Після 24 лютого:
як в Україні змінився
суспільний договір
і хто формує нову норму
34 роки незалежності України – це історія поколінь, які змагалися й виборювали своє право на свободу. Але саме 24 лютого 2022 року не лише перевернуло життя мільйонів українців, а й стало точкою зламу для всього суспільного договору між громадянами та державою.
В умовах повномасштабної війни народилася нова реальність: від мобілізаційної лояльності до негласної угоди про мовчання, від тотальної єдності для перемоги до переосмислення того, як має працювати влада і контроль суспільства над нею.
Наразі всі громадяни помічають, як ця угода трансформується. Тема мобілізаційної лояльності змінюється дискусіями про межі відповідальності, а перші публічні акції й кампанії свідчать про поступове повернення громадян до активної ролі контролерів державних інституцій.
Водночас покоління українців реагують на ці зміни по-різному, формуючи своє уявлення про майбутнє країни та власну участь у ньому.
Факти ICTV разом з експертами проаналізували, як війна змінила суспільний договір, хто став рушієм трансформацій, чому саме зараз виникає новий запит на контроль, справедливість і діалог між державою та громадянами.
Як змінився суспільний договір після 24 лютого 2022 року
– З 24 лютого 2022 року минуло майже 3,5 року. Порівнювати взагалі Україну ту, яка була до початку повномасштабного вторгнення, і ту, яку ми маємо зараз, надзвичайно важко. Тому що життя кожного українця і держави загалом змінилися докорінно. Це інша держава, це інші українці. Можна ствердно про це говорити, – зазначив керівник Соціологічної групи Рейтинг Олексій Антипович.
За його словами, українці вже 3,5 року перебувають у повномасштабній війні. Навіть згадати, що було до цього, – доволі тяжке завдання.
Однак можна стверджувати, що важливість власної держави та незалежності зросла і стала максимальною, зазначив Олексій Антипович.
20-22 липня 2025 року група Рейтинг провела опитування про національну ідентичність, уявлення щодо держави та стійкість українців. За час повномасштабної війни самоідентифікація громадян ще більше змістилася у бік країни: люди асоціюють себе радше з Україною загалом, ніж зі своїм регіоном (77%).
Водночас перемога у війні залишається ключовою умовою збереження незалежності (57%). Далі – боротьба з корупцією (35%) і єдність суспільства (30%), йдеться у результатах опитування.
Мобілізаційна лояльність і її межі
На початку повномасштабної війни склався негласний суспільний договір: люди згуртувалися для оборони, відкинувши внутрішні чвари, а влада зосередилася на відсічі агресору, заявила старша наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Віта Думанська.
Мобілізаційна лояльність – це термін, який використовують у політології та соціології для опису тимчасової та умовної підтримки владних рішень чи політики суспільством під час кризових або надзвичайних ситуацій.
– Її суть у тому, що громадяни можуть погоджуватися з владою і навіть обмежувати власну критику не тому, що беззастережно поділяють політичний курс, а тому, що вважають єдність і дисципліну необхідними для виживання держави в момент загрози, – пояснив глава громадської організації Key Generation Андрій Матвійчук.
Така лояльність дала змогу Україні пережити найтяжчі перші місяці вторгнення в умовах згуртованості та високої підтримки дій влади, вважає Віта Думанська. Проте межі мобілізаційної лояльності стали очевидними, коли цей воєнний мандат влада почала використовувати не за призначенням, переконана вона.
– Договір було порушено, коли замість концентрації зусиль на захисті інтересів країни, для деяких політиків і чиновників пріоритетом стало особисте збагачення. Памʼятаємо низку корупційних скандалів у сфері оборони та відбудови, а також низку підозр, вручених топпосадовцям, – пригадала Віта Думанська.
На її думку, суспільство готове жити в жорстких умовах воєнного стану, лише поки влада діє справедливо і виконує свою частину зобовʼязань. Якщо ж громадяни бачать зловживання чи саботаж реформ під прикриттям війни, то кредит довіри швидко вичерпується.
Чому суспільство відклало політичну критику
– Є такий ефект – єднання навколо прапора. Коли є зовнішня загроза, то всі внутрішні чвари чи розбіжності відходять на другий план: спочатку відстоюємо незалежність та існування власної держави, а далі – себе. На цьому тлі ще займатися внутрішньою критикою і чварами – якось не до того, – наголосив Олексій Антипович.
Як зазначила Віта Думанська, рушієм такої негласної угоди стала сама реальність боротьби на виживання: перед обличчям екзистенційної загрози від Росії та активної мобілізації усіх ресурсів – пріоритетом стала національна єдність.
