Мудрі кіношні голови маніпулюють образами братків і шахраїв. Блиск і злидні в той час дійсно ходили рука об руку. Однак там, в 90-х, було головне – життя. Знаходилися люди, які вірили в ідеали і будували нову країну. Сумно, але 90-ті помилок не прощають – в цьому праві кіношники.
Україна Голлівудом ніколи не була, а тому й історії зі щасливим кінцем траплялися досить рідко. Одна з таких – у Семена Юфи. Першого українського мільйонера. Він побудував чи не найпотужнішу компанію початку 90-х, об’єднавши тисячі однодумців. А потім став жертвою політичних інтриг і погоні людей за дутими відсотками.
З Семеном Юфа ми зустрілися в атмосферному ресторані Антверпен, що на Пушкінській, в центрі Києва. Він – керівник закладу. На стінах кабінету – картини і дорогі сувеніри. Сюди приходять найрізноманітніші гості від депутатів і артистів, до вчених і бізнесменів, що становлять еліту нашої країни. З кожним з них Семену є про що поговорити. Для них Юфа організував особистий закритий клуб за інтересами.
Сьогодні Семену Юфі 58. Останнім часом з ним зустрічалися багато моїх колег-журналістів. Втім, досі ніхто не запитав про головне – про реальне життя в ті вже далекі роки. Найчастіше, медійники звертають увагу тільки на один факт з його біографії – крах імперії Меркурій.
В кінці майже 3-годинної розмови я теж запитаю у Семена: як йому живеться з підмоченою репутацією? Але спочатку потрібно було розібратися в ключових віхах, які передували банкрутству Меркурія.
Частина 1. У малиновому піджаку
Кінець серпня 1992 року. Семен Юфа на кабріолеті робить коло пошани уздовж трибун Республіканського стадіону (сьогодні НСК Олімпійський). Його вітають близько 70 тисяч осіб. Юфа організував людям свято – концерт на День підприємця.
До Києва з’їхалися близько 30 зірок естради колишніх радянських республік. Семен Юфа не загубився на їхньому тлі, а комусь, напевно, навіть міг дати фору в плані впізнаваності. Спеціально для привітання людей він одягнув той самий піджак знаменитого кольору і фасону.
– Я до одягу спокійно ставлюся. Аскетично. Віддаю перевагу casual. А мода на малинові піджаки прийшла з Італії. У мене він теж був, з гудзиками золотими. Ну, не справжнє золото, а блискуче… Воронін (відомий дизайнер. – Ред.) тоді шив малинові піджаки. І вся київська, так би мовити, знать одягалася у нього, – каже Семен Юфа.
Кіно справді продукує безліч міфів про спосіб життя тодішніх багатіїв. Ключовий з них – любов до люксових гостин у ресторанах. Однак Юфа зазначає, що по-справжньому цінувалися зв’язки:
– Не скажу, що були якісь обов’язкові елементи, які характеризують статус. Швидше, це особисті контакти. Зв’язки. В якому колі спілкуєшся – такий і статус. У мене освіта інженера-технолога громадського харчування. Спочатку ми випікали вафельні стаканчики. А потім була створена мережа ресторанів.
Тут треба розуміти специфіку моменту – дуже вільно і помітно почали себе відчувати неформальні групи бандитів, які жили за принципом що не заборонено, то дозволено. Жорсткий пресинг, рекет почався пізніше, думаю, десь з 1992-го. А з 1987-го налагодилися навіть дружні відносини з неформальними групами. І це, звичайно, передбачало зустрічі в ресторанах.
Для тих, хто знає про 90-ті тільки за переказами, Семен Юфа пропонує свій варіант відповіді на одне із найцікавіших запитань: що відрізняло успішних людей того часу від неуспішних? Він зазначає три складові – нахабство, сміливість і, частково, легковажність.
