У ніч на 29 липня 2022 року на території колонії окупованої Оленівки, що на Донеччині, пролунав надпотужний вибух. Росіяни влаштували теракт в одній із казарм, де утримували українських військовополонених – бійців полку Азов. Наразі відомо, що в результаті вибуху загинули щонайменше 57 українських полонених, понад 130 – зазнали поранень.
Росія одразу ж звинуватила Київ, мовляв, це українці вбили своїх же, вгативши по колонії з американської реактивної системи HIMARS. Україна ж категорично відкинула це звинувачення, заявивши, що теракт влаштувала саме РФ.
Факти ICTV розповідають про теракт в Оленівці дворічної давнини.
Евакуація з Азовсталі у полон
Оборона Маріуполя була надважкою від самого 24 лютого 2022 року: російські окупанти оточили місто, нещадно руйнуючи всю інфраструктуру. Масивні авіабомби постійно летіли й на Азовсталь. На комбінаті тоді ховалися як звичайні маріупольці, так і бійці полку Нацгвардії Азов, морські піхотинці, прикордонники, поліціянти. У людей закінчувалася провізія, вода та ліки, було багато поранених, тому постала нагальна потреба в евакуації із заводу.
Командир 36 окремої бригади морської піхоти ВМС Сергій Волинський (Волина) закликав іноземні держави провести екстракцію з Азовсталі – вивезти сотні військових та цивільних у безпечне місце. Росіяни ж тривалий час не погоджувалися на будь-які умови евакуації. 16 травня окупанти продовжили спроби зайти на Азовсталь.
Того ж дня російське Міноборони заявило, що домовилося з українськими захисниками про вивезення поранених бійців, але на окуповану територію – до медичного закладу в Новоазовську.
У Генштабі ЗСУ зазначили, що гарнізон Маріуполь виконав поставлене бойове завдання, тому командири підрозділів отримали наказ зберегти життя свого особового складу.
– Розпочалася евакуація 53 важкопоранених військовослужбовців. Їх доставлено до медичного закладу у Новоазовську. Ще 211 захисників через гуманітарний коридор були евакуйовані до Оленівки з подальшим поверненням їх на підконтрольну Україні територію через процедуру обміну, – йшлося у повідомленні Генштабу.
Процес евакуації з Азовсталі тривав з 16 до 21 травня під гарантії безпеки від ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста, а також Туреччини, Швейцарії, Франції та Ізраїлю.
Згодом президент Володимир Зеленський заявив, що захисники, виведені із заводу Азовсталь, мають бути звільнені за процедурою обміну.
Теракт в Оленівці: що відомо
Фото: Офіс генпрокурора
Виправна колонія №120 в окупованій з 2014 року Оленівці стояла пусткою. Окупанти ж із початком повномасштабної війни вирішили розконсервувати її та звозити туди на фільтрацію українських військовополонених.
Вранці 27 липня 2022 року російські охоронці відвели групу ув’язнених на промислову територію. Людей завели до абсолютно необлаштованої шлакоблокової будівлі з бляшаним дахом: там просто стояли ліжка без матраців, також нашвидкуруч викопали яму-туалет.
Полоненим 28 липня заборонили виходити надвір.
Вибухи на території колонії сталися у проміжку від 22:00 28 липня до 01:00 29 липня.
За свідченнями тих, хто вижив, картина була страшною: все в крові, у людей були відірвані кінцівки, розірвані животи. Лежали обвуглені тіла. На допомогу кинулися полонені медики та наші військові з інших бараків, проте керівництво в’язниці не дозволило навіть близько підійти. Швидкі за пів години теж стояли у воріт в’язниці, та й їх не пускали.
Лише за шість годин поранених почали вивозити. А до того часу ще більше людей померли від больового шоку та втрати крові.
До лікарень везли КамАЗами, у які поранених складали абияк. Машини, їдучи, на ямах не гальмували, через це азовці також травмувалися. В одній машині дорогою до лікарні загинули ще двоє українців.
