Після захоплення Росією українських кораблів та моряків у Керченській протоці минуло вже три роки. 24 українці провели у в’язницях РФ дев’ять місяців. Їх, і три судна – Яни Капу, Нікополь та Бердянськ – звільняли неймовірними зусиллями як української, так і світової спільноти.
Про те, як вдалося повернути на Батьківщину українських моряків та кораблі – читайте у матеріалі Факти ICTV.
Три роки тому кадри того, що сталося, шокували світ: судно берегової охорони Російської Федерації Дон протаранило буксир Військово-Морських сил України Яни Капу, коли той разом із двома малими бронекатерами Бердянськ та Нікополь прямував Керченською протокою до Маріуполя.
ФСБ звинуватила українські судна у нібито перетині державного кордону Росії та незаконному вході у тимчасово закриту акваторію.
При цьому ВМС України наперед попереджали росіян про перехід, але жодної відповіді не отримали.
– Було якесь передчуття, що може бути якась провокація. Але того, що трапилося, я навіть не міг уявити. Вони не приховували своїх емоцій, своєї присутності на території України та ставлення було як у агресора, – заявив молодший лейтенант Державної прикордонної служби України В’ячеслав Зінченко.
Росіяни відкрили вогонь на поразку, потім отримали відсіч від наших військових.
Але сили були нерівними і кораблі захопили.
Так 24 наших моряків потрапили до московського СІЗО Лефортово.
Одними з перших допомагати українським бранцям взялися волонтери, які насамперед почали шукати юридичну підтримку.
– Сім’ї захоплених у полон українських моряків, і батьки, зокрема, перебували в різних куточках країни. І тих, хто перебував на Одещині, ми знаходили контакти і вночі відвозили їм документи, – розповіла журналістка та громадський діяч Ротарі.
Молодший лейтенант Державної прикордонної служби України Зінченко розповів, що спочатку у СІЗО українські моряки не мали жодної комунікації.
– Я взагалі думав: як моя сім’я, що з нею насамперед. Я не знав, чи знають вони, що зі мною сталося. У мене не було жодного інформування і мій адвокат лише через місяць сказав, що все добре, всі знають і проблеми вирішуються на найвищому рівні, – сказав він.
Лише за місяць хлопці дізналися про величезну підтримку суспільства.
Матросу Військово-Морських Сил України Андрію Ейдеру на той час виповнилося 18 років. Це було перше його завдання.
– Якби ця справа розвивалася не під об’єктивами фотокамер, а десь на околицях Донбасу, то, звісно, ставлення було б зовсім інше. Щодо обмеження наших прав, це було – недопуск до нас правомірних слідчих дій, відсутність спілкування з родичами, а також було заборонено звичайне листування, – повідомив Ейдер.
Російська провокація в Азовському морі обурила не лише українське суспільство, а й західних партнерів. Завдяки їхній підтримці та постійним переговорам через 9 місяців моряки повернулися на рідну землю. А ще через 2 місяці росіяни повернули і кораблі – Яни Капу, Бердянськ та Нікополь.
Але стан кораблів відрізнявся від звичайного.
– Росіяни на той момент украли все, що могли. Хоча вони виклали відео у відповідь, що вони повернули кораблі в хорошому стані. Ми не можемо показати лампочки, наприклад, які вони викрутили, обладнання, яке вони вкрали. Те, що не могли викрутити – вони зламали, – повідомив Ейдер.
З дня конфлікту в Керченській протоці минуло три роки. Але моряки запевняють – те, що з ними сталося, забути неможливо.
І все ж, попри все, колишні бранці Кремля продовжують служити під рідним жовто-блакитним прапором.