Старший сержант ЗСУ Антон Колумбет звернувся до учасників нашого Всеукраїнського діалогу Громади — ветеранам з вимогою готувати стабілізаційні пункти до повернення захисників та захисниць.
Антон до війни був представником Муніципальної варти Києва, а до того – першим заступником міністра у справах ветеранів.
Ми свідомо побудували роботу нашого форуму у форматі – наказ військовослужбовців та інструменти рішень у відповідь на цей наказ.
Рівень проблем зрозумілий та очевидний. Збільшення загальної аудиторії ветеранських політик з 450 тис. УБД до 2 млн бійців Сил оборони вже сьогодні. Станом на зараз держава не готова повною мірою до повернення захисників ані інституційно, ані професійно, ані морально.
Ветеранські політики є сумішшю імітації та декларацій. В громадах немає тих фахівців, які будуть зустрічати та спрямовувати ветеранів.
Мультидисциплінарних команд у медичних закладах не вистачає, реабілітаційні спроможності на стадії розбудови. Є невизначеність із пріоритетами та цілями ветеранських політик як в центрі, так і на місцях.
Досі ключовим принципом взаємодії з ветераном є патерналізм, а не стимулювання до відновлення функціональності та подальшої реінтеграції.
– Це – про проблеми. Але ми ніколи не збираємось вказувати на проблеми, не вказуючи при цьому на шляхи їх вирішення. Саме для цього і проводимо всі наші заходи у форматі “нічого для вас без вас”. Так було з першими трьома міжнародними ветеранськими форумами Там, де ми – там Україна. І точнісінько цей же принцип реалізований у форматі Всеукраїнських діалогів Громади — ветеранам спочатку в Маріуполі (жовтень 2021), потім у Хмельницькому (червень 2023).
Те, як був побудований діалог в Хмельницькому, вселив у мене великі надії та навіть впевненість у спроможність суспільства достойно зустріти захисників після перемоги. Є чимало чудових ідей, результативних кейсів у різних сегментах – медичній, психологічній та спортивній реабілітації. Є унікальні розробки у протезуванні.
Дуже ефективні окремі проєкти рішень у сфері соціальної реінтеграції. А головне – є політична воля, принаймні на рівні громад та окремих владних команд.
Мене дуже тішить рівень співпраці нашої та інших ветеранських організацій з Міністерством соціальної політики. Якщо говорити про захід у Хмельницькому, то перша заступниця міністерки соцполітики Дарина Марчак та радниця міністерки Наталія Кавецька вийшли із майже сенсаційними новинами для нашої аудиторії.
Перше – закупівля державою соціальних послуг у надавачів зазнає серйозних змін. А це говорить про те, що держава сплачуватиме за ці послуги не установам, а конкретним надавачам, навіть недержавному сектору та ФОПам. До речі, тут треба нагадати, що недержавний сектор активно та якісно ці послуги надає.
Друге – розробляються нові стандарти послуги соціальної адаптації для родин ветеранів. Це може призвести до цілком конкурентного зростання цін на такі послуги, зокрема і в недержавних інституціях.
Третє – змінюється система взаємодії із ТЦК. Четверте – вітається запровадження інструментів кейс-менеджменту у роботі з ветеранами на різних рівнях.
На цій панелі ми також презентували своє бачення ветеранського кейс-менеджера на рівні громад. Ідеться насправді про відповідного фахівця для роботи з ветеранами, який би використовував вже задані інструменти кейс-менеджменту у своїй роботі.
Чому важливо працювати саме так? Тому що є розуміння комплексного підходу та чіткий алгоритм дій у різних випадках. Доступними для роботи є профайли клієнтів, а отже, є розуміння взаємодії з фахівцями з інших суміжних сфер.
– Наша ідея полягає в тому, що на рівні громад має бути відповідний фахівець, що надаватиме лише одну послугу ветеранам – інформаційно-консультаційну. Але це послуга стосуватиметься усього спектру доступних сервісів – як державних, так і недержавних. Наш кейс-менеджер знатиме про ветерана все.
Так само, як він знатиме і всі доступні послуги для ветерана. Він матиме необхідні знання та навички первинного скринінгу, що дозволить йому максимально повно визначити справжні потреби ветерана. Як результат, запропоновані послуги будуть потрібні та ефективні.
Наш тренінговий центр вже сьогодні працює над підготовкою таких фахівців. Ми змогли сформувати унікальну команду практиків, які вже підготували 120 фахівців.
На жаль, швидкість та пропускна спроможність підготовки таких фахівців – недостатня. За нашими підрахунками, вже незабаром Україні знадобляться десятки тисяч підготовлених кейс-менеджерів. Як на рівні громад, так і клінічних кейс-менеджерів, фахівців у ТЦК, спеціалізованих кар’єрних радників та консультантів (яких ми, до речі, також готуємо).
Хочу подякувати лідерам громад за довіру та готовність запровадження таких фахівців вже. Зокрема, з Хмельницькою громадою, а також з Хмельницькою ОВА ми домовились про управлінські експерименти.
