Командир служби тилу, або, як за звичкою бійці досі кажуть, “зампотилу” – це поважна посада. У нашій 32-й бригаді, яка боронить рубежі на Куп’янсько-Лиманському напрямку, її займає полковник Микола Анатолійович Черняєв. Відчувається, що він тут на своєму місці. Роботу любить. Про службу й побратимів може розповідати годинами. І має чим похизуватися.
Загалом, для розуміння, тилове забезпечення бригади складається з чотирьох служб, – забезпечення паливно-мастильними матеріалами, продовольче, речове і КЕС (квартирно-експлуатаційна служба). І от за весь період бойової служби 32-га бригада не втратила жодної машини. Всі заправники цілі. Всі кухні на ходу. А головне – усі водії живі.
Микола Анатолійович розповідає, що це і є найважче – доправляти пальне і продукти бойовим підрозділам на передову, тут потрібна велика хитрість. Бригада базується поміж річок, мости через які не раз підривали. Бензовози – це найперша мішень, розповідає заступник з тилу. Тому машини маскують – здалеку деякі не відрізниш від цивільних вантажівок. Їдуть вночі, з інтервалом. Інколи об’їжджають десятою дорогою, там, де ворог не чекає. Хлопцям доводиться спати в машинах по кілька діб. Особливо небезпечна рокада – дорога, що з’єднує підрозділи на лінії зіткнення: вона під постійним прицілом ворога. Але хитрість дає чудовий результат.
Підполковник цінує свій особовий склад. Бо 80% тих, хто в нього служить – обмежено придатні, а часто й немолоді люди. Та, каже, вони справжні герої й роблять не менший вклад у перемогу, ніж ті, хто стоїть на передовій. Бо щоби привезти пальне чи харчі на передову, треба бути безстрашним. І ще жоден із бійців жодного разу не відмовився їхати!
Підполковник каже, що давно зрозумів одну річ: хочеш зразкових підлеглих – стань для них прикладом. Бо люди завжди рівняються на свого командира. Якщо він відповідальний, вони теж будуть такими. Додає – в нас часто не розуміють, наскільки важливо хвалити людей, говорити з ними. Якщо воїн, ризикуючи життям, виконав наказ – його треба відзначити. Інколи вистачає просто доброго слова. Поцікавитися, як у людини справи, як вона почувається. Хороший командир має вміти слухати!
Зараз, каже, в ЗСУ із забезпеченням проблем немає. Найбільше, з чим доводилось стикатись, – брак розмірів одягу чи взуття. Але це зазвичай тимчасово – поки не дошиють. Харчі зараз замовляють по каталогу. Раніше військовим давали встановлений набір продуктів. Зараз самі обирають, що їсти.
На початку служби в раціоні з м’яса були виключно консерви. Вони так приїлись бійцям, що коли вперше приготували нормальний борщ із м’ясом, це було свято.
Сам командир тилової служби родом із села на Луганщині, він ще в школі вирішив, що буде військовим. Закінчив Одеський інститут Сухопутних військ – відділення речового забезпечення. Служив за спеціальністю в Повітряних силах. Але коли почалась велика війна, вирішив, що більш потрібний у зоні бойових дій. Так і потрапив у новостворену 32-гу бригаду.
Микола Анатолійович Черняєв одружений, має доньку. Дружина теж із військових. Познайомилися в Чорткові, на Тернопільщині. Підполковник згадує з усмішкою ті часи, бо на Тернопільщині в неділю всі люди йдуть до церкви, а він в цей день мав єдиний вихідний. А що робить військовий у свій вихідний? Пере речі! Люди задивлялися, він не розумів чому. І лише потім дружина пояснила.