Розслідувачі Медійної ініціативи за права людини опитали свідка, який бачив, як росіяни принесли на місце теракту мішок із якимись уламками й розкидали їх.
Із наступного дня тих, хто вижив, ізолювали від решти військовополонених у колонії. В аналізі ООН зазначається, це робилося для того, щоб ті, хто вижив, не змогли розповісти іншим про вибух, оскільки деякі в’язні мали доступ до мобільних телефонів і прямий зв’язок з Україною, повідомляє AP у своєму розслідуванні
Також інших українських в’язнів відправили до розбомбленої казарми і наказали прибрати уламки та рештки тіл. Є свідки, які бачили чоловіків в камуфляжі, що принесли ящики на місце вибуху і розклали на лавці неподалік фрагменти снарядів HIMARS.
Згодом прибули російські офіційні особи у супроводі російських журналістів, чиї знімки покручених, обвуглених двоярусних ліжок облетіли весь світ. За словами полонених, після того, як всі пішли, чоловіки в камуфляжі забрали уламки ракет HIMARS у ящики та зникли.
До речі, згідно із Женевською конвенцією, ненадання допомоги пораненим є воєнним злочином, що кваліфікується як жорстоке поводження з полоненими.
Недопуск комісії ООН
Одразу після вчиненого теракту в Оленівці в ООН створили спеціальну комісію для розслідування воєнного злочину. Проте росіяни нікого не пустили на місце трагедії. Переговори про доступ були тривалими і, зрештою, безрезультатними. Місію розпустили 5 січня 2023 року, вона так і не відвідала Україну.
Окрема Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, яка працювала ще з 2014-го, проаналізувала показані на російському телебаченні свідчення 16 постраждалих, вивчила публічні світлини з місця подій і проаналізувала 20 заяв, зроблених російськими чиновниками, які відвідали в’язницю. Висновок Моніторингової місії – Росія спланувала і здійснила теракт в Оленівці.
Згодом у широкому звіті ООН зазначили, що напад на казарму здійснено зі сходу на захід, тобто саме з окупованої частини України. Але Організація не стала публічно звинувачувати Росію.
Чому досі не встановлено точної кількості жертв теракту в Оленівці
Getty Images
Координаторка Медійної ініціативи за права людини, журналістка Тетяна Катриченко у коментарі Фактам ICTV розповіла, що станом на сьогодні досі не відома точна кількість загиблих полонених в Оленівці.
– Україна не може назвати точну цифру загиблих. У межах обміну росіяни деякі тіла повертали як “оленівські”. Низку ДНК-експертиз вже проведено, але ще є кілька тіл загиблих, особи яких наразі не вдалося встановити. Тобто Україна не знає, хто ці люди, – наголосила Тетяна Катриченко.
Якщо взяти список 193 українських військових, яких із Маріуполя перевезли до Оленівки, то росіяни видали перелік тих, хто загинув, за їхньою інформацією; друга частина – це ті, хто були поранені. А третю частину окупанти не надали.
– Це були, на їхню думку, легко поранені, яких не возили до лікарень, вони залишилися на території колонії в Оленівці. І зараз є така проблема, не встановлено досі навіть список всіх 193 осіб, які перебували в цьому бараці під час вибуху. Тобто, щоб за прізвищами назвати всіх 193-х, то ні, – говорить Тетяна Катриченко.
Це можна пояснити ще й тим, що не всі азовці з Азовсталі добре знали один одного, бо хтось служив із 2014 року, хтось пізніше приєднався, а хтось – уже на Азовсталі, після початку повномасштабного вторгнення.
– У декого навіть було два позивних: тобто одну й ту саму людину хтось називає одним позивним, а хтось знає вже під іншим. А в обліку Азова другого позивного немає. Та з опису ми чітко розуміємо, що йдеться про одну й ту саму людину, – розповідає Тетяна.
Також досі Україна не знає, чи всі тіла вбитих в Оленівці Росія повернула.
За інформацією експертів Медійної ініціативи за права людини, на сьогодні окупанти не використовують колонію в Оленівці для утримання полонених.
