Петро Порошенко (9,3%),Святослав Вакарчук (9,2%) та Володимир Зеленський (8,3%). Такі цифри викликали хвилю обурення та занепокоєння, але найцікавіше – це те, що вони, певним чином, виконали свою маніпулятивну функцію. А проявилась вона у тому, що ці дані не були правильно пояснені і тому частина новин, які з’являлись, фактично робили Юлію Володимирівну ледь не президентом.
Це було досить гарним ходом, адже більшість громадян, які побачили ці рейтинги, навряд чи подумали, що ними маніпулюють. Зате вони подумали інше – якщо Тимошенко лідирує, отже, все вже вирішено, яка тоді різниця, що з цього приводу думаю я, це вже все одно нічого не змінить. Це по-перше. А, по-друге, кожне соціологічне дослідження містить похибку, врахування якої досить кардинально змінює ситуацію. Ось щодо цього говорить кандидат соціологічних наук Алла Петренко-Лисак:
Соціологи були просто обурені тим, що навіть ніхто не подумав звернути увагу на соціологічну похибку, яку зазначають у всіх опитуваннях. Насправді, якщо її врахувати, то виходить геть інша ситуація, яка свідчить не про те, що Тимошенко буде наступним президентом, а про те, що всі кандидати знаходяться приблизно на одному рівні і суспільство не готове обрати когось конкретного.
До речі, під час перегляду результатів не варто забувати, що кожна соціологічна група або центр соціологічних досліджень, мають свого власника і замовника. Звісно, ніхто відверто не скаже, що партія чи певний кандидат замовили це опитування. Але, якщо дивитись на результати, хто лідирує, на похибку, а також на кількість опитаних респондентів і рахувати, у скільки б це могло обійтись певній групі чи центру, то пазл складеться сам собою.
Усі ці опитування, дослідження електоральних думок населення, маніпуляції свідчать про одне – початок брудної боротьби за владу. Хоча, до цього всього дійства радше підходить слово змагання, чергова естафета, атракціон у парку розваг. На жаль, нашому сучасному політикумі, таке слово як боротьба, не відоме, як не відомі і її нормальні методи. У нас поки діють макіавеллівські правила, згідно з якими мета виправдовує засоби і головне захопити та втримати владу будь-якою ціною.
ФОТО: narodna-pravda.ua, socis.kiev.ua, ratinggroup.ua, kiis.com.ua
Вікторія Гірко