Міністр юстиції Павло Петренко анонсує реформу тюрем і СІЗО. У першій частині інтерв’ю сайту Факти ICTV він пояснив, як переноситимуть СІЗО за межі міст (зокрема, продаватимуть Лук’янівське), хто і чому блокує реформу, а також про знущання над в’язнями.
“Реформа – це гроші, яких у держави немає” – такою тезою Петренка закінчувалася перша публікації…
Частина І: Петренко: Проти Мін’юсту виступив великий бізнес, аби зупинити реформу тюрем і СІЗО
Частина ІІ
– Де взяти гроші?
– По-перше, залучати технічну допомогу. Проводимо переговори з урядом Норвегії, який зголосився профінансувати реконструкцію колоній однієї області та систему пробації. Пілотною буде Харківська, Дніпропетровська, Сумська або Полтавська область.
Якщо проект з урядом Норвегії виявиться успішним, тоді можна долучати США і Канаду.
По-друге, впроваджувати систему державного і приватного партнерства – як у випадку з перенесенням за межу Києва Лук’янівського СІЗО..
– Тобто, іноземці мають фактично повністю профінансувати реформу?
– Ні, це нереалістично. Норвежці, наприклад, у Молдові взялися за реконструкцію усіх колоній, але Україна – велика.
У нас 148 колоній, 70 тисяч в’язнів. У цілому, система розрахована на 200 тисяч в’язнів. Наразі вона заповнена наполовину завдяки гуманізації законодавства (економічні злочини не тягнуть за собою ув’язнення).
– Поясніть активність норвежців.
– В рамках державної програми щодо захисту прав людини у них є окремий підрозділ просування стандартів захисту прав людини в установах відбування покарань. Також ми маємо хорошу комунікацію на рівні міністерств юстиції. Ініціативу по Україні особисто патронує міністр.
– Конкретизуймо етапи реформи, а також її фінансове забезпечення.
– Справа не в грошах. Це питання політичної стабільності та підтримки в парламенті. Комплексну реформу пенітенціарної служби я презентував, вона підтримана і урядом, і послами країн G7. Водночас я усіх проінформував, що її юридично розпочну, щойно ми розумітимемо, що у парламенті є підтримка. Нам треба буде ухвалити низку законів. Вони технічні, але якщо їх не проголосувати… Залишати тюрми у “підвішеному” стані – в таке я грати не збираюся.
– А якщо будуть перевибори?
– Тоді новий склад уряду повинен повертатися до неї. Але без розуміння, що ти можеш довести реформу хоча би до певного етапу, краще не починати. В сьогоднішніх умовах можна вирішувати проблему Лук’янівського СІЗО, наприклад.
– То що все-таки з грішми?
– Реформа розрахована на поетапне впровадження по областям. Розраховуємо на укладення договору з Норвегією. Поспілкуємося з канадцями. У них є бажання фінансово підтримати нас, але вони теж повинні відчувати стабільність. Можливо, Канада візьме одну-дві області за прикладом Норвегії. Це поки що моя пропозиція, ще немає офіційного підтвердження.
Треба прибрати безлад у використанні коштів, які зараз виділяються на ДПтС – а це 2, 96 млрд грн. Ми точно введемо систему електронних закупівель, проведемо скорочення адміністративного апарату, аудит усіх державних підприємств системи ДПтС. Є ідея вивести їх в окремий холдинг, зробити незалежний керуючий орган, який складатиметься з незалежных директорів, як це робиться у великих державних компаніях. Реально збиткові підприємства – закрити. Інші мають приносити прибуток. Уявіть, тільки сільськогосподарськими підприємствами опрацьовуються 46 тис. га землі!
– Скільки заробляє в’язень?
– У середньому, 286 грн на місяць.
– То в’язню простіше не працювати.
– І це велика проблема – тільки 17% з них працюють. Якби ми їх мотивували нормальною заробітною платою….
– Нормальна – це яка?