Росіяни нікого не допустили в Оленівку
Тетяна Катриченко наголошує, що після вчиненого теракту росіяни нікого з міжнародних організацій не пустила в Оленівку, лише своїх журналістів: Червоного Хреста там не було, Комісію ООН, яку сформували для розслідування трагедії в Оленівці, також не допустили. І це є основною і важливою проблемою для розслідування, що на місці вибуху доступу української сторони, міжнародних спостерігачів нема, адже це дуже ускладнює процес розслідування.
На думку Тетяни, на те, щоб Росія когось допустила в колонію, має бути політичне рішення на найвищому рівні, щоб показати, що немає чого приховувати. Та якщо досі нікому не дозволили там побувати, то навряд чи й зараз дозволять.
Росія глобально ненавидить Азов
За словами Тетяни Катриченко, перша причина, чому росіяни вчинили той жахливий злочин, це через бійців Азову. У РФ глобально ненавидять Азов і постійно в публічній сфері про це згадують.
По-друге, Росія думала, що світ повірить у версію причетності України до трагедії в Оленівці, а сталося якраз навпаки – жодного інформаційного зиску росіяни не отримали. Тому тему Оленівки РФ вирішила надалі просто замовчувати.
– Росіяни говорили, що казарму з азовцями начебто обстріляли HIMARS. А будь-яка людина, яка трохи дотична до військової справи, скаже, що HIMARS там не могло бути, бо тоді була б більша вирва і всі б загинули. Та росіяни все одно наполягають на своїй версії, яка, очевидно, є абсурдною, тут навіть не треба якихось спеціальних розслідувань проводити. Та й в ООН заявили, що то були не HIMARS і не Україна. Ну, тобто фокус у росіян не вдався, – наголошує Тетяна Катриченко.
Та, попри зневагу росіян до міжнародного права, до Римського статуту, вони все одно думають над якимись правовими механізмами, для того, щоб їх у майбутньому застосувати проти України.
Історія прикордонника з Оленівки
Факти ICTV поспілкувалися з українським прикордонником Віталієм Супруном, який теж побував в Оленівці. Щоправда, 29 квітня звідти його перевезли до іншої в’язниці в Росії, тож свідком теракту він не став.
Віталій Супрун у полон потрапив у Маріуполі із заводу Ілліча разом із 36 бригадою морської піхоти.
Він розповів, що коли росіяни їх туди привезли, облаштованої в’язниці там не було. А вже за тиждень почали все білити, фарбувати, висаджувати дерева.
Прикордонник розповів, що росіяни завжди дуже ретельно серед полонених вишукували азовців: Вони по тюрмах, в яких я тільки не був, у тих людей, у яких були певні татуювання, одразу ж питали: Азовець? Нацист? Ну, відповідно вже застосовували фізичну силу й інші засоби насильства… Вони ж, коли застосовували фізичну силу чи до мене, чи до інших хлопців, які перебували в інших російських тюрмах, то рідко контролювали свою силу. Там стільки ненависті в них. Чому так? Я не знаю.
Український прикордонник вважає, що з плином часу знайти на місці вибуху тієї казарми в Оленівці навряд чи щось вдасться, бо росіяни там давно все почистили та прибрали. Тож якісь свідчення хіба що від місцевого населення можна буде отримати, якщо Україна колись потрапить в Оленівку.
– Спочатку (після вибуху, – Ред.) їхнім репортерам все показали, вони там все гарно, красиво відзняли, а потім “декорації” тихенько прибрали… Вибухом в Оленівці окупанти хотіли показати росіянам, тобто внутрішньому споживачу, що Україна нібито не турбується про своїх полонених, сама їх знищує… Нам в одній в’язниці приносили телевізор і показували їхній перший федеральний канал – я не знаю, як його можна дивитися! А уявіть, як із мозком у тих людей, які постійно таке дивляться, – розповів Віталій Супрун.