Відповідно до наших рекомендацій будуть створені структурні підрозділи для роботи з ветеранами. Їхні працівники вже проходять навчання у тренінговому центрі Простору можливостей.
Незабаром буде проведена глобальна стратсесія за участю керівництва громади та соціальних працівників і всіх залучених у комунікації з ветераном.
На панелі, присвяченій розвитку реабілітаційних спроможностей, було також дуже багато інсайтів та радикально нових рішень. Головне, ми почули від МОЗ, що оновлюються реабілітаційні пакети в частині збільшення циклів реабілітації на рік.
Це те, що давно хотіли почути лікарі наших провідних реабілітаційних центрів, де проходять реабілітацію після важких поранень і вона займає тривалий період. За словами представника МОЗ Василя Стрілки, ці зміни до законодавства запрацюють вже в липні.
Також активно обговорювався інституційний розвиток реабілітаційних потужностей. Дуже показовими були випадки із будівництвом нового корпусу в Госпіталі ветеранів війни у Клевані Рівненської області. Яскравими та результативними є кейси побудови нових реабілітаційних центрів у Львові – Незламні та SuperHumans.
Показовим є робота Центру Галичина, яка стала осередком ефективного протезування і має власні плани на подальший розвиток. Швидкі темпи розвитку демонструють наші давні партнери з Центру психічного здоров’я та реабілітації ветеранів Лісова поляна.
Команда Ксенії Возніциної є не тільки носіями унікальної української експертизи у сфері психічного здоров’я, але й виявились дуже ефективними менеджерами, здатними розвивати інфраструктуру, залучати додаткові ресурси та можливості, провадити наукову та методологічну роботу. І цей напрям сьогодні є ключовим для нас.
Ми вже говорили, що нам катастрофічно не вистачає профільних фахівців для мультидисциплінарних команд. Саме Лісова поляна однією з перших запустила власні тренінгові можливості.
І я просто зобов’язана згадати про наше унікальне партнерство з командою Ксенії Возніциної, Тетяни Сіренко та Андрія Полтавцева в рамках вже нашого тренінгового центру Простір можливостей. Спільно за декілька останніх місяців ми підготували близько 400 фахівців різного рівня та різних сфер діяльності.
– Рішення всіх згаданих установ є унікальними та потребують масштабування. І слава Богу ми бачимо політичну волю як на рівні громад, так і на рівні керівництва МОЗ.
Також не можу не зазначити, що під час нашого заходу ми спробували розвінчати міф про те, що протезуватися краще за кордоном. Була розмова, була демонстрація можливостей українських підприємств, був діалог самих ветеранів з ампутаціями.
Окремою і надзвичайно важливою темою є взаємодія з роботодавцями та підтримка ветеранського бізнесу. Цю панель вів Сергій Позняк. І тут також у нас є для вас дуже важливі новини.
Перше, Мінекономіки спільно з Державним центром зайнятості розробили нову програму грантів ветеранського бізнесу. Участь у доопрацюванні програми взяв наш модератор, ветеран та чинний військовослужбовець, голова АПВА Сергій Позняк. Але це – тільки початок.
Сьогодні є домовленість про те, що цей проєкт отримає додатковий розвиток збоку міжнародних партнерів, приватного бізнесу та неурядових організацій. Деталі будуть незабаром. Не розкриваючи секрету, скажу що йдеться про запровадження навчання та менторства для ветеранського бізнесу. І це також не кінець історії.
Після панелі та діалогу загалом відбулась закрита бізнес-дискусія щодо розвитку людського капіталу та значущості ветеранів.
Наслідком такої дискусії стала озвучена ідея про готовність формування альтернативного фонду підтримки ветеранських бізнес-ініціатив з боку великого та середнього вітчизняного бізнесу. Знову ж таки, деталі пізніше. Але наперед дякую всім, хто зголосився до такої співпраці.
Дуже важливим для мене була готовність українського бізнесу самостійно впроваджувати програми вшанування на окремих підприємствах. Першим про це заговорив Вадим Ліскі з Житомирського бізнес-клубу.
Вони вже запускають на підприємствах регіону програму Шануємо. Пам’ятаємо. Йдеться про вшанування пам’яті загиблих мобілізованих працівників підприємств.
Відповідно до результатів опитування, саме запит на шану та повагу є одним із найпріоритетніших для ветеранів під час вибору місця роботи.
– З війни наша нація має вийти сильнішою, ніж була. Сила визначатиметься не тільки кількістю сучасного озброєння, але і посиленням ролі ветерана в суспільстві. На всіх рівнях. Ми маємо навчитись розуміти різницю між поняттям людський капітал та трудові ресурси. Так-от ветерани – це людський капітал, який буде основою нової, успішної, міцної та модерної України!
Більше про важливі рішення можете подивитися у трансляції Всеукраїнського діалогу Громади – ветеранам.