– Це був незвичайний період. Я, чесно кажучи, ніколи не вважав, що володів особливими достоїнствами. Просто був не з лякливих, де в чому нахабним. І тому в мене вийшло. А якби озирався і хвилювався…
Частина 2. Створюючи приватний “комунізм”
Семен Юфа побудував бізнес-імперію навколо споживчого товариства Меркурій. Це кооператив, який складався з вкладників. Структура передбачала Наглядову раду. Юфа очолював Меркурій. Сьогодні компанію можна частково порівняти з діяльністю інвестиційних банкірів.
Ключовим для кооперативного руху став лютий 1987 року, коли в Радянському Союзі було прийняте відповідна постанова №160.
– На самому початку ми займалися виробництвом кулінарної продукції. Вафельні стаканчики для морозива поширювали по всьому Союзу. Рекламу продукції розміщували в журналі Громадське харчування, що сприймалося як ноу-хау. Нові кооператори рідко прагнули будувати щось серйозне. Купували фризер і робили морозиво з води. Звичайно, в вафельних стаканчиках воно смакувало куди більш. Тож Меркурій виробляв затребуваний продукт.
Щоб встигнути за ринком, ми зробили лінії по австрійському зразкові на військовому заводі в Шостці і організували виробництво на території Олімпійського. Кожна з трьох машин видавала 6 тисяч склянок на годину. Я першим почав продавати стаканчики не за вагою, а поштучно. Один коштував 3 копійки. Зазвичай, ми збували товар 20-футовими контейнерами, – пояснює специфіку старту Меркурія Семен Юфа.
Маржа на вафельних стаканчиках складала близько 1000%. З такими заробітками Юфа разом з кооперативом за короткий термін заробив великі гроші.
Багатство і бідність йшли рука об руку. Середня місячна зарплата жителя України в 1991-1993 роках становила $15. Співробітникам Меркурія платили аж 40. Тим часом весь бізнес Юфа, якщо вірити ЗМІ, заробляв мало не 4 мільйони доларів на день.
Семена Юфу навіть називають першим українським мільйонером. У розмові він підтверджує, що якщо оцінювати активи, то багатомільйонні статки було нажито ще до розпаду СРСР. Однак не ним особисто:
– Це здається дивним, але у мене не було зарплати як такої. Я будував свій комунізм. Напевно, за інерцією. Ходив їсти тільки в свої ресторани, наприклад. Ніколи не ділив власний гаманець з гаманцем підприємства. На жаль. Це була велика помилка. Для мене тоді підприємство було справою життя. І я завжди до нього міг звернутися попросивши стільки, скільки потрібно. Але, по суті, мені майже нічого і не потрібно було.
Я вів досить аскетичний спосіб життя. Упевнений, до кого б ви не звернулися зараз, вам завжди скажуть, що я не крисятничав, як тоді говорили. У мене не було палаців. Одну квартиру я купив на Саксаганського. Ще одна 3-кімнатна була. Першу ми заклали в банк, щоб розрахуватися з пайовиками. Другу продали – я точно пам’ятаю – за $20 тисяч. Теж, щоб розрахуватися з пайовиками.
Такий коментар Юфи дивує. Навіть сьогодні кожен “поважаючий себе депутат” тримає вдома центнери готівки. Що вже говорити про початок 90-х. Я перепитую. Юфа підтверджує: все що надходять до каси готівку, миттєво вкладалися в нові товари, і лише невелика частина, згідно із затвердженим бюджетом, прямувала на спонсорство, благодійність, рекламу і придбання активів для виробництва і торгівлі.
– Ми створили підприємство кооперативної форми. Спочатку був кооператив Олімп, а потім споживче товариство Меркурій. І ще було споживче товариство Зимовий сад. За формою, демократична установа з безліччю вкладників. Всім подобалося, коли кожні 3 місяці ми публікували фактичні досягнення.
При цьому, ніколи ніяких обіцянок про надприбутки не давали. Це легко перевірити, піднявши публікації ЗМІ тих часів. Кожна публікація починалася з того, що Меркурій не обіцяє, він тільки інформує про результати за попередній період. А доходи були різні. І 65%. І 240%. В один квартал, коли була особливо висока інфляція, зростання склало 8000 з гаком відсотків. Але такі гіперпроценти були тільки в одному кварталі. Ми саме купили долари і відправили до Ізраїлю, щоб придбати контейнери соків, шоколаду, горілки і ще чогось.