Версію прильоту з HIMARS по колонії в Оленівці прикордонник не сприймає. За його словами, якщо й був удар артилерією, то лише з окупованої території. Наприклад, із боку Донецька: Поки ми були там, постійно чули, як снаряди літали в бік Маріуполя, Волновахи. Було чути, як між Донецьком і Оленівкою стояли артустановки, які відпрацьовували по позиціях наших військових.
Що кажуть юристи про теракт в Оленівці
У коментарі Фактам ICTV Анна Буквич, заступниця голови Комітету Асоціації правників України з міжнародного права, адвокатка, менеджерка з юридичних питань Alter Domus (Luxembourg) наголосила, що Міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні має встановлювати факти злочинів, а не переслідувати злочинців або виносити вироки.
Подані до комісії матеріали та її звіт надалі можна використати в Міжнародному кримінальному суді (МКС), Міжнародному трибуналі з питань агресії та інших організаціях, які можуть притягувати до відповідальності за вчинення воєнних злочинів. Для того, щоб окремі факти потрапили у звіт, у Міжнародної комісії ООН має бути доступ до матеріалів, які вона надалі верифікує та має визначити як юридичний факт.
– Оскільки наразі доступу до місця вчинення злочину немає, то єдине джерело отримання доказів – це показання свідків, які можна долучити до справи разом із матеріалами, що розслідуються національними органами України. Чи буде цього достатньо, наразі важко сказати. Однак усі докази будуть розглянуті сукупно, включно зі свідченнями полонених. Завдання національних органів України – збирати докази у різному вигляді, – наголосила Анна Буквич.
Зібравши докази, Україна має право скликати комісію ООН, оскільки звіт останньої може мати важливе значення для МКС. Наразі є низка ініціатив від міжнародних громадських організацій щодо відновлення роботи цієї комісії ООН, зауважує адвокатка Анна Буквич.
На думку юристки, комісію ООН необхідно відновлювати, та водночас її роль не варто переоцінювати. Це більше додатковий інструмент, який може бути важливим аргументом для МКС. Все ж головна роль у розслідуванні трагедії в Оленівці належить національним органам розслідування України.
До речі, факти щодо теракту в Оленівці є в інших звітах комісії ООН щодо воєнних злочинів і досліджені на основі заяв свідків.
Наскільки важливим є доступ до Оленівки
За словами адвокатки Анни Буквич, безперечно, безпосередній доступ до місця трагедії в Оленівці є важливим, оскільки там можна зібрати прямі докази.
– У разі, якщо доступу не буде, Україна має право подати наявні у нас матеріали на основі виключно показань свідків. Та візьмуть ці докази до уваги, важко сказати. МКС розглядає кожен випадок порушення міжнародного права окремо, тут немає якоїсь аналогії або алгоритму. Важливо те, чи будуть ці матеріали достатніми для руху справи далі. І в цьому контексті саме звіт Міжнародної комісії ООН може мати важливе значення, на основі якого МКС ухвалить рішення, чи починати розгляд справи, – говорить Анна Буквич.
Якщо МКС вирішить, що поданих матеріалів достатньо, то суд розпочне слухання. Тут усе залежить від того, як ефективно попрацюють наші національні органи.
Кого можуть притягнути до відповідальності у МКС чи на трибуналі
За словами адвокатки, міжнародні трибунали розглядають справи щодо вчинення злочинів найвищим керівництвом держави, тобто осіб, які віддають накази. Але це стосується злочинів агресії. Тобто відповідальність за злочин агресії вищого керівництва РФ вирішуватиме саме трибунал.
МКС розглядає інші воєнні злочини, окрім злочину агресії, та, як правило, такі справи також стосуються вищого керівництва.
– Безумовно, українське національне правосуддя є першим дієвим механізмом притягнення до відповідальності виконавців теракту в Оленівці, – зауважує Анна Буквич.
Які обвинувачення Україна може висунути проти РФ щодо трагедії в Оленівці
За словами Анни Буквич, найбільш реальним є подання матеріалів до МКС і притягнення до відповідальності осіб, які віддавали накази на вчинення вибуху в Оленівці.