Багато провідних активістів, опозиційних політиків і журналістів підтримали цей консенсус, відклавши політичні суперечки на потім. У перший рік війни фактично не було масових протестів або гучних скандалів. Навіть традиційно критичні антикорупційні організації зосередилися більше на допомозі фронту, ніж на критиці дій влади, наголосила Думанська.
– У цей період рейтинги керівництва країни (особливо президента) зашкалювали, що теж відображало готовність людей “не розхитувати човен”. Така суспільна згода трималася не на формальному документі, а на глибокому суспільному усвідомленні. Саме війна стала тим чинником, що підняв рівень взаємної довіри між владою і громадянами на безпрецедентний рівень, – вважає вона.
Втім, усе невдоволення внутрішньоукраїнською ситуацією чи несприйняття певних кроків влади може мати відтермінований ефект після війни. Керівник групи Рейтинг вважає, що можна очікувати сплеску протистояння під час виборів у час війни або в післявоєнний період. На його думку, вся критика чинної влади неодмінно вийде нагору.
Українці побачили початок такого відкладеного ефекту вже на моменті мітингів щодо законопроєкту №12414 про НАБУ та САП, який фактично ліквідовував незалежність антикорупційних органів – це означало дрейф до постмайданної епохи, що значною мірою знецінювало всі жертви українського народу за останні 11 років, переконаний Андрій Матвійчук.
Як змінилися очікування громадян від влади
Із початку війни в Україні спостерігалось унікальне явище – безпрецедентний рівень довіри до влади та її схвалення (до 90% у 2022 році), повідомляє Київський міжнародний інститут соціології.
Але з часом ці процеси змінилися розчаруванням, переконаний очільник ГО Key Generation.
– Громадяни бачили владу як захисника, а влада – суспільство як партнера в обороні. Але з часом це перейшло в розчарування: корупційні скандали (наприклад, з оборонними закупівлями) на тлі щоденних обстрілів та економічної кризи втомили суспільство, – зазначив Матвійчук.
Очікування тепер: від влади – прозорість, ефективність реформ та перемога, а від суспільства – активний контроль, наголошує глава ГО Key Generation.
Як війна видозмінила баланс відповідальності
Повномасштабне вторгнення перевернуло уявлення про ролі держави й громадян. Якщо раніше українці звикли делегувати більшість функцій владі, то тепер вони самі беруться за те, що вважають важливим: збирають кошти на дрони, забезпечують армію, допомагають переселенцям, контролюють міжнародну допомогу.
Суспільство стало не лише об’єктом державної політики, а й її рівноправним гравцем, зазначила старша наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України.
– Це привело до нової угоди про відповідальність: громадяни готові воювати, працювати й утримувати країну податками, але очікують натомість чесного управління, прозорих процедур і справедливих правил. Довіра більше не дається авансом, а формується через контроль і перевірку, – наголосила Віта Думанська.
На її думку, влада отримала надзвичайні повноваження воєнного часу, проте й безпрецедентний рівень підзвітності. Самопожертва людей, здатність самоорганізовуватись і брати на себе тягар війни позбавили державу ілюзії несвідомого народу.
Якщо активісти здатні закрити потреби фронту швидше за держзакупівлі – вони мають і право вимагати звіту за бюджетні мільярди. Якщо держава мобілізує, то це має відбуватися без білих квитків для обраних та з чіткими правилами демобілізації, наголосила Віта Думанська.
Війна пришвидшила дорослішання нації, сказала вона. Українці більше не шукають чергового месію – вони готові співпрацювати з державою настільки, наскільки вона готова бути чесним партнером.
Вихід із режиму мовчання: що показали останні публічні акції
Літо 2025 року стало моментом, коли українці вийшли з режиму мовчання, зауважила Віта Думанська. Три роки війна тримала громадян у межах витримки й терпіння, але наступ влади на антикорупційні інституції став тією червоною лінією, яка повернула людей на вулиці.
– Закон, що послабив НАБУ і САП сприйняли не просто як помилку, а як відкат у минуле – до старих схем і вибіркового правосуддя, – стверджує старша наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України.
Чому саме кейси з НАБУ і САП стали спусковим гачком
Законопроєкт №12414 (ухвалений 22 липня 2025 року), який обмежив незалежність НАБУ і САП, був сприйнятий доволі негативно, тому відбулися мітинги та прояв невдоволення суспільства. Українці побачили певний наступ на антикорупційну боротьбу. Друга проблема після війни – це корупція, і так вважає більшість українців. Тому цей документ спричинив таке обурення, заявив керівник Соціологічної групи Рейтинг Олексій Антипович.
Він передавав контроль над цими органами Кабінету міністрів, що сприймалося як повернення до постмайданної епохи колишнього президента-втікача Віктора Януковича, знецінення жертв Революції Гідності та війни, сказав глава ГО Key Generation.