І поки контейнери перевозилися в Україну, вони вже виявилися в 11 разів дорожчими від вартості покупки. Всі ці доходи – не дуті. Вони реальні. За рахунок інфляції. А оскільки у нас всі гроші знаходилися в товарі, якихось інших активах або будівельних матеріалах, природно, це давало дуже великий показник зростання. Великого розуму не треба було. Отримав гроші – вклав у розвиток справи.
Частина 3. Сотні підприємств
Приватизація. Драматичний період в історії України. Коли загальне стало приватним, народилися сучасні олігархи. Це не відбулося за рік. І не сприймалося в той час як критично негативний процес. Навпаки – вважалося, це послужить можливістю модернізувати економіку.
Перед очима була Польща, де активно йшли реформи, змінювалася форма власності основних промислових активів країни. Семен Юфа був вхожий до найвищих кабінетів. Він особисто спілкувався про приватизацію з Юрієм Єхануровим – в майбутньому прем’єр-міністром України, міністром оборони, а в той час главою Фонду державного майна. Розроблялася законодавча база під цей процес.
– Досить сказати, що ми отримали ліцензію №1 на роботу з рахунками громадян. У палаці Україна відкрили пункт з прийому ліцензійних рахунків громадян. Створили структуру Меркурій Траст. Що було в нашій власності? Наприклад, універмаг Україна. Броварський будівний комбінат, який зводив за рік 90 тис. кв м житла! Житомирський комбінат металоконструкцій. Це були успішні підприємства! Більше сотні об’єктів. По всій Україні, – каже Семен Юфа.
У сфері інтересів Меркурій Трасту також були універмаг Спектр, столичні Московський і Ленінградський універмаги, ЦУМ, Дитячий світ. Також придбано пакети акцій таких АТ, як Київський молокозавод №2, Укрволгатехсервіс, скандальний донецький універмаг Білий Лебідь. Це далеко не повний перелік об’єктів, якими володіло кооперативне товариство, очолюване Семеном Юфою.
Загальна капіталізація компанії на піку становила близько півмільярда доларів. Якщо перерахувати за нинішніми мірками, вийде фактично в 10 разів більше. Для розуміння, сьогодні Розетка і Нова пошта разом оцінюються в $529 млн.
Тож не дивно, що маючи настільки гігантський бізнес-розмах, Юфа був своєю людиною в деяких кабінетах влади. Він спілкувався з Віктором Ющенком, який тоді очолював Національний банк. Як не дивно, в житті Юфи Ющенко зіграв важливу роль. Саме після його приходу в Нацбанк інфляція стабілізувалася. Більше не було колосального прибутку на відсотках. Закінчилася й ера супердешевих кредитних коштів.
– Вдумайтеся, ми брали позики під 60% річних. Тому що знали, що інфляція складе мінімум 100%. А потім, коли Ющенко стабілізував ситуацію в фінансовому секторі, нам довелося віддавати кредити живими грішми, – зазначає Семен Юфа.
Приватизація стала головною справою для Юфи в 1993-1994 роках. Перебуваючи в скрутному становищі, люди, які мали на руках ваучери підприємств, легко з ними розлучалися. Масштаби покупок вимагали колосальних сум.
– Ми брали у людей ваучери на умовах “не дурні – розберемося”. Але я не готовий відповідати за результат приватизації. Як мінімум тому, що мене фізично не було в країні починаючи з 1994 року. Правили інші люди. …Я тоді вважав, що приватизація – дуже позитивне явище. Думав, ми своїми діями несемо добро Україні, зможемо розвивати ринки. Ми, в Меркурії, багато міркували про те, як піднімати економіку, – згадує Юфа.
