Останній тиждень був насичений подіями, серед яких, зокрема, запровадження санкцій проти РФ, удари по російських об’єктах в Криму та інших регіонах, саміт G7 тощо.
Водночас, ситуація на фронті хоч частково і стабілізувалася на окремих напрямках, але деінде навіть загострилась, оскільки росіяни намагаються здобути максимум з тих умов, в яких перебуваються.
Якою є ситуація на фронті, що означають останні політичні події в Україні та світі, а також, як може змінитися війна, коли Росія виснажить свої наступальні ресурси? Про це Фактам ICTV розповіли військовий експерт, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко та політолог Олег Саакян.
Ситуація на фронті
Останнім часом ситуація на півночі Харківської області стабілізувалася, що визнають як посадовці, як-от начальник Харківської ОВА, так і самі військові. Проте росіяни посилили тиск на Сили оборони на Донеччині, зокрема, на Покровському напрямку.
Як вказує Олександр Мусієнко, найгарячішими напрямками на сьогодні є Покровський, і Курахівський, також тривають бої за Часів Яр. Ворог зосереджує основні зусилля на тому, щоб здобути нові рубежі та просунутися саме на Покровському напрямку, де окупанти ведуть інтенсивний наступ.
– Десь є певні тактичні успіхи. Дійсно, вони мають якісь вогневі позиції, які їм вдалося, на жаль, взяти. Але ці успіхи мають характер більше тактичний, тобто локальний, що не впливає на оперативно-стратегічну ситуацію значним обсягом, – каже експерт.
Мусієнко додає, що ворог має наміри, передусім, вийти на рубіж до Покровська.
– Вони ставлять перед собою ось таке оперативне завдання: під час цього наступу просунутися вперед із двох флангів. Північніше, це якраз безпосередньо на Покровському напрямку. Південніше, через Курахівський напрямок, намагаючись обійти наші лінії оборони, – каже керівник Центру військово-правових досліджень.
Саме на те, щоби спробувати обійти з флангів і знайти лазівки чи слабкі місця в українській обороні, противник і спрямовує свої зусилля.
Мусієнко нагадує, що, за оцінками високопосадовців із НАТО, Україна за травень завдала рекордних втрат російським військам, які становлять близько 30 тисяч.
– Ми наближаємося до межі. Ще не дійшли до цієї межі, нам треба вийти десь на рубіж від 32 тис. до 35 тис. Це та цифра втрат для росіян, які їм буде важко поновлювати. Буде важко поновити завдяки мобілізації, – каже він, пояснюючи, що сьогодні в Росії щомісяця вдається мобілізувати близько 30 тис. окупантів.
Водночас на напрямку Часового Яру ворог має певні успіхи в районі Іванівського і на східних околицях Часового Яру, де є так званий мікрорайон-канал.
– Там вони діють на лівому березі річки Сіверський Донець, де намагаються закріпитися. Наші сили їх звідти, відповідно, вибивають, – каже експерт.
Аналогічно зростають загрози для угруповання військ Сил оборони України в районі Кліщіївки, де ворог намагається діяти і проводити операції з охоплення, тобто, фактично, флангові атаки.
– Дещо зросли спроможності українських Сил оборони, адже вони, скажімо так, вийшли на більш сталі об’єми логістики, забезпечення й постачання того, що нам передає Захід. От ми буквально десь від початку червня вийшли на такі об’єми, які дають можливість це розподіляти по фронту, що дає спроможності діяти нашим силам, завдаючи саме тих рекордних втрат, які були в травні, – каже він
Стосовно Донеччини, то Мусієнко резюмує, що українські захисники стримують ворога в районі Вугледара. А от на Времівському напрямку ворог мав успіхи в районі Старомайорського, хоч і наразі й залишається заблокованим там, без подальшого просування.
На південних напрямках, як-от на Запоріжжі, на Оріхівському напрямку, істотних змін ситуація не зазнала. Тут ворог збільшив кількість артилерійських ударів і застосування балістичного озброєння безпосередньо по Запоріжжю, по об’єктах і по прифронтовій смузі, через що страждають населені пункти вздовж лінії бойового зіткнення.
– Вони збільшили кількість і частоту ударів, імовірно, для того, щоб пробувати скувати деякі наші підрозділи, стримувати наші сили або змусити нас ще перекидати туди певні війська. Однак українські війська теж проводять певні дії, завдають ударів по противнику в районі Роботиного, де вони (окупанти, – Ред.) намагаються діяти. Там розширилася сіра зона, – каже Мусієнко.
