Щойно ступивши на рідну землю, військовослужбовець ЗСУ Михайло Калашник телефонує мамі. Цілий рік родина не знаходила собі місця, адже нічого не знала про його долю.
– Не одразу зрозумів, що я вже на території України, важко було повірити в це. А коли почув голос мами, рідної людини – я її рік не чув – то було не стримати сліз, – пригадує боєць.
Його, солдата 110 окремої механізованої бригади, звільнили з полону 10 квітня. Рівно за рік до того, 10 квітня 2022, він разом із 12 побратимами потрапив в оточення під Новою Бахмуткою. Звідти росіяни його відвезли спершу до Оленівки, а потім – у Кінішмінську в’язницю Іванівської області. Що він у неволі батьки та сестра дізнались із російських соцмереж.
– Я все в собі тримала, моніторила усі соціальні мережі, хотіла побачити його. І коли побачила відео, як він потрапив у полон, то дуже зраділа, що він хоч живий, і я сподівалася, якщо він живий, то повернеться рано чи пізно і буде з нами, – говорить сестра солдата Маргарита Стецюк.
Рідні писали листи в усі можливі інстанції та громадські організації. Матері, дружини та сестри полонених зі 110 бригади стали для мами Михайла другою родиною, бо об’єдналися і разом шукали рідних.
– Я не спала, я не знала, чи це буде ранок, чи це буде день, я змушувала себе щось йти робити. Були дзвінки, говорили, що його немає в живих, що не треба його шукати… Тоді були страшні дні, – пригадує мама Людмила Калашник.
Ті страшні дні на все життя запам’ятає і Михайло. Знущання над українськими полоненими для росіян було нормою, каже Михайло. Попри на холод на вулиці, бранців змушували роздягатися, а за українську символіку погрожували стратою. Українців називали фашистами, били кийками, використовували шокер, лякали тим, що відріжуть кінцівки.
У в’язниці Іванівської області Михайлу травмували ногу та зламали ребра. Медичної допомоги скаліченим бранцям годі було чекати. Лише завдяки підтримці таких самих полонених Михайло витримав всі знущання. Хлопець вірить, що скоро додому повернуться і його товариші. В одній камері їх було шестеро, і не всіх поки що вдалось обміняти.
Нині Михайло проходить реабілітацію, а мама готує синові улюблені смаколики. Після реабілітації Михайло мріє охрестити племінницю. Адже в полоні навіть не знав, що сестра вагітна. Народження маленької Власти стало для дядька справжнім святом. Потім Михайло планує знову стати в стрій, аби звільнити нашу землю від російських загарбників.