Як не парадоксально, але саме приватизація стала початком кінця Меркурія. Її кооператив переварити не зміг. Юфа виступав у якості амбасадора бренду Меркурій (навряд чи в той час оперували такими термінами, проте вони добре підходять для опису ситуації сучасною мовою). Як вже зазначалося вище, кооперативу потрібні були кошти для продовження скупки активів.
Однак паралельно з приватизацією розвивалася інша історія – напевно, одна з найтрагічніших для 90-х. Як на дріжджах зростали фінансові піраміди. Загальновідомий МММ афериста Мавроді – тільки одна з десятків подібних компаній-лохотронів. Це явище, як каже сам Юфа, добило Меркурій.
– Добре пам’ятаю 1993 рік. Спочатку піраміди не були помітні. А потім почали набирати популярність. Вони маніпулювали людьми, які погано розбиралися в фінансових ризиках. Всім обіцяли: гарантуємо 300%. Дуже скоро в Меркурій почали приходити члени кооперативу з вимогою пообіцяти їм доходи не менші. Але ми не могли обіцяти шалені відсотки.
Пояснення, що наш спільний прибуток залежав від того, як спрацюють підприємства, ні до чого не приводили. Гіперінфляція привчила людей до високих відсотків. І поки вона утримувалася, наша пропозиція дійсно перевищувало можливості фінансових пірамід. Але коли вона припинилася, відсотки теж різко впали, – каже Семен Юфа.
Він категорично заперечує думку начебто Меркурій теж був пірамідою.
– Ми працювали на кооперативних принципах і заробляли багато грошей. Це не було моє особисте підприємство, хоча я їм і керував. Понад шість років, Кожні три місяці, здійснювалися виплати високих дивідендів. Меркурій не впорався з відтоком грошей. Люди почали забирати свої кошти, щоб вкласти в небезпечні фінансові проекти, які гарантували їм нечуване збільшення їх вкладів, – коментує Юфа.
За його словами, він жодного разу не зустрів ошуканих вкладників Меркурія. З багатьма розрахувалися ще в 1990-х, після його від’їзду в Ізраїль. За більш ніж 20 років, і тільки за допомогою Інтернету, Семен зміг знайти лише двох людей, яким Меркурій залишився винен близько $10 тис. Обидва – українські канадці. У 1990-х, щоб розрахуватися з вкладниками, Юфа продав свої київські квартири.
– Я чистий перед людьми. Тому й не ховаюся. Більш того, пишіть мені в Фейсбуці, якщо у вас залишилися будь-які питання по Меркурія, – зазначає Семен Юфа.
Частина 4. За крок від вершини
– З 1987 по 1994-й ви наче жили в стані афекту. Я маю рацію?, – запитую у співрозмовника.
– Мабуть так. Це був цілісний період. Я практично весь час працював. З 6 ранку до першої години ночі. Сім’ю майже не бачив, – відповідає він.
Для Семена Юфи все скінчилося в 1994-му. Він вирішив йти в депутати і… програв.
– Це була ваша ключова помилка?
– Напевно, так. Я програв вибори і натиск з боку організованих злочинних груп, які, як не дивно, носили форму і погони, виявився критичним. Я асоціювався з Меркурієм як Стів Джобс з Apple. Тому люди, які хотіли відібрати активи кооперативу, найперше вирішили прибрати мене. І коли в мене кинули гранату (врятувався дивом), зрозумів – час їхати. Я вирушив до Ізраїлю. Сім’я залишилася в Києві. Дружині і доньці дозволили до мене виїхати тільки через якийсь час. Так що вибору у мене не було. Можливо, якби я залишився, доля Меркурія склалася б інакше.
Розповідаючи про програні вибори, в голосі Семена Юфи прослизають нотки жалю. Він розумів ціну помилки. Помилка полягала в тому, що не був захищений результат виборчого процесу.
У ніч після виборів Юфа зібрав у Палаці Україна весь столичний бомонд – співаки і співачки, політики, бізнесмени і просто яскраві особистості, на особливий захід під назвою “Досвітні вогні”. Святкувалася перемога. А тим часом конкурент, відомий багатьом політик Юрій Костенко, здобув перевагу в голосах. Так Семен Юфа залишився без депутатства.
