Жінки та діти не просто найбільше потерпають від війни. Сьогодні вони вкотре доводять свою силу. Бо жінки не лише боронять тил, а й роблять усе для перемоги.
Зараз жінка акумулювала всі свої сили. Вона воює на передовій, виховує дітей, плете сітки, приймає біженців, турбується, готує та годує.
Вона рятує життя під обстрілами та лікує цивільних. Вона стала справжнім лідером. Усе це обговорили на Українському жіночому конгресі в Івано-Франківську.
Перший український жіночий конгрес провели у Франківську ще 1934-го. Тоді там зібралося понад 10 тис. жінок із Заходу України та з-за кордону. Нині у Франківську стартував регіональний конгрес – масштаби менші, та роль жінки складно переоцінити.
У країні до 12 млн внутрішньо переміщених осіб, втім цифра – не остаточна. Лише на Прикарпатті оселилося понад 5500 луганчан. Луганщина про втрати війни знає чи не найбільше. Ще два роки тому там створили Раду внутрішньо переміщених осіб, більшість із них – жінки.
Досвід Ради використовує Міністерство євроінтеграції. Приклади інтеграції цікаві всім регіонам.
Об’єдналися жінки і в парламенті. А жіноча дипломатія підтримує й рятує державу з перших днів.
Не лише Європа підтримує Україну та наших жінок. Увесь світ готовий чути їхній голос.
Українські жінки завжди були лідерками, а сьогодні й поготів.
У війну вони очолили місцеві громади, волонтерські організації. Вони – рушії змін, освічені та кваліфіковані, вміло тримають свій фронт оборони.