Військовий експерт також прокоментував ситуацію на плацдармі лівого берега Дніпра на Херсонщині.
– Плацдарм у Кринках на лівобережжі Херсонщини, попри те, що це незначна невелика смуга, яку героїчно продовжують утримувати наші морські піхотинці й інші підрозділи, відіграє певну роль, адже там вдається сковувати певні сили противника, таким чином не даючи їм переміщуватися на інші напрямки, – пояснює експерт.
Щодо північних напрямків, то на Куп’янському ворог за минулі два тижні дещо активізувався, в порівнянні з минулими періодами, та мав певні тактичні успіхи. Втім, зараз це просування було заблоковане Силами оборони.
З приводу півночі Харківщини, де Вовчанський напрямок, то тут спостерігаються спроби ворога обійти наше угруповання зі сходу в районі Вовчанська, вони вирішили здійснити там маневр і провести флангову атаку на схід від Вовчанська. Цю спробу було заблоковано. Траса зі сполученням між Шебекіно та Вовчанськом була взята під вогневий контроль українських Сил оборони. Це не дає ворогу нормально переміщуватися.
– Так само заблоковано просування ворога, бо спостерігаються намагання росіян ці два плацдарми – в районі Липців на Харківщині і Вовчанська – об’єднати. Там десь 10-11 км між ними. Тому там простежуються відповідні дії. Українські сили так само це блокують і роблять це доволі успішно, – пояснює експерт.
Крім того, завдаючи ударів по Бєлгородській області, Сили оборони України змусили ворога змінювати плани, а ворог почав розосереджувати свої сили.
– На сьогодні нових наступальних огрупувань чи ознак формування наступальних угруповань російських військ поблизу, безпосередній близькості біля українського кордону не простежуються на кордоні з Харківщиною. Водночас це не означає, що ворог змінив свої плани. Вони продовжують переміщувати в Бєлгородську область вихідців з азійських країн, найманців африканських тощо, – каже Мусієнко.
Отже, констатує військовий експерт, на Харківщині українським військам вдалося скувати сили ворога, тому противник змушений їх перекидати з Донеччини.
Ефект, як на який сподівалася Росія, що українські сили будуть вимушені перекинути всі свої, чи ледь не всі свої там бригади і резерви на Харківський напрямок, він працює дещо проти ворога, тому що вони самі зараз змушені це робити, каже він.
Вікно можливостей для РФ зачиняється
Постачання Заходом озброєнь, додаткових засобів ППО, дозвіл бити по Росії західною зброєю, формування нових бригад та відновлення запасів артилерії – все це призвело до того, що західні ЗМІ заявили, що вікно можливостей для Росії поступово зачиняється.
Втім, на думку Мусієнка, наразі зарано казати про те, що вікно для Росії зачиниться, оскільки ще тривають доволі інтенсивні бойові дії.
– Так, Росія не може здійснити такий потужний ривок, як би їм цього хотілося. Але ворог ще певним чином володіє ініціативою, тому треба зараз вирішити, як мені здається, важливе завдання, пріоритетне, тобто зупинити просування ворога. І це роблять наші сили. Скільки Росія ще зможе перебувати так довго в наступі? Не думаю, що довго, – каже він.
Паралельно ми спостерігаємо фактично ту фазу наступу, про який раніше попереджали й українська розвідка, і президент України, і західні партнери, каже експерт, але ворог теж виснажується.
– Здається, що не все так добре у російської армії, оскільки вони… Наступ на Харківщині це продемонстрував. Їм не вдалося вклинатися в глиб української території так, як вони хотіли б, і досягти тих результатів, які ставили, – пояснює він.
Фото: 24 ОМБр ім. короля Данила
Другий момент це те, що наразі дійсно збільшуються обсяги постачань і загалом допомоги для України.
– Чи буде у нас можливість перехопити ініціативу і піти в стрімкий наступ? Все залежатиме від того, наскільки ми зможемо за цей час наростити наші сили, накопичити наші резерви. Ви бачите, що певним чином Росія теж змогла дещо розмотати наші резерви, які були задіяні на Харківщині. Інакше неможливо було діяти, бо треба було боронитися там. І далі питання в темпах постачання озброєння і комплектування наших бригад. Зокрема й питання мобілізації, яка триває, і яка, за інформацією моїх джерел у Генштабі, дещо покращилася, – каже він.
