Дар’я Юрченко, сестра азовця зі знаменитого фото, розповіла Фактам ICTV про брата Ореста, якого насправді звати Діма Козацький. Про створення футболок та шалену мотивацію до своєї справи.
– Коли я побачила ось це фото з променем, то я впізнала свого Діму. Те, що він із самого великого пекла, самого.., я не знаю, як культурно сказати… Знайде ось цей промінь – промінь добра, – згадує Дар’я.
Коли був режим тиші, перед тим як азовці виходили у полон, рідним вдалося поговорити із ним у відеочаті хвилин п’ять. А до цієї розмови Дар’ю осінило, що треба робити футболки.
– І я так загорілася цією ідеєю, що до 6-ї ранку не спала, – каже Дар’я. – Я пообіцяла брату, що його зустрінуть у цих футболках багато-багато людей, коли він повернеться.
Ця ідея виникла так швидко, що спочатку Дар’я не знала, як втілити це у життя. Але вже наступного дня все було готове.
– Чому я так зараз трясусь за цими футболками? Бо Діма сказав: Даша, я вірю в тебе, не підведи мене. Знаєте, ну, це мотивація №1. Дуже багато людей написало. Можливо, для магазину це буде мала кількість, але я щаслива, що не мене побачили, а ідею! – зізнається Даша.
З Росії пишуть негативні коменти. Однак дівчина впевнена, що коли людина пише з фейкового акаунту, значить, боїться висловити свою думку. Вона вважає, що це навіть не треба читати.
Десять людей написали Даші, що вони у Білорусь хочуть футболку. Але вона за кордон не відправляє. Не планує.
– Люди називають мого брата Орестом, а я Дімкою. Перечитала усі новини, скрізь він Орест. Йому так подобалося. Його і друзі так називали, а я зву Дімка, – уточнює Даша ім’я брата.
Для сестри він Дімка, хоча й заріс увесь, з бородою. Дівчина згадує, як брат розповів, що у нього були ножички, якими він підрізав бороду. Але коли вдарили по бункеру Азовсталі, він їх загубив.
– Кожне відео, яке є, передивляюсь тисячі разів. Ну, ви розумієте, хочеться якось побачити свого, – пояснює Даша. – Він нам подзвонив днів через 3-4, за маминими словами, сказав таке: Так, дівчатка. Тато, мама, Даша, у мене все добре. Я живий. Тримайтесь, я вас люблю.
Родина намагається стукатися у всі двері, в які тільки можна. Всі сім’ї бійців Азову спілкуються, підтримують одне одного. Більше зв’язку з азовцями не було.
– Червоний Хрест мені один раз дзвонив. Вони сказали, що Дмитро Козацький живий, але більше інформації не надали. Кажу їм, що живий – то найголовніше. Але про те, де мій брат, чи він їсть, чи п’є, інформації не надали. Сказали, що дуже багато людей, бійців, – розповіла Даша.
Дівчині хотілось би більше інформації отримати. Бо коли не знаєш, де твоя рідна людина, то дуже тяжко.
За її словами, уже настільки ти виснажений всіма цими переживаннями, вже якось намагаєшся більш холодно і розсудливо думати, не сидіти і казати, що все погано. Ні! Навпаки, Даша думає: Це наш Діма, ми його побачимо, ми знаємо, що він вийде.
– Я хочу віддавати певну частину суми від продажу футболок нашим бійцям, певну частину суми я залишаю до того, як Дімка прийде. Я йому хочу зробити такий супер-пупер подарунок, ще не знаю, який, але це неважливо! – ділиться планами дівчина.
У неї зараз ці гроші лежать, з кожної партії вона відкладає 20%. Даша не бажає відправляти їх невідомо куди, а хоче, щоби ці гроші реально пішли у діло.
– Це не для заробітку, а така справа для душі. Я дивлюся на футболки, і таке враження, що я з ним, – зізнається Даша.
Тримаймося! Ми маємо триматися. Інколи бувають моменти, що хочеться опустити руки. Але ні. Кожного ранку треба вставати з хорошими думками, та вірити, що рідні повернуться.
