Сунули колони ворога, сили були нерівні: як наші військові тримали оборону Ірпеня, Мощуна й Гостомеля

Із перших днів повномасштабного вторгнення росіяни сунули величезними колонами до Києва. Проте до столиці так і не дійшли, адже наші воїни – від тероборонівців до Сил спеціальних операцій – зупинили ворога в Ірпені, Бучі, Мощуні, Гостомелі. Саме ці населені пункти стали однією з головних ліній оборони Києва.

Факти ICTV поспілкувалися з тими, хто відстоював столицю на цих рубежах.

Шлях від Чорнобиля до Бучі

Артем, позивний Боцман, боєць 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади. У лавах ЗСУ із 2019 року. Пройшов шлях від Чорнобиля до Бучі. Боєць пригадує, як готувалися зустрічати ворога в зоні ЧАЕС за кілька діб до повномасштабного вторгнення.

– Нас відправили в район Чорнобиля під білоруський кордон, щоби, якщо що, стримувати ворога. Ми вже були повністю споряджені. Ми через день тренувалися, літали, висадка була саме на ці мости. Щоб у разі чого ми одразу зайняли місце оборони, – розповідає Артем.

Але тоді десантники ще не знали – на них посуне 6-кілометрова колона росіян, сили були нерівними, і довелося підривати мости.

– Відходили потім уже майже під самий Київ, десь за Ірпенем. Я ще встиг зателефонувати матері, попрощатись. Сказав, що війна почалась, що може статися що завгодно – можуть і вбити. В принципі, я вже був готовий до цього, – розповів військовий.

Артем каже, на той момент хоч і потрапляв у перестрілки, але такі бої були вперше. Дістав поранення під Бучею. Біля бійця розірвалася міна, поруч десятки поранених, частину евакуюють до цивільної лікарні в Бучі. Його оперують, а тим часом окупанти вже в місті.

Я прокинувся, а лікарі мені кажуть, що в сусідній палаті росіяни, тож готуйся до того, що вони прийдуть і запитають, хто ти такий. І це було важко – мені розрізали живіт,  я не міг захищатися, взагалі нічого не міг зробити. Вони сказали: Придумай собі легенду. Я як зараз пам’ятаю це. Вони самі мені її вигадали. Підприємець з Бучі, йшов вулицею – поранило.

Щоб врятувати воїнів, цивільні дивом через блокпости переправляють десантників в Ірпінський військовий шпиталь. А звідти пішки – на Київ. Військові вдавали з себе цивільних.

– Нас провели, наче ми цивільні. Через якісь блокпости проїжджали, я навіть не знаю.
Потім  дізнався, що в Ірпені в той же день по госпіталю працював танк, а ще через день його вже взяли росіяни. Я знаю, що хлопця, якого пізніше поранило, росіяни викинули із реанімації з третього поверху, – розповів воїн.

Артем після поранення повернувся на фронт. Уже за п’ять днів їхав на південь, потім була Донеччина, харківська операція, бої за Бахмут. Він воює досі.

Ворог сунув на Київщину великою кількістю техніки

У боях за Ірпінь, а потім і за Мощун та інші населені пункти брала участь і славнозвісна 72 окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців.

Роман, танкіст, тоді був командиром взводу. Сьогодні обороняє Донеччину біля Вугледара.

Згадує, що вже 24 лютого 2022 року колона техніки маршем вирушила на основні рубежі оборони – Ірпінь, Бучу, Мощун. Знали, що ворог теж суне великою кількістю техніки.

– Коли колони противника йшли, це було видимо й ясно. Коли ми займали рубежі, вже влаштовувалася, тоді була видна якась лінія оборони, перший рубіж оборони. Задіяно було все – танки, артилерія, всі роди військ, – каже Роман.

24-го числа його танкова рота виконувала вже перші бойові завдання. Починали з населеного пункту Гостомель і надалі вже по фронту розтягувалися, по рубежах.

У ніч із 24-го на 25-те вже о першій ночі танкові підрозділи вперше вступили в бій з бойовими броньованими машинами та танками противника, згадує Роман.

На лінії фронту були всі – від ТрО до ССО.

– Збройні сили України, Національна гвардія, територіальна оборона, Головне управління розвідки, Сили спеціальних операцій. Чи ти з ТрО, чи ти з ССО – всі робили одну справу, це було приємно. Так само бійці зі Служби безпеки України, з якими ми зустрілися, побрали автомати. Я кажу: А як вас начальство відпустило? Один із них каже: А ми не питали, взяли автомати та й поїхали. У мене он вулицею будинок за 400 метрів – куди мені тікати? Жінку й дитину вивіз, тепер будемо боронити, – розповідає Роман.