Тому, резюмує він, з огляду на підготовку мобілізаційного резерву, локальні операції тактичного характеру можуть бути з боку України, але для того, щоб здійснити прорив, Україні потрібна авіація, більше ракет і артилерії.
– Можу сказати, що навіть ті пакети, які надають чи передбачають , то вони, так чи інакше, охоплюють і бронетехніку, і допомогу нашим механізованим підрозділам, частинам. Тобто це означає, що Захід продовжує підтримувати і цю складову, яка потрібна зокрема для того, щоб перехопити ініціативу. А далі подивимося. Від цього залежатиме, чи ми зможемо перехопити ініціативу і здійснити ривок, чи це будуть тактичні дії, десь ми наступимо, десь ми ворога витіснимо і сконцентруємося на повітряних і морських операціях по Криму, знищуючи і виносячи їхню техніку, завдаючи їм колосальних збитків, ізолюючи Крим, – пояснює експерт.
Також розвиток бойових дій може бути й на суходолі, але тут є ризики, що все перейде в позиційну фазу.
Перехоплення ініціативи Україною
Що ж до перехоплення ініціативи, то тут, вважає військовий експерт, все залежатиме від ситуації на полі бою.
Одним зі сценарієв може бути такий, коли українські війська дають зустрічний бій, адже Україна матиме резерви, які зможе залучити.
– От цей резерв чекає цього моменту, коли ми б дали цей зустрічний бій, відбили десь атаку ворога на якихось ділянках фронту, і внаслідок зустрічного бою покращили наше становище, покращили нашу тактичну ситуацію. Це може бути на будь-якій ділянці, де ворог припуститься помилки, або де ми завдамо таких втрат, що в нас з’являться можливості й будуть резерви, готові до цього. Тому, з погляду перехоплення ініціативи, планування масштабніших наступальних дій і операцій, все буде залежати від ситуації оперативної на полі бою. – каже він.
Водночас, це все буде залежати від рішень, яке ухвалить Генеральний штаб ЗСУ.
Віднайдення рішучості Заходом
Від початку літа відбулося чимало подій, які стали результатом діяльності української дипломатії. За останній час Україна отримала чимало пакетів військової допомоги, підписала безпекові угоди зі Сполученими Штатами та Японією, розпочала Саміт миру у Швейцарії, взяла участь у саміті G7 в Італії, були запроваджені санкції проти головних російських бірж, а Захід наважився надати Україні $50 млрд із заморожених активів РФ.
Політолог Олег Саакян вважає, що зараз можна спостерігати те, що Захід пройшов свій психологічний і політичний бар’єр в тому, щоб перехопити ініціативу у Російської Федерації.
– Відмовитися від підходу червоних ліній і, власне, перейти до проактивності підняття ставок. Звідси й надання літаків Францією, і підготовка солдатів, і обговорення коаліцій щодо навчання українських військових на території України. США надають дозвіл бити по території Росії власною зброєю, озвучуючи території на 200 миль (320 км) вглиб Росії, але надаючи дозвіл на конкретні види озброєння, які сягають ліміту до 100 км, залишаючи ще простір на виріст, який декларується перед Росією.
Туди ж підтримка в $50 млрд і багато інших кроків, які демонструють, що Захід узяв і набрався рішучості. Власне, до цього Україна була вимушена весь час перехоплювати ескалаційну ініціативу і демонструвати, тупцюючи буквально на цих червоних лініях, яких немає, змушуючи Захід реагувати адекватно на ситуації, – пояснює він.
Експерт нагадує, що згодом світ побачив, що “ці поклади вкрай дефіцитного ресурсу рішучості були знайдені не тільки в Україні, а й у Європі”.
Фото: Офіс президента
– Зрештою, ми бачимо, що коаліція рішучих розширилася майже до всього Європейського Союзу. Передусім, Франція, північні країни європейські, частина центральноєвропейських країн. Країни Балтії там давно вже були і чекали на всіх інших разом із Британією, – нагадує він.
За словами Саакяна, Сполучені Штати на пів року випали з теми підтримки України, чим скористалася Росія і встигла підняти голову та нахапати додаткових аргументів, нібито їм вдасться перемогти воєнним шляхом.
