Він працював баристою в одній зі столичних кавʼярень, але вже за кілька місяців пив каву під обстрілами. Та його жартів не меншає ані на війні, ані після важкого поранення.
Сашкові 26 років, він пішов на фронт добровольцем. Спершу йому довірили охороняти важливі обʼєкти, але парубок рвався за місто, де йшли запеклі бої.
Далі він потрапив на Харківщину. Опинившись у лавах добровольчого батальйону Карпатська Січ, хлопець відразу зголосився у мінометники. У батальйоні були вражені завзяттям хлопця і довірили керувати взводом.
Росіяни кидали усі найбоєздатніші сили, але добровольці разом із підрозділами ЗСУ стояли горою.
24 серпня у День Незалежності України снаряд потрапив просто в окоп, де перебував Сашко:
– Коли я був в окопі, одразу зрозумів, що втратив ноги…
Місяці болю, невизначеність та боротьба за життя – Олександр Будько подолав усі випробування і тепер, з новими протезами, став прикладом не лише для побратимів, але й для цивільних. Він не втрачає гумор, постійно тренується, пише власну книгу та не збирається опускати руки.