Прикордоннику Олександру Морському ампутували руку на Азовсталі, де захисник провів два місяці. Потім стільки ж він пробув у полоні в Оленівці. Чоловік, який пройшов пекло на Землі, каже – вижив завдяки янголу-охоронцю. А коли почув українську мову під час обміну – заплакав. Ба більше, Олександр відкинув пропозиції протезування за кордоном. Обрав Національний реабілітаційний центр Незламні у Львові, зазначивши, що ні на мить не пошкодував.
– Отак зараз можу взяти її за долоню. Зверху ніби її беру. Згинаю вверх, розпрямляю вниз. Пальці так відчуваються, ніби замотані еластичним бинтом, – розповів він.
Олександр – морський прикордонник. Служив у Маріуполі. Після виходу на пенсію лишився там жити. А у лютому пішов захищати свій дім.
– Ми повинні були з Азовсталі вивозити десант на інший бік, у місто. У нас в екіпажі було два чоловіки, а вісім чоловік з боєзапасом повинні були переїхати туди, – зазначив він.
У березні під час чергового бойового завдання у катер Олександра влучила ракета.
– Спалах. І все. Не було ні звуку, нічого. Все навкруги палало. Попри те, що температура досить висока, одяг плавиться, вилітають рожки з бронежилета. Ти розумієш, що все – ти згориш. Потім – ні, треба йти до кінця. І я пішов до кінця, – розповів він.
Він вибрався з катера, який палав, і попри опіки всього тіла, зміг дістатися до Азовсталі. Там у шпиталі під назвою “Залізяка” Олександрові ампутували руку.
– 20 хвилин розпачу, а потім уже, як кажуть, думки про те як жити далі. Намагався мислити так: це не останній день, попереду ще багато хорошого. Це треба перетерпіти, пережити, перебороти, – поділився Олександр.
Два місяці під пекельними обстрілами в укритті Азовсталі, а потім – Оленівка.
– У нас у в’язниці живуть краще. Всюди перебували люди: на підлозі, на спальних мішках. Потім матраци вони там привезли. Просто будівля з розбитими вікнами. Все, що там було справне – це колючка по периметру, – зазначив військовий.
У полоні прикордонник пробув майже два місяці. Йому пощастило потрапити в перший список на обмін.
– Коли ми були в автобусі, зайшла військовослужбовець-жінка й українською запитала, як наші почуття. Отоді ми зрозуміли, що все – ми вдома, – поділився Олександр Морський.
Усміхатися Олександрові допомагає і психологічна реабілітація. Тут у Центрі, щоб відновився після пережитого, з ним кілька місяців працювали психотерапевти. Нині, готуючись до виписки, Олександра тішить те, що він обрав протезування в Україні.