– Тепер і Штатам, і Європі довелось ухвалювати рішення, щоб перехоплювати ескалаційну ініціативу, – каже він.
Другим моментом є підтримкв України в довгостроковій перспективі.
– Ціла низка кроків, як у межах формату Рамштайн, і формату G7, що є фінансовою і санкційною частиною – все це скеровано на те, щоб продемонструвати, що з розрахунку на тривалий час у Росії немає жодних шансів. Що підтримка України буде системною і затяжною. Стільки, скільки буде необхідно. Не для того, щоб продекларувати, що війна може тривати бозна скільки, а для того, щоб продемонструвати Росії, що пересидіти, виграти у довгу, або ж переморгати Захід Росії не вдасться, – пояснює політолог.
Олег Саакян наголошує, що Україна вже має цю підтримку, а тому розраховувати на воєнну перемогу Росії не доводиться.
Заморожені активи РФ
Під час саміту G7 лідери ухвалили рішення щодо виділення Україні кредит на $50 млрд з доходів, які надходять з російських заморожених коштів.
Олег Саакян вважає, що таке рішення стало безпрецендентним для Заходу та є елементом квазіконфіскації цих активів РФ.
– Тепер платить російська держава. Не активи російських олігархів, російських корупціонерів, не російських державних компаній, які арештовувалися, а безпосередньо російська держава з власних суверених активів вже починає платити Україні. Ось через такий перехідник, механізм кредитування, точніше, навіть не кредитів, а безповоротної підтримки для України у вигляді кредитів, які погашаються російськими грошима, – пояснює він.
Удари по Криму
Протягом минулих тижнів значно зросла кількість ударів по Криму, а саме по військових об’єктах на півострові, де знищуються російські РЛС та засоби протиповітряної оброни.
Вочевидь, українські війська хочуть розчистити небо і дати Україні більше можливостей. Втім, вважає Олександр Мусієнко, все це є реалізацією певної послідовної стратегії.
Ця стратегія щодо Криму, вважає експерт, має декілька етапів.
– Перший етап – це завдання ударів по радіолокаційних станціях і засобах виявлення та спостереження, стаціонарних, такі, як в Алушті або на Ай-Петрі були. Так само по радарах, які були і в районі Керчі, по них били, і по системах ППО безпосередньо – ЗРК, С-300, С-400. Завдають їх, зокрема, переважно балістичними ракетами, ATACMS – для того, щоб привести вже до наступного етапу, – каже він.
Отже, у майбутньому з’явиться більше можливостей для залучення комбінованих ударів, зокрема авіацією, за допомогою ракет SCALP, Storm Shadow, які встановлюються на такі платформи, як F-16.
– Другий етап – це вже удари комбіновані із застосуванням всього, що в нас є: повітряні дрони, крилаті ракети, балістичні, а також надводні дрони. Тому цей другий етап передбачає удари по логістиці ворога. Ми бачимо вже певні паростки цього етапу – це удари по Керченській переправі, так само на черзі Кримський міст, безумовно, – каже експерт.
Наступним кроком буде розширення безпосередньо меж ударів на інші військові об’єкти ворога, які розташовані не тільки тільки в Криму, а й на лівобережжі Херсонщини.
Росія, вважає Мусієнко, втрачає зараз багато техніки, особливо ППО, яке коштує доволі дорого, а виробляти такі системи – це забирає певний час.
– Коли вони передислоковують з інших напрямків, у нас відчиняється вікно можливостей і лазівки для того, щоби бити по тих точках, звідки вони це ППО знімають, – пояснює він.
Третій етап, резюмує Мусієнко, може передбачати задіювання більшої кількості авіації, коли Україна зможе собі це дозволити, і збільшення ще інтенсивності ударів, зокрема для того, щоби пробувати проводити і сухопутну операцію хоча б на лівобережжі Херсонщини, де діють Сили оборони. Це дозволить витиснути ворога і збільшити географію ударів.
– Ну, а в майбутньому, це вже фінальний етап, коли в нас будуть спроможності й можливості задіювати, в тому числі, навіть і морський десант. Наші Військово-морські сили і морська піхота активно тренуються і проходять навчання до висадки десанту, зокрема. Ось, власне кажучи, мета цього всього, вона передбачає таку стратегію, – каже він.
Безпекові угоди
Україна на тому ж саміті G7 змогла підписати одразу дві безпекові угоди – з ключовим партнером Сполученими Штатами, а також з Японією, що стало абсолютно проривним кроком для цієї азійської країни.