– Хоча би та, яка відповідає середній у регіоні в тій сфері, в якій вони працюють. Ті ж швейні фабрики, які є в системі пенітенціарної служби, спокійно можуть закривати державні замовлення з пошиття одягу для Національної гвардії, Міністерства оборони.
Наприклад, у Великій Британії працює система дистанційного навчання: великі компанії навіть за свої кошти вчать в’язнів, а після звільнення беруть їх на роботу. Європейці нам пропонують схожу систему навчань. Це теж важливий елемент соціалізації, адже із в’язниці людина виходить, набувши певну професію.
Але у Великої Британії інша проблема – державі доводиться вчити ув’язнених читати й писати. В Україні рівень освідченості досить високий. Тому може йти мова про дистанційне навчання робітничим професіям.
Європейці готові ділитися такими програмами, у тому числі їх фінансувати.
– Ви говорили, що середня зарплата охоронців в’язниці – близько 2 тис. грн. Реформа передбачає підвищення?
– Так, за рахунок скорочення адміністративного апарату. Отримуватимуть близько 5 тисяч грн.
– Цього вистачить?
– Не вистачить, але так ми хоча би наближатимемося до стандартів тієї ж поліції. Згідно з законом, особи в погонах, які здійснюють охорони установ, у грошовому забезпеченні прирівняні до поліцейських. Але фінансування на це немає.
За рахунок переатестації на основі центрів поліції, ми плануємо залучити нових людей, які прийдуть з іншим ставленням до роботи в колонії.
Я розповідаю концепцію… Вона має так багато спрямувань, які треба міняти, що втілення її у життя… Я спілкувався з міністром юстиції Литви. У цій країні в 10 разів менше колоній. Там розпочали реформу 4 чи 5 років тому і досі не завершили.
Реформа потребує великих інвестиційних вкладень. Дуже складно у бідній країні пояснити громадянам, чому витрачаються мільярди гривень на будівництво або реконструкцію тюрем, коли пенсія або мінімальна зарплата – нижче прожиткового мінімуму.
– Поясніть громадянам зараз.
– Реформу треба робити з максимальним залученням внутрішніх ресурсів пенітенціарної служби. Тому перший її етап – не додаткові кошти з бюджету. У мене навіть рука не піднімається підписати запит на отримання мільярдів гривень для будівництва нових колоній, коли я розумію, який рівень пенсій у країні. Ми використовуватимемо кошти донорів, а також оптимізовуватимемо саму пенітенціарну службу. Наприклад, переведемо в електронний формат усі державні закупівлі для ДПтС; скоротимо і водночас підвищимо зарплати для тих, хто залишиться; оптимізуємо державні підприємства, які мають приховані доходи. Через кілька років, маю надію, ситуація в країні покращиться, тоді й треба буде робити інвестиції.
Основна ціль реформи полягає в тому, аби люди, які порушили закон, залишалися людьми.
– І цього розуміння не вистачає?
– Так само, як і аргументів пояснити громадянам, що потрібно виділити кілька мільярдів грн на будівництво нових тюрем.
– Пріоритет – СІЗО чи в’язниці?
– СІЗО.
Другий пріоритет – пробація. Державі не вигідно, аби людина знову вчинила злочин та сіла за грати. Простіше повернути її до соціуму. Приміром, за системою пробації неповнолітніх, яку ми уже запустили з канадцями, 96% неповнолітніх поки що не повернулися повторно до в’язниці. Це комплекс заходів по спілкуванню з психологом, пошуку професії, навчальним програмам.
Третій пріоритет – оптимізація структури, економія коштів через прибирання невиправданих витрат і направлення цих коштів як на реконструкцію колоній, так і на покращення умов для співробітників.
Останнє – суспільство має знати про ці проблеми, ми станемо відкритішими. Інакше суспільну думку не зміниш.
– Литва реформує п’ятий рік, у нас, прогнозуючи, після 5 років треба поставити три крапки?
– Так. Тим більше, потрібна політична стабільність. Якщо не буде підтримки цієї Верховної Ради, значить, інша Верховна Рада впроваджуватиме реформу. Про це треба говорити відверто.
– Чи можливе впровадження приватних тюрем?