– На тлі скандалів (наприклад, з витратами на оборону) це підірвало довіру. Закон викликав хвилю протестів, бо антикорупційні органи – це символ Майдану, а їхнє послаблення загрожувало євроінтеграції, – наголосив Андрій Матвійчук.
За опитуванням КМІС, українці (92%) справді вважають корупцію другою найсерйознішою проблемою після війни.
Ініціатори публічного спротиву і новий етап громадянського контролю
Першою на заклик відгукнулася молодь – люди зібралися без партійних прапорів, але з картонними плакатами, які швидко стали символом протесту, розповіла Віта Думанська. За її словами, ці акції вже охрестили “революцією картонок”, а для багатьох з цих молодих людей це був перший досвід боротьби за принципи на вулицях.
На її думку, протести стали новою формою громадянського контролю. Українці довели, що навіть під час війни не готові поступатися реформами та робити крок назад від Європейського Союзу.
Старша наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України вважає важливим те, що влада не засудила протест і не комунікувала його як безпекову загрозу, а навпаки – продемонструвала готовність чути людей.
– Цей вихід із мовчання нагадав, що Україна залишається демократією навіть у війні. Громадяни готові захищати демократичні принципи та незалежні інституції. Саме ця зрілість суспільства є запобіжником від авторитаризму, – стверджує Віта Думанська.
Роль поколінь у трансформації України
В Україні немає різниці між поколіннями у ставленні до президента, України, війни, Росії та до самих себе. Але є різниця у відповідях молодших і старших респондентів щодо окремих питань, зазначив керівник Соціологічної групи Рейтинг.
– Тема боротьби з корупцією, з якою асоціюється НАБУ, найбільш болюча для молоді та людей середнього віку. Для старшого покоління вона також болюча, але вони стикаються з корупцією меншою мірою. Найбільше корупція асоціюється з середнім поколінням – людьми, які вже мають дітей і мають що втрачати. Молодь наслідує середній вік. Але молодь ще може не мати дітей. Для них це радше можливість вийти і висловити своє невдоволення, – вважає Олексій Антипович.
Водночас кожне покоління робить свій внесок в історичні зміни. Демографічний зріз дає змогу побачити, як різний життєвий досвід формує ролі поколінь у трансформації країни, зазначила старша наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України.
Покоління Альфа: які цінності закладаються
Покоління Альфа (до 18 років) ще формується, тому робити однозначні висновки про їхні цінності зарано. Проте вже зараз можна сказати, що це покоління зростає у надзвичайно складних умовах – у тіні повномасштабної війни, під впливом втрат і нестабільності, однак із цифровою гіперактивністю з раннього віку, зазначив глава ГО Key Generation.
– На це покоління, ймовірно, сильно вплине травматичний досвід війни. Одні можуть сформувати радикальні погляди, інші, навпаки, піти шляхом пацифізму, як після Другої світової війни, коли молоде покоління в США виступало проти війни у В’єтнамі та створювало нові культурні течії. Альфа-покоління буде поколінням великого переосмислення, з високою емпатією, технологічною інтеграцією та, ймовірно, сильною внутрішньою політизацією вже в ранньому віці, – сказав Андрій Матвійчук.
Водночас покоління Альфа ще не визначає політику напряму, але вже формує власний світогляд та стійкі переконання. Вони ростуть із розумінням ціни свободи та потреби громадянської відповідальності. Майбутні офіцери, дипломати й підприємці з цієї генерації матимуть і перевагу глобального досвіду, і тягар воєнних травм, наголосила Віта Думанська.
Чи можна вважати зумерів найрадикальнішими у вимогах
Покоління зумерів (від 18 до 27 років) – це одне з найменш численних, але водночас найбільш помітних у публічному просторі поколінь в Україні. Багато представників цієї вікової групи стали волонтерами, служили у територіальній обороні або ЗСУ, мають близьких серед військових. Це формує високу політичну й емоційну чутливість, зазначив Андрій Матвійчук.
– Риторика покоління зумерів часто здається радикальною, однак ідеться радше про максималізм у вимогах до змін, ніж про реальну готовність до екстремізму. Ці молоді українці мислять категоріями швидких результатів, справедливості, прозорості та нульової толерантності до зламу суспільного договору, – наголосив очільник ГО Key Generation.
Їх формують війна, цифрове середовище, соціальні мережі та глобальні цінності, які вони адаптують до українських реалій, сказав Андрій Матвійчук. Це покоління швидко мобілізується, не боїться публічності, вимагає відкритості від держави та не вважає авторитети недоторканними.
Покоління зумерів найбільше нетерпиме до корупції, звернула увагу Віта Думанська, адже вони зростали у постмайданній реальності та війні, сприймають свободу та справедливість як особисту цінність.