– У політику йшли, щоб захистити активи. На Меркурій чинився сильний натиск. Я теж вважав, що пора обиратися в депутати. Зараз я навіть радий, що все так закінчилося. У мене не залишилося жодних політичних амбіцій. У Верховній Раді потрібно багато брехати. А я брехати не вмію, – коментував кандидат у депутати.
Політична вершина Семену Юфі так і не скорилася. Переїзд до Ізраїлю не було здійснено з метою перечекати погані часи. Юфі дали зрозуміти, що повернення в Україну для нього неможливе. Вибравши безпечне середовище, він відразу подав документи на отримання ізраїльського громадянства, скориставшись єврейським корінням.
На самому початку нашої розмови Юфа сказав, що шкодує про те, що не розділяв власні доходи від доходів Меркурія. І тепер стає зрозуміло чому. В Ізраїль він поїхав з… $500 в кишені.
– Так, це правдива історія. Ну, тоді $500 доларів були великими грішми. На них можна було прожити кілька місяців. Приїхавши в Ізраїль, я отримав фінансову допомогу від держави. Плюс мій соратник Габрі Грабович передав 15 тисяч доларів через деякий час після від’їзду. Це все, з чим я починав нове життя, – коментує драматичний епізод Юфа.
В Україну він повернеться лише в 2015 році, після Революції Гідності. Після Майдану особисті вороги Юфи втратили колишній вплив. Насамперед по поверненні на Батьківщину Семен відправився до МВС, щоб прояснити ситуацію з Меркурієм. Ніяких кримінальних справ проти нього немає і не було. Погодьтеся, це ніяк не корелюється зі згадками Меркурія в контексті масштабної фінансової піраміди.
– Я читав у ЗМІ, що якийсь слідчий порівняв Меркурій з італійською мафією. Мені завжди подобався креатив правоохоронців. Вони любили фантазувати, коли їм це було на руку, – зазначає Юфа.
За кордоном Семен Юфа будував різні бізнеси. Найуспішніший пов’язаний із роздачею супутникового інтернет-сигналу. Його компанія купувала промислові супутники, які фактично відслужили свій термін і міняли орбіту. Це сильно здешевило продукт і дозволило вийти в тому числі на український ринок.
– Ми заробляли до $300 тисяч на місяць. Звичайно, витрати теж були великі. Однак вони не лякали з такою маржею, – каже підприємець.
Своє життя Семен Юфа ділить на кілька етапів. Каже, історія з 1990-х – скоріше про романтику. Тоді склалася унікальна ситуація, яка була прихильна до людей, які не боялися ризикувати та експериментувати. А ось підприємницький талант довелося проявляти вже за кордоном. Жартує: заробити гроші в Ізраїлі було куди складніше, ніж провести приватизацію в Україні.
У 1989 році Меркурій був інвестором першої в Україні телекомунікаційної компанії – “Lucky.NET”.
У 1999-2000 Юфа стояв біля витоків створення відомої компанії “UKR.NET”. Ініціювавши проект, він знайшов інвесторів для розвитку і перші два роки керував компанією, яка зараз є одним з найпопулярніших інтернет-сервісів новин.
Це демонструє компетенцію Семена Юфи в області передових технологій і комунікацій.
Сьогодні сім’я Семена Юфи живе в Києві. Він відновив свій український паспорт. Готується відкрити біо-підприємство і техно-парк в Білій Церкві, під які знайшов інвестиції в кілька мільйонів доларів. Також у нього є одна велика ідея, яку планує реалізувати найближчим часом. Але про неї він обіцяв розповідати поступово через власні сторінки в соціальних мережах, які скоро будуть доступні.
Семен Юфа дуже пильно спостерігає за розвитком Інтернет-технологій і твердо впевнений, що за ними майбутнє. Тому вирішив сам стати частиною віртуального світу і зовсім скоро ми побачимо його проекти, блоги і розповіді про минуле і майбутнє в Фейсбуці, Ютюбі та інших соціальних мережах.
Богдан Старенький