Інтерв’ю з Олексієм Володимировичем ми почали саме з тих трагічних подій.
– Олексію Володимировичу, буквально днями була 30-та річниця страшного землетрусу у Вірменії. Розкажіть, будь ласка, про операцію української групи рятувальників, яку ви очолювали.
– Сумні спогади. Коли оголосили, що у Вірменії стався землетрус, на спеціалізованих підприємствах, до яких відносяться і шахтобудівні трести, почалася мобілізація рятувальників. Зібрали загін з 400 осіб із технікою і 9 грудня ми увійшли в Ленінакан.
На вулиці, яку нам виділили, було два дитячих садки, школа і безліч будинків, шкіл. Таке гнітюче відчуття було. На жаль, землетрус, особливо взимку, не залишає людям шансів.
За 17 днів ми оглянули 1730 трупів, жодної людини живою не виявили! Ми працювали 17 днів, після чого частина загону повернулася додому, частина – залишилася на відновлювальні роботи. Міста практично лежали в руїнах, а люди тулилися в наметах, вагончиках… Вже 5 січня наступного року я їхав у складі відновлювального загону в 7500 осіб у Вірменію.
Ми єдина організація у Вірменії, яка побудувала і здала в експлуатацію ті будинки, які нам поставили в задачу. Деякі будинки досі стоять недобудованими. Через 25 років я приїхав туди, планував тихенько пройтися, подивитися. Але люди впізнавали, віталися, дякували, що я їм будинки будував. Вони пам’ятають і це приємно.
– Ви були активним учасником ліквідації аварії на ЧАЕС. Було важче, ніж у Вірменії?
– Якраз у Чорнобилі було все більше зрозуміло, ніж у Вірменії. Тоді сталася техногенна катастрофа, ми знали, що наслідки можуть захопити дуже велику частину населення. І всі йшли свідомо на ті роботи і жертви.
Потрібно було локалізувати вогнище і для цього знову залучили шахтобудівників. Пастка під реактором – це якраз наша справа. Робота в таких умовах дуже короткострокова, тому що небезпечна. Люди, попрацювавши 40 хвилин, йшли в душ і було відчуття, що вони 3-4 місяці засмагали на сонці.
Це був так звана радіаційна засмага. Всі розуміли згубний вплив на організм, але все одно працювали з повною віддачею. З 360 осіб у живих залишилося до 30.
Колись я прочитав статтю в японських ЗМІ, що на 7,22% людей радіація не діє. Це на генетичному рівні у них є здатність виживати. І знаєте, коли я там працював, я весь час про це пам’ятав. І прямо там нам вручали посвідчення, що ти “чорнобилець”, давали категорію, яку потрібно було продовжувати. Так я ось жодного разу не продовжував її.
Тому, що якщо занадто сильно приділяти увагу цьому, то хвороби прийдуть. І не один я так робив. Я знаю таких же 12 осіб. Це така психосоматика, яка дозволяє тобі бути здоровим, пройшовши через це. Я вважаю, що саме це мене і врятувало.
– Очевидно, такі випробування загартували ваш характер. Будівельний бізнес – один із найскладніших, проте ви обрали саме його. Чи можете назвати цю сферу діяльності своїм покликанням?
– Абсолютно точно мені допомогло те, що я – шахтобудівник. Тому що це фахівці широкого профілю, вони можуть все. Коли я приїхав до Києва, мені дуже сподобалися кілька місць, які я почав розробляти як майбутні проекти.
Найбільш перспективним я вважав місце в районі села Чайки. Тут не було інженерної інфраструктури і ми її створювали з нуля. У НадраБанк мені дали $42 млн кредит – Проектне кредитування (без застави, без гарантій). І це дозволило розвинутися цьому житловому комплексу Чайка надалі.
Тобто ми створили об’єкти інфраструктури, які здатні забезпечити розвиток 300-тисячного міста. Зараз це найбільш підготовлений з точки зору інженерії майданчик в Україні.
– Чим для вас є Чайка? Довгостроковий бізнес або дітище?
– Це вистражданий, глибоко продуманий проект, у який наша команда вклала душу. Наш девіз під час будівництва був – Чайка для мам і дітей. У житловому комплексі повинен бути простір, де можна дихати, ходити, гуляти з малюками!
У Чайці до 17 квадратних метрів на кожного жителя. Це дозволяє дітям мати дитинство – у них є дитячі та спортивні майданчики. І кожен відчуває власність і простір не тільки в квартирі, яку він купив, а й поза нею.
Влітку це особливо видно: на газонах гуляють, на ковдрах сидять і тд. Вся компанія і всі обслуговуючі бізнеси ставляться до цього міста як до свого дітища. Навіть садівники, прибиральники говорять: Це ж наше! Хоча живуть вони не тут, а в гуртожитку.
– Ваш бізнес став настільки успішним, що декому захотілося його відібрати. Можете розповісти, чому виник конфлікт із вашими партнерами Андрієм Шишовим і Павлом Климцем?
– Почалося з того, що ми почали розвивати Чайку на території 13 га за рахунок кредитів на $42 млн. У 2008 році (у другій половині) почалася світова фінансова криза, за якої говорили, що “лопнув міхур нерухомості“. Але я вирішив добудовувати те, що розпочато.
По суті, партнерські відносини з Климцем і Шишовим обмежувалися допоміжним обслуговуючим бізнесом: ЖЕК, котельня, мітли, віники, прибирання території. У будівництві немає ні Шишова, ні Климця. І вже тим більше немає якихось інвестицій від них. Коли мені кажуть, що вони кудись проінвестували – мені просто смішно.
Для Шишова є інтерес тільки взяти, а у Климця є свій бізнес (не зовсім чистий), який йому зрозумілий і прибутковий. Ми не компаньйони, не партнери в бізнесі. От і все.
