Генерал-майор Збройних сил України Ігор Гордійчук – один з тих, хто першими поїхав на Схід країни захищати нашу незалежність від ворога. Він командував операцією під час взяття стртегічної висоти Савур-могила, а під час відходу з Іловайка отримав тяжке поранення. Після тривалої реабілітації у клініках США повернувся до України і тепер очолює ліцей ім. Богуна, де виховує майбутніх військових.
Сьогодні, 12 листопада, йому виповнюється 47 років. У День народження Героя України, пропонуємо прочитати інтерв’ю, яке він дав журналісту Фактів ICTV Володимиру Михайлову, де розказав про те, що пережив на фронті і як відчуває себе зараз.
Про парад 2014 року
У серпні 2014 року Ігор Гордійчук перебував в тилу у ворога. Він очолював загін спецназу, який взяв висоту на Саур-Могилі на російсько-українському кордоні. Вони утримували її 12 діб, щоденно відбиваючи атаки бойовиків.
Читайте: День незалежності 2019: чи знаєте ви історію України? – ТЕСТ
Покидаючи Саур-Могилу, вивів особовий склад і останнім залишив об’єкт.
Під час однієї з атак знаходився у вантажівці, яку підірвали. Тоді отримав важке поранення голови. Тільки через два дні його госпіталізували.
Найзапекліша фаза боїв припала саме на 24 серпня, коли у Києві проходив парад до Дня незалежності.
Мені потім дружина каже: Ти знаєш, що парад. А тоді найважчі часи були – ні їжі, ні води, ні медикаментів, ні боєприпасів. Практично повна ізоляція.
Вона каже – В нас тут парад. А я відповідаю: Ну, я вас вітаю, молодці.
Я не хотів, щоб мої підлеглі, чи тим більше моя сім’я відчували, що ми у складному становищі, пригнічені.
Найважче було підтримувати морально-психологічний стан. Але це треба було робити.
Я завжди з оптимізмом дивлюсь на будь-які події. Кажу: Хлопці, підмога йде. Зараз прямо звідти до нас доправлять літаки і вертольоти. Вони летять з усіх сторін.
В реальності так повинно було бути. Вони розуміли, що ми в повній ізоляції, а там спека – липень-серпень. Без води не можна було навіть і добу. Потім почались проблеми із їжею, тому що ті консерви, які були, почали стріляти. Не було медикаментів, а переважна більшість хлопців були з контузіями. Вони були і морально, і фізично пригнічені.
Моя робота була більше підіймати їх моральний дух.
Про парад 2016 року і нагороди
Через два роки після тривалої реабілітації Гордійчуку присвоїли військове звання генерал-майора. Погони йому вручили 24 серпня 2016 року на параді до Дня незалежності. Ця подія зворушила тисячі українців.
В інтерв’ю Фактам ICTV він зізнається – про те, що його будуть нагороджувати на День незалежності, не знав:
Я до останнього моменту не знав. Не знаю, чому так, але мені ніхто не сказав. Мені говорили, що треба бути на параді – добре, я буду. А що буде вручення звання, я не знав. Дізнався, тільки коли зачитали.
Я здогадувався, що може бути присвоєно звання, але як буде його вручено. Багато випадків, коли просто дзвонять: Наказ такий-то, номер такий-то, вам присвоєно звання. А потім чи ми приїжджаємо, чи до нас приїжджають і офіційно вручають погони.
Але я тоді ще не так добре ходив, як зараз. У мене була велика палка і мене страхували. Зараз я в принципі сам можу ходити з маленькою палочкою.
Я тоді кажу: Розумієте, за військовим етикетом вийти стройовим я хотів би, але поки що не можу. Коли я із США повернувся, візок в мене ще був, але я принципово відмовився. Хай буду складно і погано ходити, але буду без психологічної залежності від візка.
Я кажу: Спробую, але якщо можна, щоб мені крісло взяли, бо я можу стояти до 10 хвилин. Тим більше, якщо сонце. Кажуть: Крісло буде, все дозволимо.
Була така альтернатива, що, можливо, в Адміністрації президента. Психологічно я був готовий. Єдине, я просив, щоб для підстраховки психологічної була дружина.
Може, мені спеціально не казали, щоб я не хвилювався. Я був там, як і решта запрошених гостей.
Це, безумовно, приємний момент. Ми, офіцери – кар’єристи. Це мрія – досягнути найвищих звань. Єдине – неприємно, що такою дорогою ціною.
Про честь брати участь у парадах
Гордійчук зізнається, брати участь у парадах – це честь для військових, а до так званих коробок, які марширують Хрещатиком, відбирають найкращих. Умовно, оцінює він, з 200 тис. військових тільки чотири беруть участь у параді.
Для нас це завжди велика честь взяти участь у параді. Переважна більшість військових ніколи цього не робили. Я порахував по ліцею – це навіть не кожен десятий.
Фото: Лазаренко Микола /УНІАН
За 30 років календарної, безперервної, сумлінної служби я один-єдиний раз брав участь у параді, коли був слухачем у Національному університеті оборони. Тоді була 10-та річниця незалежності. Це був перший великий парад з літаками. Ми довго тренувались.
Все решта – я як гість. Тому ми цим дорожимо. Так, це виснажливо. Це важка праця, але почесна.
Для нас парад – це можливість про себе вчергове заявити, що ми є, ми боремось за нашу свободу і незалежність. Ми будемо відстоювати нашу цивілізацію.
І це можливість нам відзвітувати перед вами, перед українським народом – ми підросли ідеологічно, психологічно, інтелектуально, фізично. А оцінюєте ви. Ми будемо старатись.
Про ліцей ім. Богуна
Поки Гордійчук після поранення проходив реабілітацію у США, його призначили начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Вже у квітні 2016 року він приступив до своєї роботи. Ліцеїсти саме цього закладу відкривають паради до Дня незалежності.
Відкривають, бо наймолодші. Це позитивна практика.
Чому душу і тіло ми положимо за нашу свободу? Щоб ті, хто буде після нас, були кращі за нас, щоб вони не повторювали наших помилок. Як для дітей – ми ж хочемо, щоб наші діти були кращі за нас.
Це дуже виснажливо для них. Але вони розуміють, що ми з ними розрахуємось. Потім решта буде вчитись, а вони відпочивати. Коли парад закінчиться, вони в вересні відпочивають – всі дні, які у них забрали, ми їм повертаємо.
Тут мотиваційна складова, крім того, це для них ще й моральне піднесення. Вони отримують перші відомчі нагороди від міністра оборони, подяку і медаль учасника параду.
Більше дивіться у відео-інтерв’ю: