Прикрашена новорічна ялинка з 2022 року посеред напіврозтрощеного сільського клубу – таку сюрреалістичну картину можна нині побачити у прифронтовій Павлівці на Запоріжжі. Це село під обстрілами, тут часто немає світла та води, не працює жодна крамниця. Там та в сусідньому, теж потрощеному, Лук’янівському – люди виглядають гуманітарку, та виїжджати з-під бомб не бажають. Попри вмовляння евакуаційних груп поліції, що постійно курсують прифронтовими населеними пунктами.
Поліцейський офіцер Степногірської громади пан Андрій вантажить у службове авто ящики із дев’ятьма десятками хлібин. Це – гуманітарна допомога мешканцям прифронтових сіл.
– У селищах Павлівка та Лук’янівське взагалі немає ні магазинів, нічого, через обстріли також часто немає світла. Два рази на тиждень привозимо та роздаємо хліб, – розповідає поліцейський офіцер громади Степногірської ОТГ Андрій Хоменко.
У гуманітарний рейс рушає евакуаційний бус: копи принагідно вмовляють насамперед літніх та недужих їхати якомога далі від обстрілів. Обабіч дороги – випалені російськими снарядами поля.
– Це в них нова фішка – запалювальними касетами обстрілюють поля і посадки. Вигорає все, – каже чоловік.
У розтрощеній Лук’янівці, де лишається зо два десятки людей, копи розвантажують частину буханців. Та рушають вмовляти літню жінку їхати в евакуацію.
Психологиня пані Юлія каже, людям пропонують прихисток та меддопомогу. Та більшість їхати з дому – не воліють.
– Деяких вмовляємо. Там є умови. Там є інтернат, для людей похилого віку, і вони там з медичною допомогою живуть, – пояснює психологиня Юлія Кузьміна.
Тутешня мешканка, каже інспекторка Наталя, яка вмовляла літню пані зо 15 хвилин: майже згодна поїхати. Та, спочатку, мовляв, це треба обговорити із ріднею.
– Треба трошки часу обговорити це питання з родиною. Але, жінка хоче виїхати, вона боїться обстрілів, – розповідає старша інспекторка ювенальної превенції Василівського районного управління поліції ГУ НП України в Запорізькій області Наталя Шишкова.
Сусідню Павлівку, де так само зо два десятки мешканців, росіяни щодня, вперто рівняють із землею – каже пані Світлана.
Через те, що сіно згоріло, корів-годувальниць Нічку та Любаву, каже жінка, доведеться віддавати на бійню, бо ж їх самих годувати відтепер нічим.
– Три скирти згоріло підряд. Фосфорними вдарили. І все. Щось є, щось покормимо і все, – розводить руками жителька села Павлівка Світлана Фисай.
У напіврозбитому клубі ще збереглися світлини колишнього щасливого життя. А в залі фантасмагорична картина: ще від 2022 року стоїть новорічна ялинка. Усюди гуляє вітер.
Тут так само немає світла та води. Втім, люди кажуть, що призвичаїлись й теж не хочуть виїжджати. Бо ще й господарство. Чоловік Світлани пан Геннадій певен – усе буде добре.
– Руки опускати не будем, – каже чоловік.