Основним завданням було втримати оборону та не допустити прориву противника в місто Ірпінь.

– Ми спочатку це активно робили, знищували бойові броньовані БМП, БТРи, живу силу противника. Але з часом були змушені вийти з оточення із населеного пункту Ірпінь. Але нічого, повернулися, отримали нову броню і вперед-вперед, – згадує боєць.

Дуже допомагали бійцям місцеві. Корегували вогонь, рахували ворожу техніку.

Люди, які виходили з Бучі, говорили, де який особовий склад, яка техніка. Хто як міг з жінок, літніх людей, так і пояснював – по-простому. А хто з чоловіків, які мали досвід військової служби, пояснювали – БМП, БТР, де танки, що в противника є і де що сховане.

Показували, пояснювали, і ми вже мали якусь мінімальну інформацію про противника, стислу оцінку його можливостей і характеру дій, розповідає Роман.

Бої за Мощун

Потім оборонці зайняли позицію біля Мощуна, це правий фланг – між Мощуном і Гутою-Межигірською в лісах.

Завдання було – знищувати всю рухому техніку та живу силу, яка буде пересуватися через створену понтонну переправу через річку Ірпінь, і якийсь час це вдавалося.

Активність була великою, противник мав сили й засоби, був дуже маневровий, тому прорвав наші лінії оборони. Але потім ми стали в останній раз стіною і втримали, згадує Роман.

Саме бої за Мощун стали вирішальними. На той час другої лінії оборони не було. Тож якби не втримали Мощун, відкрилася б дорога на Київ.

– Щогодини були критичні моменти від взяття Бучі, Ірпеня, але я думаю, що найбільший прорив був би на Мощуні, тому що там була зосереджена найбільша кількість живої сили і техніки противника, – наголошує боєць Роман.

Якби Мощун не втримали, тоді було б дуже важко. Думати про наслідки було б дуже гірко. Але нічого, втримали, завдяки тим хлопцям, які героїчно тримали позиції, зауважив боєць.

Росіяни палили Мощун ФАБами

У боях за Мощун брав участь Микола Костенко із 72-ї. Він добре пам’ятає, як село росіяни просто палили. Тож перше, про що запитує: Чи почали село хоч трохи відбудовувати?

– Там були наджорсткі бої. Там і авіація рівняла, і ФАБи. Зараз КАБи летять, а там ФАБи скидали прямо на Мощун. Мощун горів цілодобово. І вночі нас накривали, на той час у кацапів багато було боєприпасів. Вони, мабуть, випускали стільки снарядів, боєприпасів по нас, що стільки в Другу світову війну не випускали. Рівняли той Мощун нещасний… – каже Микола.

Ховатися доводилося в погребах, які позалишалися. Адже будинки руйнували та спалювали.

Ми стояли на початку Мощуна. Там був магазинчик, його зруйнували, а погріб залишився. Хтось такий погріб гарний зробив, перекриття в ньому таке міцне. Ми в ньому постійно були. По три доби жили на Снікерсах. Ми не мародерили, але їсти щось треба було, не залишаючи позицій, каже Микола.

Росіяни заходили, атакували, відходили до Гостомеля, поповнювали боєприпаси і назад.

– Там ще така була історія. Вона в інтернеті добре висвітлена. Це була перша група, яка заходила на Мощун із 155 бригади. Коли вони переправилися через переправу, їм довелося відходити під тиском артилерії і нашої піхоти. І полковника цієї 155 бригади розстріляли свої ж. Вони відійшли від переправи, і за те, що зробили це, того самого полковника розстріляли, – розповідає Микола.

На той час мало хто задумувався, що з ним буде. Всі взяли зброю до рук.

Ми не думали, хто загине. Всі розуміли, що треба захищати. Захищати країну. Захищати столицю.

– У нашого командира був знайомий місцевий, з Гостомеля. Він повзав, лазив, бігав, підкрадався до росіян і давав точні координати”, – розповідає Микола.

Люди наших військових пригощали й борщем, і яєшнею, і клали спати. Ділилися всім.

– У нас не було ключів на машині. Ми танк називаємо машиною. Їхав якийсь легковик, механік Міша Барабаш зупиняє, попросив дай щось там підкрутити. Чоловік віддав весь свій набір. Потім десь поїхав, повертається, другий набір десь взяв. Така була підтримка, що ніхто не сумнівався, заради чого все це, – розповідає боєць.

15-20 березня були переломні дні. Тоді противних уже перейшов в оборону. І згодом вороги стали копати і відходити.

Столицю та Київщину оборонці відстояли. Але все вирішується сьогодні на Донбасі.