– Тим не менш, вони стоять на своєму, стверджуючи, що мають право на ОМОКС.
– Все, що ними подається, не має ні морального, ні документального підтвердження. ОМОКС – це сімейна компанія і ми сюди нікого не пускаємо. У них є рейдерські розробки, як захопити управління цією компанією. І подивимося, що у них вийде. Підкупити суди? Так, виходить.
У нас були арештовані рахунки протягом 95 днів не за позовом, а за заявою! За заявою рахунки блокуються на 10 днів, а потім потрібно розбирати це питання по суті. А по суті воно досі не розібрано. Це колосальна практика нехтування законами України. Якщо це було, значить, держава на це особливої уваги не звертає.
Хоча в багатьох областях оголошено військовий стан і спроба блокування підприємства – це економічна диверсія проти України. Це певна стаття підслідності СБУ. Але нікому це не цікаво! Ми – чистий бізнес! Ми працюємо, продовжуємо будувати, нас незаконно блокують… але ми продовжуємо будувати і жити. Тому, що за нами правда!
Відстоюючи бізнес, ми відстоюємо країну! А що вони відстоюють? Власні амбіції? Спроба розірвати проект, який створювався 12 років, подробити його на шматочки і продати? Це не принесе користі країні.
Тут йде війна компанії за мою честь, і я буду її відстоювати, і ні на сантиметр не зрушу, і нікуди не піду з лінії удару.
Я все це зверну проти них за допомогою законів України, на які я сподіваюся, і які все-таки повинні працювати. Є реально 206 стаття на термін від 5 до 10 років за створення перешкод у бізнесі. Називається вона Перешкоджання господарській діяльності. І ми за допомогою закону звернемо це все проти них.
– Олексію Володимировичу, як людина поза політикою і з великим життєвим досвідом, яким ви бачите майбутнє України і її подальший економічний розвиток?
– Перш за все, досить говорити, що в Україні все погано і все крадуть. Так, крадуть! Але ж ніхто не вкрав жодної річки, не вивіз гору якусь… Наша земля на місці. В Україні родючих грунтів у 400 разів більше на одну людину, ніж у США.
Перш за все, ми повинні цивілізовано ставитися до грошей. Це каталізатор для народу. У держави немає нічого, крім цих грошей! За допомогою грошей вона бере участь в управлінні нашими активами. І гроші повинні бути доступні кожному громадянинові.
А ми не можемо організувати цивілізований оборот грошей, цивілізовані підходи в розвитку суспільства, цивілізовані умови для довгострокового планування життя своїм громадянам. Я звернувся до досвіду інших країн.
Європа пройшла цей економічний колапс у середні століття, коли повністю континентом заволоділи католики, і католицтво зробило з Європи безліч царств, розваливши величезні імперії. І для того, щоб зберегти економічне становище в Європі, після розвалу величезних імперій, за негласною згодою, існували анклави.
Тобто, міста, які були під окремою юрисдикцією, не підкоряючись законам тих князівств і королівств, всередині яких вони перебували. Я розробив проект такий, трішечки утопічний – створення на території Чайки анклаву під юрисдикцією США. Як адміністративно-наукову платформу України.
Що це таке? Адміністрування – це управління. Наукова платформа – це платформа для подальшого прогресу. Це як Силіконова долина в США, яка фактично охоплює більше 2 млрд вчених, при тому, що в Америці проживає всього 370 млн. США побачили, що Силіконова долина дає великі плоди.
Це все досягнення людства, які сприяють, якщо їх об’єднати, новим науковим проривам людства. Тому, якщо тут буде таке місто під юрисдикцією США, то тут буде і освіта, і наука в одному місці.
А впровадження всіх наукових винаходів на території України дасть розвиток України. Тому що впровадження вимагає грошей, а гроші будуть даватися під процентні ставки, які існують у США.
– Цей задум поки на рівні ідеї?
– Ні, у мене є розроблений проект. Я його презентував співробітникам посольства США, нашій науковій еліті – всім сподобалося. У мене амбіції, щоб зробити краще життя в цій країні. Я хочу, щоб наша держава вирізнялася між інших держав. Не дурістю, а за рахунок розвитку.
– Які поради можете дати бізнесменам, які бажають побудувати чесний і прозорий бізнес у цій країні?
– Я можу дати тільки одну пораду: не соромитися об’єднуватися, не соромитися говорити! Тому, що захист бізнесу – це захист цієї держави. А з іншого боку, необхідно нагадувати уряду і СБУ, що рейдерські захоплення і блокування роботи “білих” підприємств розцінюється як економічна диверсія проти України.
Тому що це послаблює економіку України, веде до безробіття, порушення економічних зв’язків, втрати робочих місць і втрати обороноздатності країни…
Нехай СБУ займається своїми прямими обов’язками: прибирає тіньові бізнеси, прибирає рейдерів і шахраїв. І нехай держава дає працювати справжнім трудівникам. Адже взяти як приклад будівельний бізнес, яким я займаюся: він запускає ще майже чотири десятки суміжних галузей
Найбільші перспективи будуть в будівельному бізнесі. Тому, що всі економіки після депресії і воєн, запускалися саме з будівельного бізнесу.
Тому будівництво не можна зупиняти, не можна заважати будівельникам. І для цього не потрібні якісь особливі пільги, програми для груп населення, чиновників або силовиків, а потрібно, щоб наша фінансово-банківська система відповідала хрестоматійним правилам.
Пресувати і постійно перекладати вину на сумлінний бізнес – це нерозумно і навіть злочинно. Це дискредитація професії і його сенсу розвитку. Якщо цього всього не буде, то у нашої країни будуть перспективи.