16 березня 2014 року відбувся “референдум” в Криму. Для початку потрібно визначитися з термінами. Не було ніякого референдуму взагалі. Ні доброго, як стверджують в Росії, ні поганого, як стверджують деякі експерти в Україні.
По одній простій причині, в ніч на 26 лютого російські солдати захопили органи влади на території Автономної Республіки Крим – почалася окупація.
У момент, коли військовослужбовці однієї країни захоплюють територію іншої, легітимність будь-яких юридичний процедур, які проводить держава-окупант на окупованих територіях, дорівнює нулю.
Немає ніякого сенсу створювати ні референдум, ні явку на нього, ні те, як голосували люди, з однієї простої причини – референдуму не було. На той момент вже був акт окупації українського півострова кадровими військовослужбовцями РФ.
В цьому немає нічого дивного, будь-яка держава-агресор завжди намагається легалізувати цю саму окупацію, через будь-які шляхи. Їх обговорювати немає сенсу, тому що в нас є головна подія, яка сталася в одну з лютневих ночей – початок окупації і відкритої ворожнечі РФ проти України.
На мій погляд, у Києва тоді було дуже мало інструментів в руках, для того, щоб хоч якось вплинути на ситуацію.
По-перше, ми повинні розуміти, що українська армія була пасинком своєї держави протягом усіх 23 пострадянських років, які пройшли з 1991 по 2014.
Це армія, яку дуже багато військовослужбовців сприймали, як якийсь різновид держслужби в штатній формі.
Вони не були готові до того, що їм доведеться виконувати свої обов’язки щодо захисту держави зі зброєю в руках.
По-друге, Росія підібрала дуже вдалий момент для початку окупації, коли легітимність нової влади була надзвичайно хиткою для командирів дуже багатьох військових підрозділів.
Ще вчора ці люди стояли на барикадах на вулицях, а сьогодні опинилися у верхів і легітимність наданих ними наказів для багатьох військовослужбовців була сумнівна.
По-третє, на той момент була сильна інерція в українському суспільстві, в тому числі і в армії, яка продовжувала сприймати РФ, як дружню державу російського солдата союзницької армії.
Нагадаю, що до 2014 року, основна частина військових навчань, які проводилися в Криму, відбувалися під легендою, що Крим атакує якась третя держава, умовно Туреччина. А військово-морські сили України спільно з чорноморським флотом РФ відбивали цю агресію.
Ці три пункти разом з іншими стали причиною того, чому українська держава не надала конституційного опору на рівні своєї армії.
Анексія Криму зруйнувала всю архітектуру міжнародної безпеки, яка існувала протягом 1945-2014 років.
Просто закрити очі на анексію Криму, в тому числі для всього світу, означає розморозити величезну кількість нині заморожених і слабо тліючих конфліктів, які є і в ЄС, і в інших кутках земної кулі.
Якщо РФ вважає, що їм вдалося закрити кримське питання, то ні, в лютому 2014 року, вони тільки його відкрили.
Автор: Павло Казарін, журналіст.