Сьогодні минуло рівно 19 років з моменту закриття на території нашої країни витверезників, у яких опинялося чимало п’яних громадян.
Отже, Факти ICTV розбиралися, коли ж з’явилися витверезники, як вони виглядали і чому їх закрили, адже українці пити менше за останній час точно не стали.
Читайте: Як правильно позбутися похмілля: повний цикл з 7 кроків
Коли з’явилися
Історія виникнення витверезників йде з 18 століття. Тоді в царській Росії за царя Олексія Федора Ртищевих служив міністр двору, який розсилав по Москві своїх людей, щоб збирали вони п’яних і звозили в спеціальний притулок. Після витвереження пияків відпускали, забезпечивши необхідним. Про це писав у своїх працях відомий російський історик В. Ключевський.
Перший витверезник у Російській імперії називався Притулок для сп’янілих. Він відкрився 7 листопада 1902 року в Тулі. Організував притулок лікар Федір Сергійович Архангельський. Ініціативу Архангельського підтримала Тульська Дума, а функціонував він за рахунок міської казни. Основною метою притулку був порятунок замерзаючих під парканом тульських зброярів.
Із приходом радянської влади – народ пити менше не став, якщо не сказати більше. У підсумку, в 1931 році в СРСР був організований перший витверезник – в системі Наркомату охорони здоров’я. Але вже в 1939 році витверезники, зважаючи на буйність їх клієнтів, були передані під протекцію міліції, де фактично перебували до недавнього часу.
Потрібно сказати, що медичні витверезники – це своєрідний гібрид лікарняної палати і тюремної камери – чисто наш винахід. Нічого подібного не було ні в Європі, ні в США. Протягом майже семи десятків років вони протвережували спочатку радянських, потім і українських громадян.
Що ж таке витверезник і кого туди забирали
Головним завданням витверезників називали розміщенням затриманих осіб, які своїм виглядом і поведінкою ображали “суспільну мораль”. У машини з написом Спецмедслужба садили всіх, хто розпивав, йшов по вулиці хитаючись, або вже не міг йти.
Зазвичай, прибулих садили на спеціальні лави, іноді – прив’язували, якщо вони не могли сидіти. Потім забирали гроші й документи, фотографували, записували особисті дані, фіксували ступінь сп’яніння. Далі – роздягання. За дбайливістю ніхто не стежив – всі предмети гардероба стягували ривком, гудзики летіли в різні боки. Подекуди бідолах ще і стригли під нуль.
Фішкою був крижаний душ і вкладання на ліжко в одній із кімнат. Якщо щастило, то на лежанці були ковдри й подушки. Особливо буйних прив’язували до ліжок. Жінок розміщували в спеціальній кімнаті.
Ранок у витверезнику починався з обов’язкового підйому. У чергового міліціонера з’ясовували особу тих, хто напередодні не міг нічого повідомити про себе. Фельдшер проводив повторний огляд.
Усім тим, хто попався, виписували штрафну квитанцію за перебування. У багатьох постійних клієнтів часом накопичувалися суми в кілька сотень рублів. За Брежнєва курорт обходився в 10-25 рублів, гігантські гроші при середній зарплаті в 120-160.
Якщо людина потрапляла у витверезник кілька разів за рік, то його направляли в наркологічний диспансер або відділення лікарні для обстеження. Також йому погрожував ЛТП – лікувально-трудовий профілакторій.
Наприкінці функціонування медвитверезників у Києві за його відвідування брали плату близько 130 гривень: за те, що ви виспалися на ліжку з клейонкою замість простирадла, за послуги лікаря (не важливо, знадобилися чи ні) і за склянку гарячого чаю з печивом вранці. Холодний душ вже не застосовували. Ще близько 100 гривень можна було заплатити, щоб вас не внесли в базу даних: потім в неї могли заглянути з міліції або потенційні роботодавці.
Чому зачинили
У кінці 20-го століття, а саме 12 серпня 1999 року, влада України прийняли рішення про закриття витверезників, адже вони стали не рентабельними. Допомогли у цьому численні зловживання, пов’язані з протверезінням співгромадян. Крім того, на утримання таких пунктів були потрібні чималі гроші, що для нашої країни було небаченою розкішшю.
До слова, раніше ми писали, як пити так, щоб алкоголь поліпшував травлення, а не знищував організм.