За її словами, ці молоді люди швидко самоорганізовуються, говорять мовою мемів, не бояться протестів і прямих вимог. Саме їхня рішучість створює запобіжник від відкату до авторитаризму.
Як міленіали драйвлять волонтерство, бізнес і критику влади
Міленіали (від 30 до 40 років) – це рушії сучасної трансформації України. Саме вони стоять за розвитком ІТ-сектору, успішних стартапів, нових форм підприємництва та волонтерського руху, зазначив голова ГО Key Generation.
– Їхні кар’єри та досвід формувалися вже в незалежній Україні, з постійною взаємодією з глобальним світом. Покоління міленіалів – це критики по суті: вони звикли ставити запитання, вимагати прозорості, будувати альтернативи, коли система не працює, – наголосив Андрій Матвійчук.
Як стверджує старша наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, міленіали визначили траєкторію сучасної України. Вони стояли на Майдані, зробили європейський вибір особистим і політичним. За її словами, серед міленіалів сформувався корпус журналістів, юристів і експертів, які змогли відстояти незалежність антикорупційних органів і задати стандарти публічної політики.
Це покоління найбільш вкорінене в країні та з найбільшою ймовірністю залишиться тут після війни, переконана Віта Думанська. Вони вже довели, що здатні не тільки чинити опір, а й будувати бізнес, громадянські ініціативи й державні практики нового зразка.
Покоління 40-50: місток між старим і новим політичним мисленням
Покоління від 40 до 50 років справді є перехідним, так званим містком між радянською спадщиною та новими цінностями незалежної України. Вони провели більшу частину життя в умовах незалежності, але ще пам’ятають і радянську реальність, зазначив глава ГО Key Generation.
Віта Думанська звернула увагу, що саме це покоління – нинішні керівники держави й бізнесу. Це люди, які пройшли шлях від радянського дитинства до незалежної України. Вони водночас пам’ятають стару систему і здатні працювати за новими правилами.
– Це покоління виконує роль стабілізатора між молоддю, яка вимагає негайних змін, і старшими, які тяжіють до поступовості. Війна змусила багатьох із них переосмислити старі підходи. Сьогодні вони частіше стають союзниками реформ, – переконана вона.
Як змінилися уявлення покоління 50-65 років
Покоління людей від 50 до 65 років за три десятиліття пройшли еволюцію від радянської ностальгії до європейського вибору. Війна остаточно стерла їхні ілюзії щодо “братньої Росії”, стверджує старша наукова співробітниця Інституту демографії та проблем якості життя НАН України.
Як свідчить опитування Соціологічної групи Рейтинг, загалом серед українців скепсис щодо відновлення дружніх відносин з росіянами посилюється: 61% вважають це неможливим (проти 42% на початку повномасштабного вторгнення).
– Важливо наголосити: жодне з поколінь не є кращим чи гіршим. Кожне з них відображає свою епоху й додає власний інструмент до спільної трансформації. Молодші – рішучість і нетерпимість до старого. Середні – досвід реформ, підприємництва та організації. Старші – зрілість і прийняття нової реальності, – пояснила вона.
Разом вони формують суспільство, яке, попри втрати й травми, крок за кроком будує державу європейського зразка, наголосила Віта Думанська.
Понад три з половиною роки війни радикально змінили українське суспільство. Громадяни пройшли шлях від мовчазної підтримки до активної участі в контролі над владою, від волонтерства й допомоги фронту – до вимог прозорості, справедливості й підзвітності. Суспільство вже не є лише об’єктом політики – воно стало її рівноправним гравцем.
Ці зміни формуються зусиллями різних поколінь: молодь демонструє нетерпимість до корупції та задає темп активності, міленіали розвивають волонтерський і бізнесовий рух, старші – забезпечують сталість і передають досвід. У цьому новому суспільному договорі саме співпраця громадян і держави навколо спільних пріоритетів визначатиме майбутнє країни.
За оцінкою керівника Соціологічної групи Рейтинг Олексія Антиповича, перед Україною стоять чотири ключові виклики: перемога у війні, подолання корупції, розвиток економіки та забезпечення соціальної справедливості. Перемога – першочергова умова збереження держави та безпеки громадян. Подолати корупцію повністю, ймовірно, складно, але її рівень можна суттєво знизити та тримати під контролем. Далі – економіка, єдність і обороноздатність як фундаментальні основи стійкої країни.
Майбутнє України залежить від того, наскільки ефективно суспільство й держава зможуть діяти як партнери – у воєнний час і після нього. Саме ця взаємодія стане запорукою того, що Україна не лише вистоїть, а й побудує сильну, справедливу та європейську державу.
Текст – Юлія Захарченко, дизайн – Олександр Шатов