Вони – еліта серед військових, бо кожен їхній постріл може відрядити на концерт Кобзона як рядового піхотинця, так і якогось важливого офіцера. Снайпери, що боронять Запорізький напрямок, постійно вдосконалюють свої навички аби влучно та зненацька бити ворога. Бійці вже опанували натівську зброю й тактику маскування, яку принагідно вдосконалюють, зважаючи на реальні бойові обставини.
Він не утаємничує звідки родом, але приховує обличчя, бо там лишился рідні. Тому й узявся за зброю, – каже інструктор снайперів на псевдо Чечен.
В інших влучних стрільців, що згуртувались на полігоні заради вишколу, мотивації теж не бракує. Тож, і рука не тремтить. Вояк із моторошним псевдо Смерть на війні від березня минулого року. Хоч до цього не тримав зброї у руках. Мистецтвом снайпера оволодів за кілька місяців. Боронив Харківщину, згодом – Запоріжжя. Нині, мовляв, методично скорочує поголів’я ворожої орди.
37-річний снайпер зізнається, що найскладніше – це, навіть, не армійські фізичні навантаження, а тривале вичікування ворожого лоба з-за укриття.
– Ти приходиш, лягаєш в посадку і лежиш, спостерігаєш – буває й кілька діб. Навіть ворухнутися не можна, по тобі повзе жива природа, тебе кусають, тебе гризуть. Але ворушитися тобі не можна, – зазначив Смерть.
