Тема смерті – це щось на зразок – краще не називати, щоб не накликати. Але смерть трапиться з нами усіма, хоча уявити це неможливо.
Цього тижня наш експерт Каріна Зуєва вирушила на ревізію до Кафе Смерті. Death Cafe – це глобальний соціально значимий проект, мета якого – сформувати усвідомлене ставлення людей до смерті, що допоможе кожному з нас відчути повноту свого життя.
Ідея Death Cafe
Цей формат був представлений швейцарським антропологом Бернардом Креттазом у 2004 році. Він вивчав звичаї і традиції, які пов’язані зі смертю, зустрічаючись з різними людьми для свого дослідження в кафе за чашкою чаю.
Загальна картина Death Cafе, яка ґрунтувалася на ідеях Креттаза, була вигадана британським веб-дизайнером Джоном Андервудом та його матір’ю психотерапевтом Сью Барські Рід.
Це групова зустріч незнайомців за чашкою чаю та тортом, які говорять про смерть, про те, як вона впливає на нас, як ми її уявляємо, що закладено в цьому понятті та інше. Першим модератором Кафе Смерті, зібрання якого пройшло в Андервуда вдома, стала його мати.
Джон Андервуд створив соціальну франшизу з прописаними інструкціями та правилами. Кожен, хто згоден з умовами, може стати ведучим Кафе Смерті. З 2011 року пройшло більше 8 тис. зареєстрованих Death Cafe у 65 країнах світу. Мета заходів одна – підвищити своє розуміння в питанні смерті.
Орієнтир зустрічей Death Cafе – це не переконувати один одного, а чути, не перебивати, ставитися з повагою до думок інших учасників. Важливим пунктом є конфіденційність – історії учасників, які звучать на зустрічі, повинні залишитися в тій кімнаті.
У Кафе Смерті приходять різні люди, хтось говорить більше, хтось менше, а хтось зовсім мовчить та слухає. Зазвичай такі зустрічі відбуваються в камерній обстановці – в якомусь закладі або вдома. Це не комерційний проект.
Death Cafe в Україні
В Україні такі зустрічі – це зовсім новий формат. Модератор першого Death Cafе в Києві – психотерапевт Віра Кравченко.
Здавалося б, що в терапевтичному просторі можна поговорити про смерть і втрату, але навіть в таких групах ця тема сприймається без особливого збудження, повітря змінюється, стає прикро та напружено. Кафе Смерті – це місце, куди приходять люди, щоб поговорити про смерть більш життєствердно. Спробувати демістифікувати цей процес для себе, подивитися тверезо, – розповідає Віра.
У Кафе Смерті може прийти кожен охочий, але головне зареєструватися – відправити лист на сторінку Death Cafe Kyiv в Facebook або написати на пошту deathcafekyiv@gmail.com. Після цього ви отримаєте відповідь, де буде вказано дату, місце та час зустрічі.
Тема смерті для мене – це певний Стоп у голові. Одні тільки думки викликають певний біль, дискомфорт і тривогу, а тут ще й розмовляти про це потрібно з незнайомими людьми. Одне відомо точно – це неминуче.
Реєструючись на захід, я очікувала потрапити в якийсь клуб на кшталт товариства анонімних алкоголіків. Але мені було цікаво, що все-таки там відбувається. 13 квітня я вирушила на чергову зустріч Кафе Смерті, початок був об 11:45. Цього разу зустріч проходила у Віри вдома.
У київській квартирі зібралося семеро людей, які розсілися навколо столу – вони прийшли поговорити про смерть. На великому дерев’яному овальному столі стояли чашки, тарілки, декілька чайників з різними чаями, нарізані яблука, лимон і торт Наполеон.
По квартирі бігав пес Роджер, а за шторою спав кіт.
Першою розмову почала ведуча зустрічі – Віра Кравченко. Вона розповіла історію виникнення Death Cafе, а також відзначила, що стиль Кафе Смерті – чаювання з тортом, тому що поки ми в контакті зі смачною їжею, складно впасти в сильну тривогу.
Психотерапевт запропонувала назватися кожному і розповісти, що саме сюди привело.
Роздуми про смерть
Розмову почав єдиний чоловік в нашій жіночій компанії. Він розповів, що його зацікавив такий формат, а ставлення до смерті у нього більш позитивне. Тоді він згадав фільм P.S. Я кохаю тебе, в якому похорони проходили весело, голосно та щасливо.