Разом з тим, на думку Олега Саакяна, наразі світ перебуває на етапі деструкції світопорядку, коли міжнародне право “не витримало удару російської агресії і проявило свою імпотентність”.
– Він (світопорядок, – Ред.) не зміг ані убезпечити, ані відреагувати, ані зараз не здатний до того, щоб зупинити агресорів і притягнути до відповідальності. В цих умовах будь-які міжнародні договори були поставлені під питання. Балтійській країні можна запитати, наскільки вони вірять, що НАТО їх дійсно буде захищати, і наскільки вони готуються самотужки до того, щоб забезпечити для себе реалізацію цього пункту. Можна запитати у інших держав, наскільки вони переживають, що гарантії, дані їм, будуть дотримуватися. Вони всі поставлені під знак питання. Тому очікувати, що під час війни з ядерною державою в нинішніх умовах загальносвітової деструкції хтось з Україною підпише союзницький договір, було б вкрай інфантильним. В принципі, підписати його могли б, але те, що його будуть дотримуватися, власне, жодних гарантій ні в кого не було б, – каже політолог.
Фото: ОПУ
Паралельно наявний момент із політичною кон’юктурою, а саме те, що внутрішня політична нестабільність у таких західних державах, як, наприклад, США, можуть призвести до того, що республіканець Дональд Трамп, який може перемогти на виборах у США, може скасувати угоду з Україною, або ж просто не дотримуватися її.
– Тому, якщо говорити про угоду зі Сполученими Штатами, він є одночасно і найсильнішим, і найслабшим. Найсильнішим, бо він дуже деталізований, і тому що, на відміну від договорів з іншими країнами в межах G7, це дійсно є не договором про безпекову співпрацю, це безпековий договір. У ньому ширші й конкретніші пункти, і є певні зобов’язувальні частини, – пояснює політолог.
Відкритим залишається питання про те, чи буде ця угода внесена в Конгрес США для ратифікації.
– Якщо Конгрес проголосує за неї (угоду, – Ред.), то це надасть йому статус політико-правового характеру. Звісно, сам формат цієї угоди не передбачає ратифікації, тому це не буде суто правовим документом. Але він може стати політико-правовим і міжнародним документом. А це вже додатково зобов’язувальна сила. У разі, якщо так станеться, це додасть йому сили. Якщо цього не буде, то дійсно будь-який наступний президент Сполучених Штатів може просто відмовитися його виконувати, – пояснює політолог.
Це саме стосується й інших угод, вважає Саакян. Але це не робить із цих документів фіктивні договори, як, наприклад, Будапештський меморандум, оскільки документ, підписаний у 1994 році в Будапешті, гарантував загальні принципи й консультації, на кшталт, “ми вам допоможемо” – і на цьому крапка.
– А ці безпекові договори, вони описують, як саме допоможуть, в які терміни, як збираються і коли ці консультації, яка техніка надається зараз, яка потім, які потреби, як вони визначаються. Він має в собі закладені механізми, – пояснює він.
Окремо політолог вказує, що ці безпекові угоди “є чесними”, оскільки сторони-підписанти визнають, що вони не готові наразі гарантувати виконання конкретних пунктів або конкретних зобов’язань і взяти їх на себе, “бо в такі моменти деструкції загальносвітового порядку ці гарантії просто неможливі”, пояснює Саакян.
Тому, продовжує експерт, якщо міжнародні суб’єкти не погоджуються давати таких гарантій, то це свідчить якраз про адекватність того, що вони розуміють, що цих угод “дотримуватися не факт, що зможуть”.
– І для нас важливо не мати таких ілюзій. А ці договори створюють дуже широку рамку стосовно співпраці. Це не про рибу у вигляді безпеки. Це про вудочку, тобто можливість зловити цю рибу. Правильне використання цих договорів дозволить Україні гарантувати власну безпеку. Починаючи від обміну розвідданими, виробництва озброєння, передавання технологій, спільних навчань, спільних програм, багатьох різних сфер, які регламентуються цими договорами, і в їхніх межах можуть потім підписуватися міжурядові угоди, між угодами між господарюючими суб’єктами, наприклад, виробниками озброєння, – каже він.
Крім того, резюмує Олег Саакян, частина з цих угод має секретний характер, тому цілком імовірно, що є вже певні підписані рамкові угоди.