– У некороктостроковій перспективі. Насправді приватна тюрма – відносний міф, оскільки все рівно режим, відповідальність за безпеку в’язнів несе державна установа. Приватна тюрма – це, можливо, мікс-аутсорсинг, надання частини послуг. Тому повністю приватних тюрем, де всі гуляють хто як хоче, я ніде не зустрічав.
– “Приведення умов утримання до європейських стандартів” – це ваша цитата. “Європейські стандарти” – це ж навряд чи історії, коли в’язнів відпускають додому на вихідні.
– Чому ж? Все залежить від важкості злочину. В Україні в’язні, які вчинили злочини середньої ступені важкості, після відбування певного строку в колонії, мають право переміщуватися до т.зв. поселення – населеного пункту поблизу колонії й у ньому проживати з родиною.
На рівні законодавства такі умови є, і водночас є зловживання з боку працівників відповідних колоній. Фактично це частина великого корупційного бізнесу – умовно-дострокове звільнення, покращення умов відбування покарання.
Якщо загальні умови погані, то є потреба їх покращувати. Наше завдання зробити загальні умови такими, які би забезпечили мінімальні людські стандарти. Ті ж барачні умови в СІЗО – це 30-ті роки 20 ст.
За законодавством в ув’язнених є багато прав: на користування телефоном, необмежену кількість побачень з членами родини, приміром. На рівні співробітників колоній відбуваються зловживання, які комусь створюють кращі умови доступу до таких послуг, а комусь гірші. Це можна вирішити підняттям зарплат співробітникам установ, аби ті не займалися побутовим рекетом, з іншого боку – можливість отримання деяких платних сервісів ув’язненими безпосередньо в камері.
– Наприклад?
– Можливість замовлення їжі ззовні. Є стандарти безпеки, тож кейтингові служби можуть доставляти їжу. Така послуга є у всіх країнах ЄС.
Друга послуга – можливість придбання цигарок. Сьогодні на цигарках у колоніях цілий бізнес.
Третя – користування телефоном, якщо це передбачене законом. Потрібно встановити стаціонарні апарати в колоніях.
Інтернет з певними обмеженнями – так само передбачений законом.
– А він є?
– У деяких колоніях. Але в більшості немає, бо у керівництва колоній відсутня мотивація робити точки доступу до Інтернету.
Насправді дуже багато чинних інструкцій і наказів ДПтС суперечать чинному законодавству. Наприклад, щодо необов’язковості роботи. Згідно з законодавством, яке ми приймали у 2014 році, не можна заставляти в’язнів примусово працювати. Але, як виявилося, у ДПтС є закрита інструкція, що на роботу мають вийти не менше, аніж половина ув’язнених. Далі відбуваються речі, які поза законом. Умовно кажучи, “блатні” заставляють працювати не “блатних”.
– І сьогодні теж?
– Це реальність.
– Як побороти “поняття”?
– Якщо є прозорі, зрозумілі для всіх правила поведінки, тоді вплив “блатних” мінімізується. Чим більше невизначеності – тим більше зловживань.
– Ви погодитеся, що корупція у тюремній системі як була, так і є?
– Звичайно. Є грунт для корупції – низькі зарплати, можливість маніпуляції з правилами. Та ж ситуація була у державній реєстраційній службі: низькі зарплати, монополія єдиного центру на прийняття рішення. Коли я вирішив ліквідувати цю службу, то чітко розумів, що людей не перевчиш. Рішення спрацювало: я переконаний, що це одна з незворотніх реформ міністерства юстиції. Хто би не був міністром далі – він уже не зможе закрити реєстрацію онлайн. Тому треба робити незворотні зміни.
З системою пенітенціарної служби все складніше. Я не хочу робити популістських заяв, що за рік ми зробимо місто-сад у всіх колоніях. І що проблем у нас небагато.
Частина І: Петренко: Проти Мін’юсту виступив великий бізнес, аби зупинити реформу тюрем і СІЗО
Спілкувався Ростислав Буняк.
Продовження читайте у середу, 2 березня.