16 березня 2014 року. Неділя. В цей день відбувся так званий “референдум” у Криму. А вже наступного дня, у понеділок, оголосили результати – 96,77% жителів півострову згодні увійти до складу Росії.
Явка – рекордна. Майже 82% населення з’явились на дільницях. Насправді ж за незалежними оцінками явка була на рівні 30%.
На той момент зв’язок з Україною було втрачено – півострів заполонили російські медіа, на вулицях рясніли агітаційні біл-борди, які закликали голосувати за Росію.
Додатковий тиск створювала присутність “зелених чоловічків” – озброєних військових без розпізнавальних знаків, які патрулювали вулиці і ключові адмінбудівлі півострова.
Цей референдум був нелегітимним – він був проведений з повним ігноруванням українського законодавства. Про його невизнання одразу заявили країни великої сімки та провідні міжнародні організації.
Читайте: “Референдум в Криму”: як це було і що коїться зараз
Та для Росії це не мало значення – вже через декілька днів новопризначене керівництво Криму та Володимир Путін підписували договір про прийняття півострову до складу Росії.
Так Україна і втратила Крим. Як результат, за офіційними даними майже 34 тис. українців виїхало з Криму з того часу, отримавши статус внутрішньо переміщених осіб. 34 тисячі – це більше, ніж проживає в Алушті або ж приблизно половина населення Ялти.
До п’ятої річниці так званого “референдуму” Факти ICTV розповідають, чому українська влада не чинила опору і чому таке рішення було єдиним правильним на той момент.
Все почалось у 2010 році
Російські війська перебували на території Криму законно. Відповідний договір було укладено ще у 2010 році. Тоді екс-президенти України та Росії Віктор Янукович та Дмитро Медведєв підписали так звані харківські угоди – Україна дозволяє російському флоту розміщувати свою кораблі у Криму до 2042 року в обмін на зниження ціни на газ.
Відтак, на території Криму проживало 25 тис. військових, було розміщено 338 російських кораблів і 22 літака.
– Ці угоди зняли обмеження з пересування по АРК. Вони без перешкод могли виходити в будь-яку точку Криму і блокувати комунікації, критичну інфраструктуру, тощо. Фактично, забезпечувати реалізацію плану повної окупації Криму, – пояснює секретар РНБО Олександр Турчинов, який на той час виконував обов’язки президента.
За його оцінками, контингент російських військовослужбовців, які лише на офіційних підставах перебували у Криму, вдвічі перевищував чисельність українських військових на півострові.
Не мали шансів
Отож, сили ворога мали перевагу. Окрім числа тих, хто був з 2010 року, додатково завезли близько 30 тис. “зелених чоловічків”.
– Це були морські піхотинці, десантно-штурмові підрозділи, спецназ ГРУ ГШ. Ніхто не рахував, скільки було підготовлених підрозділів ФСБ, скільки завели козацьких підрозділів, тощо, – згадує Турчинов.
На той момент Україна могла відправити до кордонів з Кримом лише близько 5 тис. військовослужбовців. Відкритий вогонь означало б відправити їх на вірну смерть.
– Така чисельність навряд чи б щось зробила в Криму, бо в наступальній операції треба мати значну перевагу над ворогом і в силах, і засобах.
Полковник повітряних сил ЗСУ Юлій Мамчур, який до останнього обороняв аеродром Бельбек у 2014 році, згадує, що ресурсів для протистояння у них на той час не було.
Об’єкт площею у 400 га охороняло 25 військових озброєних автоматами. Вони були розміщені у радіусі 10 км один від одного. У інших солдат були лише пістолети ПМ.
– Я міг розраховувати лише на те, що у мене на той момент було. А це 25 вартових з автоматами і особовий склад озброєний ПМами.
Окрім того, ситуацію ускладнювало й те, що російські військові спеціально використовували “живий щит” з місцевого населення. Мамчур згадує:
– Біля військових частин стоять діти, люди похилого віку, за ними так звана самооборона, а за ними вже спецпризначенці. Вони настільки цинічно застосовували населення Криму. Це привело б до великих жертв і не вирішило б ані стратегічних, ані тактичних завдань.
І знову – зрада
Окрім того, значна частина військових, суддів, державних службовців добровільно перейшли на бік Російської Федерації.
– 70% наших військових перейшли на бік ворога. Але у них була не найгірша ситуація – 90% працівників служби безпеки, 70% прикордонників. Найгірша ситуація у МВС – 99% особового складу, – зазначив Турчинов.
В таких умовах менше 4 тис. солдат залишились вірними Україні.
Юлій Мамчур зазначає, що разом з ним на аеродром до Миколаєва перебазувалось лише 236 осіб, а це 38% особового складу. Більша частина “зламалась”, коли їх полковника захопили у полон:
– Я розумію, чому мене запроторили на гауптвахту – за ці чотири дні багато кого змогли зломити. Наскільки мені було відомо, 15 представників кадрових військових приїхали з Москви. Вони спілкувались з моїми офіцерами і переманювали на російський бік. Багато хто не зміг встояти.
Росія знала, на що треба тиснути. За словами Мамчура, здійснювали моральний тиск на військових, а також пропонували їм власне житло (більшість кримських військовослужбовців його не мали), гідне грошове забезпечення та престижні посади.
До речі, обіцянок так і не виконали.
– Всі поїхали на моря, тільки більш холодні – були розпорошені по всій території Росії. Плюс в особовій справі стояла відміточка, що вони схильні до зради Батьківщини. Кар’єру будувати з такою відміткою вже неможливо, – розповідає Юлій Мамчур.
Або Крим, або вся Україна
В той час, як майже місяць українські військовослужбовці утримували військові бази, на материковій частині держави почалась мобілізація.
– Завдяки патріотам, які практично місяць протримались в повному оточенні в Криму, ми виграли час, змогли провести мобілізацію, яка дозволила нам вистояти, коли почалась війна на сході, – згадує Олександр Турчинов.
До українських кордонів підступали російські війська – близько 200 тис. осіб. Це були наступальні підрозділи ЗС РФ, які готувались до вторгнення в Україну, додає Турчинов.
В таких умовах мобілізовані війська України були перекинуті на всі кордони з Росією, щоб захиститись від повномасштабного нападу.
Заставши Україну зненацька, Росія професійно розіграла “кримську карту” в своїх інтересах. Поки в Києві палала революція, а президент і його оточення покинули країну, почалась окупація, до якої ніхто не був готовий.
Можна довго аналізувати і моделювати рішення, за яких Крим залишався б українським. Але ситуацію вже не переграти. Людські втрати були мінімізовані, а це головне.
Так чи інакше, але Росія не зможе довго утримувати Крим в умовах, коли весь світ не визнає законності цих дій.
Лілія Ященко