Далі розмову підхопила дівчинка з кольоровим волоссям. Вона поділилася, що перебувала в глибокій депресії та саме тоді близько познайомилася з темою смерті. Вважає, що люди повинні говорити на цю тему більше і не замовчувати її.
Поки я цікавилася смертю, мені хотілося жити, – поділилася дівчина.
Зараз вона продовжує шукати різноманітний матеріал, зводить його воєдино і видає свої пости в Facebook та Telegram-каналі.
Коли приходиш на похорони, то зустрічаєшся зі страхом.
Було б краще, якби це було весело і по-нормальному. По-людськи попрощатися з померлим у вільній формі на похоронах, а поплакатись у відведеному місці. Якщо вірити релігіям, то боятися смерті не варто, оскільки там може бути щось краще. Але тоді цінність життя втрачається, навіщо тут викладатися, якщо ми можемо перейти кудись. Якщо знати, що це кінець, тоді життя набуває зовсім інших фарб, – продовжила наступна учасниця.
Я ж згадала похорон своєї прабабусі, тоді я була зовсім маленькою. Там на кладовищі я не розуміла, чому деякі люди так сильно плачуть, тільки потім прийшло усвідомлення того, що більше ніколи її не побачу. Минулого літа я попрощалася зі своєю другою прабабусею – в усвідомленому віці це важче.
Чому всі люди повинні померти, – питала я у мами зовсім маленькою. Пам’ятаю, що це питання ставило її в глухий кут, вона намагалася пояснити, що таке наше життя, але я того не розуміла.
Психотерапевт попросила присутніх не вступати в дискусію на тему, що буде після закінчення життя – реінкарнація, вічність в іншому світі або зовсім нічого – це невідомо.
Я не можу з цим погодитися, бо пережила клінічну смерть і у мене є свої враження з цього приводу. Це не дає змоги не бачити життя тут і зараз. Рай і пекло є на землі, так само і там є продовження, яке залежить від того, що за життя ти прожив. Інакше я навіть не можу думати, – вступила в розмову одна з гостей.
Вона вважає, що смерть не страшна. Людина помирає і їй вже все одно, а близькі страждають. Тому до смерті ставиться добре і навпаки радіє за людей.
Віра зазначила, що тему смерті складно розгортати в особистих відносинах. Всі учасники зійшлися на тому, що потрібно мати розуміння, як саме людина хотіла би бути похованою.
Згадалися і люди, які самі готуються до смерті – відкладають гроші, обирають одяг, замовляють надгробну плиту або збирають хусточки на власні похорони.
Постало питання і про те, як кожен з нас хоче бути похований та який би напис хотів бачити на власній надгробній плиті.
Гості за столом сходяться на думці, що наші кладовища занадто похмурі – бруд, купи штучних квітів, розбиті пам’ятники. Хтось приводить в приклад цвинтар в Берліні і захоплено розказує, які пам’ятники там ставлять померлим, а хтось і зовсім за кремацію.
На зустріч було відведено три години. Чесно кажучи, я не розуміла, як так довго можна обговорювати тему смерті, але час минув швидко.
Віра повідомила, що наступне Кафе Смерті пройде в середині травня – місце ще обирає.
В коридорі квартири стоїть скарбничка, куди ми всі поклали символічний внесок на розвиток Кафе Смерті, тим самим подякувавши Вірі за гостинність, смачний торт і не менш захопливу бесіду.
Загальні враження
Побувавши на зустрічі Death Cafe, я вперше в житті змогла подумати про смерть і поговорити про неї з незнайомими людьми.
Незважаючи на таку серйозну тему, все це розбавлялося жартами. Не було дискомфорту або почуття тривоги, атмосфера була живою і захопливою.
Кожен з учасників поділився своїми враженнями від зустрічі, хтось сказав, що прийде ще. Я ж хочу, щоб про такий формат дізналося більше людей, можливо, комусь це допоможе переглянути власне ставлення до смерті.
Загальна оцінка – 9\10
Якщо ви хочете, щоб ми відвідали заклад, в якому ви часто буваєте чи який хочете проінспектувати – пишіть нам на пошту Zuieva.K@ictv.ua і ми зв’яжемось з вами. Також, підписуйтесь на наш Instagram, щоб бути в курсі всіх ревізій.
Каріна Зуєва